Міжнародний арбітраж

МІЖ­НАРО́ДНИЙ АРБІТРА́Ж — третейський суд для роз­гляду між­народних спорів, сторонами яких ви­ступають держави та між­народні організації. В окремих випадках до­ступ до М. а. можуть мати приватні особи (Ірано-амер. претензій. трибунал, Між­нар. центр для роз­гляду інвестиц. спорів). Склад та порядок діяльності М. а. ви­значають угодою сторін під на­звою «арбітраж. ком­проміс». Він може мати форму спец. угоди (окремої чи частини ін. між­нар. договору), в якій зафіксов., що у випадку виникне­н­ня конкрет. між­нар. спору буде створено М. а.; арбітраж. угоди, за якою сторони зобовʼязують­ся пере­давати до М. а. всі спори (або спори певної категорії), що існують або можуть виникнути між ними; арбітраж. угоди як частини ін. між­нар. договору, в якій є положе­н­ня про зверне­н­ня до арбітраж. процедури у випадку за­стосува­н­ня чи тлумаче­н­ня цього договору. За заг. правилом, угода про арбітраж повин­на регламентувати спосіб створе­н­ня М. а., мову арбітраж. роз­гляду, місцеперебува­н­ня та можливість виїзних засі­дань, спосіб прийня­т­тя рішень, положе­н­ня щодо окремих думок арбітрів, публікацію рішень, посила­н­ня на ін. між­нар.-правові акти чи їхні частини (факультативно). Роз­різняють два типи М. а.: по­стійно діючі та для виріше­н­ня конкрет. справи. Пере­важну більшість М. а. створюють для роз­гляду конкрет. спору, однак у світ. практиці ві­домі декілька спроб заснува­н­ня по­стійно діючого М. а. Найбільш вдала серед них — організація По­стій. палати третей. суду в м. Гааґа (Нідерланди) на під­ставі Конвенції про мирне виріше­н­ня між­нар. сутичок 1907, що нині існує як список арбітрів, з яких можна формувати арбітраж для виріше­н­ня конкрет. спору. За­звичай, М. а. складається з арбітрів, яких при­значають сторонами, та узгодженого між ними (або при­значеного між­нар. посадовою особою, напр., Ген. секр. ООН) суперарбітра. Сторони можуть обирати право для роз­гляду спору, але якщо вони цього не роблять, то М. а. роз­глядатиме спір за заг. між­народним правом та за від­повід. між­нар. договором. На практиці арбітри М. а. часто постають перед необхідністю від­найти оптимал. спів­від­ноше­н­ня міркувань справедливості з необхідністю за­стосувати норми між­нар. права й нерідко роз­вʼя­зують спори саме таким чином, оскільки їхнє зав­да­н­ня полягає насамперед у врегулюван­ні між­нар. спору, а не в ретел. за­стосуван­ні між­нар. права. При цьому нац. право само­стійно не за­стосовують, хоча й можуть враховувати. Ріше­н­ня М. а. обовʼязк. для сторін та, як правило, остаточне. Однак остан­нє залежить від практики держав: сторони можуть перед­бачити процедуру подальшого тлумаче­н­ня, уточне­н­ня, пере­гляду чи скасува­н­ня арбітраж. ріше­н­ня. Для виріше­н­ня конкрет. спорів при торг.-пром. палатах роз­винених країн створюють Між­нар. арбітражні суди. Найві­доміші та най­авторитетніші серед нині діючих — Лондон. між­нар. арбітраж. суд, Арбітраж. суд Торг. палати Стокгольма.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю