МІЖ­НАРО́ДНІ ОРГАНІЗА́ЦІЇ З ПИТА́НЬ ОХОРО́НИ ПРИРО́ДИ — організації, створені для роз­­вʼяза­н­ня екологічних про­блем шляхом ко­ординації діяльності, роз­робле­н­ня та фінансува­н­ня правових документів, про­грам, проектів і заходів, збира­н­ня та пошире­н­ня інформації, створе­н­ня та поновле­н­ня баз даних, під­готовки оглядів і оцінок стану довкі­л­ля та його компонентів. Умовно їх поділяють на держ., недерж., такі, що діють під егідою ООН, світ. чи регіон. рівнів. Провід­ну роль ві­ді­грають Про­грама ООН із захисту природ. сере­довища та її структури (ЮНЕП; United Nations Environmental Prog­ram, UNEP), засн. після Стокгольм. конф. ООН 1972, присвяч. проб­лемам довкі­л­ля; Про­грама роз­витку ООН (ПРООН; United Nations Development Program, UNDP); під­роз­діли Світ. банку, насамперед Між­народний банк рекон­струкції та роз­витку (МБРР); Комісія ООН з питань збалансов. (сталого) роз­витку (United Nations Com­mission on Sustainable Develop­ment, UNCSD). Серед недерж. організацій — Між­нар. спілка охорони природи (МСОП), Світ. фундація дикої природи (СФДП), Між­нар. спілка охорони птахів (МСП), Між­нар. спілка водно-болот. угідь (МСВБУ), «Ґрінпіс», «Друзі Землі». У деяких країнах діють уряд. агенції, фундації чи департаменти з питань довкі­л­ля. У більшості з на­званих організацій є свої від­діл., пред­ставництва чи офіси на регіон. рівні. Для Європи властиві специфічні структури, що опікуються пита­н­нями охорони дов­кі­л­ля, — Рада Європи, Організація з без­пеки і спів­робітництва в Європі (ОБСЄ), різні ін­ституції та про­грами Європейського Союзу (ЄС). Потреба консолідації зусиль та складність зав­дань, повʼяз. із роз­­вʼяза­н­ням про­блем довкі­л­ля, зумовили створе­н­ня між­нар. організацій нового типу — з мін. штатами, віртуал. упр., спробою втіле­н­ня інтеграл. під­ходів (при цьому перед­бачено, що для впровадже­н­ня про­грам і проектів використовують наявні структури та ресурси). Найпотужнішою є Світ. фундація з охорони довкі­л­ля, ві­дома в Україні як ГЕФ (ВЕФ). У Європі для впровадже­н­ня всеєвроп. стратегії збереже­н­ня біо­тич. та ланд­шафт. різномані­т­тя, схваленої міністрами 55-ти країн регіону (Софія, 1995), створ. віртуал. ін­ституцію. Між­нар. організації ві­ді­грають роль організаторів і каталогізаторів світ. процесу формува­н­ня екологічної політики, формулюва­н­ня стратегії вижива­н­ня людства в умовах екологічної кризи та стимулюють ін­новац. під­ходи у цій сфері. Важливе значе­н­ня має виробле­н­ня ними правового поля щодо діяльності з питань довкі­л­ля, роз­робле­н­ня і започаткува­н­ня втіле­н­ня конвенцій та ін. між­нар. документів.