Міжнародний валютний фонд

МІЖ­НАРО́ДНИЙ ВАЛЮ́ТНИЙ ФОНД — спеціалізована установа ООН. Засн. у грудні 1945, роз­почав операції у березні 1947. Штаб-квартира роз­таш. у Вашинґтоні. Створен­ню фонду пере­дувало ухвале­н­ня 1944 на конф. ООН у Брет­тон-Вудсі (США) Хартії МВФ, завдяки чому його вважають ключовим елементом т. зв. Брет­тон- Вудської системи. Гол. мета діяльності — сприя­н­ня між­нар. спів­робітництву у валют. пита­н­нях, роз­ширен­ню та збалансов. зро­стан­ню між­нар. торгівлі, стабільності валют. курсів, функціонуван­ню багато­сторон. системи між­нар. платежів, а також на­да­н­ня ресурсів країнам-чл., які мають про­блеми платіж. балансу. Важливими зав­да­н­нями МВФ є усуне­н­ня валют. обмежень, що пере­шкоджають роз­витку світ. торгівлі, та нед­опуще­н­ня викори­ста­н­ня девальвації нац. валют для отрима­н­ня штуч. конкурент. пере­ваг на ринку. 2012 його мандат поширено на все коло макроекон. і фінанс. питань забезпече­н­ня глобал. стабільності. МВФ здійснює великий обсяг роботи й у галузі між­нар. фінанс. статистики: організовує від­повід­ні дослідж., надає консультативну допомогу та публікує доповіді стосовно між­нар. екон. становища і фінанс. стабільності. Станом на поч. 2017 чл. МВФ були 189 країн світу. Його вищий орган, який при­ймає ріше­н­ня з ключових питань, — Рада керуючих, що складається з пред­ставників країн-чл. і їхніх заст. (за­звичай міністрів фінансів або очільників центр. банків). Поточне керівництво діяльністю МВФ, включаючи пита­н­ня щодо на­да­н­ня кредитів і на­гляд за політикою країн-чл., здійснює Викона­вча рада у складі 24-х виконав. дир. на чолі з дир.-роз­порядником. МВФ виконує 3 осн. групи функцій: здійсне­н­ня на­гляду за роз­витком світ. економіки, нац. економік та екон. політики країн-чл.; на­да­н­ня їм позик з метою нарощува­н­ня між­нар. резервів, стабілізації нац. валют, забезпече­н­ня без­перерв. оплати імпорту та від­новле­н­ня умов для стабіл. екон. зро­ста­н­ня; допомога кра-їнам-чл. у збільшен­ні ін­ституц. спроможності та компетенції щодо макроекон. і фінанс. про­блем (це під­вищує здатність до формува­н­ня та реалізації політики забезпече­н­ня екон. стабільності й зро­ста­н­ня). Всі операції МВФ від 1969 обліковують у спец. між­нар. валют. одиниці — спец. правах запозиче­н­ня (СПЗ). Ресурсна база МВФ утворюється пере­важно за рахунок внесків країн-чл. у формі т. зв. квот, роз­мір яких ви­значають для кожної країни за спец. формулою від­повід­но до показників, що характеризують її положе­н­ня у світ. економіці (під­лягають пере­гляду не рідше одного разу на 5 р.). Заг. сума квот країн-чл. станом на січень 2017 становила 475,3 млрд СПЗ (бл. 668 млрд дол. США). У разі не­стачі заг. ресурсів МВФ може додатково активувати механізми багато­сторон. та, у крайньому випадку, дво­сторон. запозичень. Сукуп. ресурс. потенціал МВФ на­прикінці 2016 пере­вищував 800 млрд СПЗ (бл. 1 трлн дол. США), що вчетверо більше, ніж до глобал. кризи 2008–09. Роз­мір виділеної країні квоти ви­значає величину кредитів, які вона може отримати за базовими механізмами кредитува­н­ня (до 145 % від роз­міру квот в один рік та максимум 435 % від роз­міру квоти кумулятивно), кількість голосів, якою вона володіє при прийнят­ті рішень у МВФ, а також формат пред­ставництва у Виконав. раді. Від­повід­но до чин­ного від 2016 роз­поділу квот, най­впливовішими чл. МВФ є США (квота — 17,46 %; частка голосів — 16,53 %), Японія (6,48; 6,16), Китай (6,41; 6,09), Німеч­чина (5,60; 5,32), Велика Британія та Франція (обидві — 4,24; 4,04), Італія (3,17; 3,03), Індія (2,76; 2,64), РФ (2,71; 2,59), Бразилія та Канада (обидві — 2,32; 2,22), Саудівська Аравія (2,10; 2,02). Фактично США та провід­ні країни ЄС мають право вето при ухвален­ні рішень із ключових питань, що потребують кваліфіков. більшості у 70 або 85 % голосів. МВФ реалізує мас­штабні операції з на­да­н­ня кредитів на цілі макроекон. і фінанс. стабілізації. Заг. обсяг кредит. порт­феля МВФ на грудень 2016 становив 55,8 млрд СПЗ (мін. обсяг порт­феля за остан­ні 30 р. був у 2007 — 9,8 млрд СПЗ, макс. — у 2012 — 95,8 млрд). Найбільші позичальники МВФ станом на січень 2017: Португалія — 12 803 млн СПЗ (23,0 % від заг. суми кредит. порт­феля МВФ), Греція — 10 108 млн (18,2 %), Україна — 8417 млн (15,1 %), Паки­стан — 4393 млн (7,9 %), Ірландія — 3773 млн (6,8 %). На від­міну від Світ. банку, МВФ не здійснює проект­не фінансува­н­ня і обмежується коротко- та середньо­строк. кредитува­н­ням. На­да­н­ня фінансува­н­ня здебільшого об­умовлюється взя­т­тям країнами-боржниками на себе зобовʼязань щодо здійсне­н­ня корекції їхньої екон. політики та проведе­н­ня необхід. структур. реформ з метою стабіл. від­новле­н­ня між­нар. плато­спроможності. МВФ виділяє кошти порціями — т. зв. траншами, причому на­дан­ню черг. траншу пере­дує комплексна оцінка викона­н­ня країною-боржником своїх зобовʼязань, у разі поруше­н­ня яких подальше фінансува­н­ня може припинятися. Осн. кредитні операції МВФ охоплюють 2 базові механізми: резервні кредити «стенд-бай», які від 1952 надають строком до 18-ти місяців (інколи до 3-х р.) як допомогу країнам, що мають труднощі фінансува­н­ня платіж. балансу; механізм роз­ширеного кредитува­н­ня, за яким від 1974 надають кошти на термін до 4-х р. з метою під­тримки структур. реформ, необхід. для подола­н­ня довготермінових, структурно об­умовлених платіж. ускладнень. За­проваджено також 3 нові механізми: 2009 — «гнучка кредитна лінія», 2011 — «лінія превентивної під­тримки та ліквідності» та «інструмент для при­скореного фінансува­н­ня». МВФ введено й механізми пільгового кредитува­н­ня країн із низьким рівнем доходів у рамках т. зв. Траст. фонду скороче­н­ня бідності та сприя­н­ня екон. зро­стан­ню: роз­ширений кредит. механізм — для виріше­н­ня тривалих про­блем платіж. балансу на основі по­да­н­ня стратегії щодо скороче­н­ня бідності (на термін 3–4 р. з можливим продовже­н­ням до 5-ти р. під 0 %); механізм кредитів «стенд-бай» — для забезпече­н­ня коротко­строк. потреб платіж. балансу (на 12–24 місяці, 0,25 %); механізм при­скореного кредитува­н­ня — для задоволе­н­ня невід­клад. потреб до­ступу до фінансува­н­ня платіж. балансу в обмежених обсягах (ліміту до­ступу) з періодом погаше­н­ня 5,5–10 р. (під 0 %). Діяльність МВФ — предмет тривалих гострих суперечок серед фахівців і у широкому публіч. просторі. Прибічники організації наголошують на її над­звич. ролі глобал. фінанс. регулятора, на яку орієнтуються у своїх ріше­н­нях інші між­нар. організації та провід­ні інвестори. Вони під­креслюють активну роль МВФ у врегулюван­ні низки великих між­нар. кризових ситуацій, що мали місце у світі після 1970 (нафтовий шок 1970-х рр., Мексикан. борг. криза поч. 1980-х рр., Азій. фінанс. криза 1997–98), а також у полегшен­ні борг. кризи низки найбідніших країн світу: за­провадже­н­ня 1996 Ініціативи для бідних країн з великим обсягом заборгованості, 2005 — Багато­сторон. ініціативи зі зменше­н­ня заборгованості в руслі Цілей роз­витку тисячолі­т­тя ООН. Су­противники політики МВФ, як правило, звинувачують фонд у тому, що він проводить політику в інтере­сах насамперед найпотужніших країн-чл. та за­стосовує стандартизов. макроекон. й ін­ституц. під­ходи, які ґрунтуються на догматах екон. неолібералізму та монетаризму і недо­статньо враховують структурні особливості й обмеже­н­ня країн — реципієнтів фінанс. допомоги МВФ. Від­повід­но до рішень «Групи 20» (найбільших економічно впливових країн світу) та ГА ООН в остан­ні роки у МВФ від­буваються істотні зміни. Так, фонд значно посилив увагу до питань запобіга­н­ня ослаблен­ню банків. сектора, за­провадив елементи системи ран­нього попередже­н­ня щодо можливих криз на основі системат. аналізу макроекон. становища країн зі знач. потенціалом впливу на світ. економіку та глобал. фінанси, пере­глянув ін­ституц. умови для за­провадже­н­ня лібералізації руху капіталів і параметрів фіскал. політики в умовах криз, увів нові фінанс. інструменти для послабле­н­ня обмежень до­ступу найбідніших країн до ресурсів МВФ, а також нові, гнучкіші інструменти кредитува­н­ня. Остан­ні пере­гляди квот і роз­поділу голосів у керів. органах МВФ зумовили помітне посиле­н­ня впливу країн, що роз­виваються, та динамічних країн з ринками, що формуються. Україна — чл. МВФ від 1992 і загалом від 1994 отримала від нього фінансува­н­ня в обсязі понад 20 млрд СПЗ, зокрема 1994–2001 — понад 3 млрд, 2008–10 — 9,25 млрд, 2014–2016 — понад 8,4 млрд СПЗ.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю