Міжнародні злочини

МІЖ­НАРО́ДНІ ЗЛО́ЧИНИ — су­спільно небезпечні умисні посяга­н­ня на жит­тєво важливі інтереси між­народного спів­товариства, основи існува­н­ня держав і народів — між­народний мир і між­народну без­пеку. Такі посяга­н­ня є поруше­н­ням державою між­нар.-правових норм, що мають основоположне значе­н­ня для забезпече­н­ня між­нар. миру і без­пеки, захисту людської гідності та довкі­л­ля. Обʼєкти злочинів — заг. мир і між­нар. без­пека, основи спів­існува­н­ня народів і держав. Це один із чин­ників, що зумовлюють великий ступ. сусп. небезпечності М. з., які є сер­йоз. поруше­н­ням зобовʼязань стосовно всіх чл. між­нар. спів­товариства, імператив. норм між­народного права. На від­міну від злочинів між­нар. характеру, що за ступ. сусп. небезпечності становлять дещо меншу за­грозу, кримінал. від­повід­альність фіз. осіб за вчине­н­ня М. з. повʼязана зі злочин. діяльністю держави — субʼєкта між­нар.-правової від­повід­альності. Осн. пере­лік М. з. містить статут Нюрнбер. між­нар. військ. трибуналу 1945 (див. Між­народний військовий трибунал): злочини проти миру, воєн­ні злочини та злочини проти людяності (ст. 6). Пере­лік воєн. злочинів і злочинів проти людяності був доповнений 4-ма Женев. конвенціями про захист жертв вій­ни 1949 і 2-ма Додатк. протоколами до них 1977. До таких злочинів від­несено посяга­н­ня на життя, здоровʼя, недоторкан­ність особи (вбивства, тортури, заподія­н­ня шкоди здо­ровʼю, нелюдське поводже­н­ня, включаючи біол. екс­перименти, тілесні покара­н­ня тощо); посяга­н­ня на людську гідність, зокрема образливе і принизливе поводже­н­ня, примушува­н­ня до про­ституції, не­при­стойне посяга­н­ня у будь-якій формі; взя­т­тя заручників; колективні покара­н­ня; незакон­не, свавільне і здійснюване у великому мас­штабі руйнува­н­ня та при­власне­н­ня майна, не зумовлене воєн. необхідністю; примушува­н­ня військовополоненого або цивіл. особи служити у військ. чи допоміж. формува­н­нях ворожої держави; по­збавле­н­ня цих осіб права на не­упереджене судочинство; віроломне викори­ста­н­ня роз­різнюв. емблем Червоного хреста (Червоного пів­місяця або Червоного лева і сонця) чи ін. захис. знаків, ви­знаних Женев. конвенціями 1949 і Протоколом І (1977) до них тощо. Сер­йозними поруше­н­нями Додатк. протоколів до Женев. конвенцій вважають пере­міще­н­ня окупац. державою частини її влас. цивіл. насел. на окупов. нею тер. або депортація чи пере­міще­н­ня всього або частини насел. окупов. тер. у межах цієї тер. чи за її межі; за­стосува­н­ня практики апартеїду та ін. дій, що ображають гідність особи і ґрунтуються на расовій дис­кримінації; пере­творе­н­ня істор. памʼятників, творів мистецтва або місць від­правле­н­ня культу, ви­знаних культурними цін­ностями з особл. захистом, на обʼєкт нападу, внаслідок чого вони за­знають великих руйнувань; по­збавле­н­ня осіб, які користуються захистом, права на не­упереджене судочинство. Пере­лік воєн. злочинів конкретизов. у статуті Між­нар. трибуналу для колиш. Югославії, ухваленому Радою без­пеки ООН 1993. Серед порушень законів та звичаїв вій­ни вказані (ст. 3): за­стосува­н­ня отруй. речовин; напад на незахищені міста, села, житла чи будівлі або їхній об­стріл; захопле­н­ня, руйнува­н­ня або умисне по­шкодже­н­ня культових, благодій., навч., худож. і наук. установ, істор. памʼяток і худож. та наук. творів; пограбува­н­ня сусп. або приват. власності. Статут Між­нар. трибуналу для колиш. Юго­славії встановив юрисдикцію стосовно знач. порушень між­нар. гуманітар. права, до яких від­несено поруше­н­ня заг.-ви­­знаних норм захисту жертв вій­ни, встановлених у Женев. конвенціях 1949 («право Женеви»), правил веде­н­ня вій­ни, ви­знач. у Гаазьких конвенціях про закони та звичаї вій­ни 1899 і 1907 («право Гааґи»), а також геноцид і злочини проти людяності. Пере­лік злочинів проти людяності конкретизов. статутами Між­нар. трибуналів для колиш. Югославії та Руанди (створ. Радою без­пеки ООН 1994). Це злочини, вчинені у рамках широкомас­штаб. чи систем. нападів на цивіл. насел. за нац., політ., етніч., расовими або реліг. мотивами (ст. 3 статуту Між­нар. трибуналу для Руанди) або у ході зброй. конфлікту проти будь-якого цивіл. насел. (ст. 5 статуту Між­нар. трибуналу по колиш. Югославії): вбивство, знище­н­ня, поневоле­н­ня, депортація, увʼязне­н­ня, тортури, зґвалтува­н­ня, пере­слідува­н­ня за політ., расовими або реліг. мотивами та ін. На від­міну від статутів Нюрнбер. і Токій. між­нар. трибуналів, за статутами Між­нар. трибуналів по колиш. Юго­славії та Руанді від­повід­ні дії вважають злочинами проти людяності, коли їх вчиняють у ході не лише між­нар., а й внутр.-держ. зброй. конфлікту. Крім злочинів проти людяності (ст. 3), до юрисдикції Між­нар. трибуналу по Руанді від­несено геноцид (ст. 2) і поруше­н­ня ст. 3, зміст якої спільний для Женев. конвенцій 1949 і Протоколу II (1977); ст. 4, у якій ідеться про посяга­н­ня на життя, здоровʼя, фіз. та псих. благополуч­чя осіб, включаючи вбивства, а також таке жорстоке поводже­н­ня, як тортури, каліцтво чи будь-які форми тілес. покара­н­ня; взя­т­тя заручників; посяга­н­ня на людську гідність; акти тероризму; мародерство. Пита­н­ня спів­робітництва держав у боротьбі з геноцидом регламентов. Конвенцією про запобіга­н­ня злочинові геноциду і покара­н­ня за нього 1948. Серед між­нар. злочинів в окрему групу Конвенцією про неза­стосува­н­ня строку давності до воєн. злочинів і злочинів проти людства 1968 ви­окремлено злочини проти людства (ви­гна­н­ня внаслідок зброй. нападу або окупації та нелюдські дії, що є результатом політики апартеїду, злочин геноциду тощо). Між­нар. конвенція про припине­н­ня злочину апартеїду і покара­н­ня за нього 1973 також кваліфікує апартеїд як злочин проти людства (ст. 1). У 1973 ГА ООН проголосила принципи між­нар. спів­робітництва щодо виявле­н­ня, арешту, видачі та покара­н­ня осіб, вин­них у воєн. злочинах і злочинах проти людства. До між­нар. воєн. злочинів належить і небезпечне для цивілізації посяга­н­ня на довкі­л­ля — екоцид. Це примус. викори­ста­н­ня природ. умов і явищ для досягне­н­ня воєн. пере­ваги над противником за допомогою веде­н­ня геофіз. вій­ни (штучна зміна динаміки, складу чи структури планети Земля — вулканічна діяльність, землетруси тощо); метеорол. вій­ни (урагани, лавини, зсуви, цунамі тощо); широке за­стосува­н­ня зброї масового ураже­н­ня та ін. озброєнь невибірк. дії (ядер., променевої, радіол., бактеріол., токсич., запалюв., ін­фра­звук., радіочастот. та ін.). Конвенція про заборону воєн. або будь-якого ін. ворожого викори­ста­н­ня засобів впливу на природне середовище 1977 забороняє викори­ста­н­ня будь-яких засобів впливу для зміни шляхом цілеспрямов. керува­н­ня природ. процесами динаміки, складу і структури Землі, включаючи її біоту, літо-, гідро-, атмо­сферу, або косміч. простору (ст. 2 Конвенції). Протоколом І до Женев. конвенцій 1949 заборонено також за­стосовувати методи або засоби веде­н­ня воєн. дій, котрі завдають чи можуть завдати знач. шкоди природ. середовищу (ст. 35). До М. з. належать агресія, ви­значе­н­ня якої дала ГА ООН 1974, а також рабство і работоргівля. 1926 під­писано Конвенцію про рабство, 1956 — Додатк. протокол до неї. Комісія між­нар. права ООН 1991 ухвалила у першому читан­ні проект Кодексу злочинів проти миру і без­пеки людства, у якому до за­знач. злочинів від­несено агресію, по­грозу агресією, втруча­н­ня у внутр. або зовн. справи держави, колоніал. (див. Колоніалізм) та ін. форми іноз. панува­н­ня, геноцид, апартеїд, системат. і масове поруше­н­ня прав людини, умисну і сер­йозну шкоду довкі­л­лю, між­нар. тероризм та ін. Хоча цей проект не є джерелом між­нар. кримінал. права, але він вказує напрями його можливого роз­витку. Субʼєктом між­нар.-правової від­повід­альності (політ., матеріал., морал.) за скоє­н­ня М. з. є держава, а субʼєктами кримінал. від­повід­альності за їхнє вчине­н­ня — фіз. особи (кер. держави, її вищі посад. особи та ін. організатори чи виконавці злочин. політики). Обʼєктивна сторона М. з. — складна роз­галужена діяльність протягом тривалого часу на тер. кількох держав, причому місце дії не завжди збігається з місцем на­ста­н­ня шкідливих наслідків (напр., планува­н­ня, роз­вʼяза­н­ня і веде­н­ня агресив. вій­ни). М. з. може характеризуватися наявністю закінченого складу злочину як з на­ста­н­ням шкідливого наслідку, так і в момент вчине­н­ня самої дії (змова проти миру у ви­гляді планува­н­ня агресив. вій­ни тощо). Із субʼєктив. сторони, М. з. найчастіше вчиняють із прямим умислом та чітко ви­значеними цілями. Юрисдикція щодо М. з. може здійснюватися між­нар. судом або нац. судами держав (на тер. яких вчинено злочин, або тієї, громадянином якої є злочинець).

Завантажити статтю