Міжнародні гарантії назележності України

Визначення і загальна характеристика

МІЖНАРО́ДНІ ГАРА́НТІЇ НЕЗАЛЕ́ЖНОСТІ УКРАЇ́НИ  — сукупність змістовно споріднених міжнародно-правових документів. М. г. н. У. вважають насамперед документи, підписані державами-чл. Ради безпеки ООН, а також країнами, об’єд­наними у СНД, що визначають принципи та умови зовн.-політ. забезпечення незалеж. держ. статусу України, її політ. суверенітету, територ. цілісності, задовіл. рівня нац. безпеки. Першою міжнар. угодою, орієнтов. на досягнення задовіл. стану М. г. н. У., стала Тристороння заява президентів України, США і РФ, підписана 14 січня 1994 у Москві. У ній повідомлено, що США і РФ готові надати Україні гарантії безпеки після набуття чинності поширеної на Україну частини Договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратег. наступал. озброєнь, підписаного 1991 (СНО-1), і приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядер. зброї. Ратифікація ВР України Договору СНО-1 (1993 із застереженнями, 1994 у повному обсязі), а також ухвалення Закону «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року» (1994) створили умови для формування системи міжнар. документів, спрямов. на забезпечення дієвих гарантій незалежності й безпеки України. Програма НАТО «Партнерство заради миру: запрошення» (ПЗМ), у реалізації якої Україна бере участь від 8 лютого 1994, передбачає, що «НАТО проводитиме консультації з будь-яким активним учасником такого партнерства, якщо цей партнер вирішить, що виникла пряма загроза для його територіальної цілісності, політичної незалежності або безпеки». Рамковий документ ПЗМ зобов’язав усіх держав-учасниць «утримуватися від загрози застосування сили і від застосування сили на шкоду територіальній цілісності або політичній незалежності будь-якої держави, а також поважати існуючі кордони і домагатися урегулювання спорів мирними засобами». У Хартії укр.-амер. партнерства, дружби і співробітництва від 22 грудня 1994 проголошено: якщо у майбутньому виникне зовн. загроза територ. цілісності, політ. незалежності або безпеці України, Україна та США мають намір консультуватися і здійснювати відповідні кроки для досягнення мирного вирішення ситуа­ції згідно з міжнар. правом та принципами Наради з безпеки і співробітництва у Європі (ст. 4). У Меморандумі про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядер. зброї, підписаному 5 грудня 1994 у Будапешті президентами України, РФ, США та прем’єр-міністром Великої Британії, сторони підтвердили свої зобов’язання поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України. У Декларації Франції від 5 грудня 1994, підписаної президентом цієї держави, викладено зобов’язання про гарантії безпеки України з боку Франції, а також підтверджено зобо­в’язання франц. сторони поважати незалежність та суверенітет України в межах її ниніш. кор­донів. Уряд Китаю в заяві від 5 грудня 1994 визнав незалежність, суверенітет і територ. цілісність України, а також засвідчив готовність до подальшого розвитку дружби й співробітництва між двома країнами. Хартія про особл. партнерство між Україною та Організацією Пн.-атлант. договору, підписана 9 липня 1997 у Мадриді, передбачає створення кризового консультат. механізму для проведення спіл. консультацій в будь-якому випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територ. цілісності, політ. незалежності або безпеці (ст. 15). Стратегічна концепція НАТО від 24 квітня 1999 акцентувала увагу на тому, що «альянс продовжує підтримувати суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її неядерний статус, які НАТО вважає чинниками стабільності та безпеки в Центральній і Східній Європі, а також у Європі загалом» (ст. 37). Документами, що посилюють М. г. н. У., є окремі домовленості, підписані главами країн СНД, зокрема Декларація про дотримання суверенітету, територ. цілісності і недоторканності кордонів держав-учасниць СНД від 15 квітня 1994 передбачає, що «...будуючи свої відносини як дружні, держави утримуватимуться від військової, політичної, економічної або будь-якої іншої форми тиску, включаючи блокаду, а також підтримки і використання сепаратизму проти територіальної цілісності і недоторканності, а також політичної незалежності будь-якої із держав — учасниць Співдружності». Меморандум про підтримання миру і стабільності у СНД від 10 травня 1995 додатково засвідчував, що суб’єкти СНД «мають наміри припиняти відповідно до свого національного законодавства створення і діяльність на своїх територіях організацій, груп і окремих осіб, спрямованих проти незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордонів або на загострення міжнаціональних відносин, а також на зазіхання ззовні на державний устрій держав, що підписали цей меморандум».

Завантажити статтю