Міжнародні організації

МІЖ­НАРО́ДНІ ОРГАНІЗА́ЦІЇ — форма між­державного спів­робітництва і багато­сторон­ньої дипломатії. Виникне­н­ня М. о. у 19 ст. стало результатом зро­ста­н­ня тенденції до інтернаціоналізації багатьох аспектів сусп. життя. 1815 створ. першу європ. між­нар. організацію — Центр. комісію навігації по Рейну. На­ступ. етапом роз­витку М. о. було виникне­н­ня між­нар. універсал. організацій: Всесвіт. теле­граф. (1865) і пошт. (1874) союзів. Сучасні М. о. від­різняються від них ширшою компетенцією та складнішою структурою. У 20 — на поч. 21 ст. термін «М. о.» за­стосовують щодо між­держ. (між­уряд.) та не­уряд. організацій. Взаємні звʼязки та спів­робітництво між М. о. (на поч. 21 ст. — понад 4 тис., з них понад 300 — між­уряд. організації) засвідчують наявність певної системи, в центрі якої знаходиться ООН. Між­держ. організації функціонують на засадах договору про заснува­н­ня державами-членами. Статутні документи М. о. від­ображають мету та механізми їхньої роботи. М. о. є субʼєктами між­народного права, напр., НАТО та Європейський Союз. Не­уряд. М. о. створюють не на під­ставі між­держ. договорів, а на основі угоди між фіз. або юрид. особами (Між­народна амністія, Ліга т-в Червоного хреста та пів­місяця, «Ґрінпіс» тощо). Членство в не­уряд. М. о., як правило, не обмежене для всіх зацікавлених субʼєктів. За колом учасників між­нар. між­держ. організації поділяють на універсал., членство у яких від­крите для всіх держав (ООН та її спеціалізов. установи), та регіон., членство в яких залежить від приналежності країни до певного регіону (Афр. союз, Організація амер. єд­ності та ін.). Статути де­яких регіон. організацій перед­бачають на­да­н­ня статусу спо­стерігача для держав, що не належать до регіону їхньої компетенції, зокрема Україна є спо­стерігачем у «Русі не­при­єд­на­н­ня» (1996). Між­держ. організації можуть мати заг. або спец. компетенцію. Діяльність М. о. заг. компетенції поширена на всі сфери між­держ. від­носин, М. о. спец. компетенції обмежують свою роботу певною спец. сферою, як приклад — МАГАТЕ (Між­нар. агентство з атом. енергії). Класифікація М. о. за обсягом повноважень дає під­стави ви­­окремити між­держ. та над­держ. М. о. До першої групи належить більшість М. о., метою діяльності яких є організація між­держ. спів­робітництва; мета над­держ. М. о. — між­нар. інтеграція. Їхні ріше­н­ня без­посередньо поширені на громадян та юрид. осіб держав-членів. Після під­писа­н­ня Маастрихтського договору 1992 елементи над­державності наявні у діяльності ЄС. За порядком вступу М. о. поділяють на від­криті (з правом вступу будь-якої держави) та закриті (вступ лише за згоди держав-чл.). В умовах глобалізації М. о. ві­ді­грають важливу консультативну та прикладну роль. Зміна політ. впливу в них залежить від спів­від­ноше­н­ня потенціалів держав-учасниць, тривалість існува­н­ня зумовлена про­блемою або конкрет. інтере­сом, заради роз­вʼяза­н­ня чи реалізації яких вони створені. Станом на 2018 Україна є чл. бл. 80-ти М. о. Між­народні регіональні організації (М. р. о.) обʼ­єд­нують країни певного регіону. Їх створюють на основі договору з метою виріше­н­ня спіл. про­блем від­повід­но до нац. інтересів держав-членів. Сферою діяльності М. р. о. можуть бути пита­н­ня у межах регіон. спів­робітництва: спіл. без­пека, екон., політ., культурна взаємодія. Глава 8 Статуту ООН перед­бачає умови створе­н­ня та діяльності регіон. організацій без­пеки. За сферою компетенції М. р. о. поділяють на організації заг. та спец. компетенції. За­звичай, вони мають певну організац. структуру та по­стійно діючі керівні органи, напр., Організація чорноморського економічного спів­робітництва (ОЧЕС), Організація з без­пеки та спів­робітництва в Європі (ОБСЄ). М. р. о. покликані сприяти роз­виткові ефектив. дво- та багато­сторон. спів­робітництва, стабілізації між­народних від­носин. З метою роз­витку прикордон. спів­робітництва між суміж. регіонами сусід. європ. держав від 1950-х рр. створюють єврорегіони. Від 1990-х рр. окремі укр. області та р-ни беруть участь у діяльності єврорегіонів «Буг», «Карпати», «Верх­ній Прут», «Нижній Дунай». Учасники М. р. о., як правило, конкурують між собою за ступ. впливу на ріше­н­ня та їхнє викона­н­ня. За цим критерієм ви­значають місце певної держави у регіон. ієрархії впливів. Після роз­паду СРСР Україна намагалася створити альтернатив. рос. центр інтеграції. Прикладом таких зусиль є неформал. Балт.-Чорномор. дуга, яку РФ роз­глядає у логіці «сан. кордону», покликаного від­окремити РФ від Європи. Подібні геополіт. та стратег. протиріч­чя обмежують потенціал діяльності існуючих М. р. о. Водночас за­знач. організації залишаються полем дипломат. пере­говорів, спрямов. на кон­структивне виріше­н­ня існуючих про­блем на основі норм між­нар. права та принципів добросусідства. Викона­н­ня за­знач. функцій надає сенс існуван­ню М. р. о., однак історія цих організацій закінчується у разі вичерпа­н­ня предмета спів­­праці. Так, у процесі європейської інтеграції було вичерпано функції Європ. обʼ­єдн. вугі­л­ля і сталі (створ. 1952): після під­писа­н­ня Римського договору 1957 воно уві­йшло до структури Європ. екон. спів­товариства, після під­писа­н­ня Маастрихт. договору 1992 про створе­н­ня ЄС 2002 припинило діяльність. Також може зменшуватися і кількість держав-чл. М. р. о. Напр., засн. 1960 Європ. асоц. вільної торгівлі після вступу 1973 до Європ. екон. спів­товариства Великої Британії, Данії та Ірландії втратила чверть своїх чл., а після вступу до ЄС Швеції, Австрії та Фінляндії (1995) опинилася на периферії європ. екон. спів­праці. Приклад низки афр. регіон. організацій із обмеженим потенціалом спів­праці та гострими протиріч­чями свідчить про можливість конфронтац. варіанту роз­паду М. р. о., внаслідок чого зро­стає заг. не­стабільність між­нар. від­носин. За­знач. тенденція особ­ливо характерна для періодів глобал. екон. криз та зміни формату систем між­нар. від­носин. Нині Україна є чл. декількох М. р. о.: ОБСЄ, ОЧЕС, Центр.-європ. ініціативи, ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова).

Завантажити статтю