Міжнародня бібліотека

«МІЖ­НАРО́ДНЯ БІБЛЇОТЕ́КА» — серія книжок, ви­даних 1912–14 у Львові власним коштом І. Франком з метою озна­йомле­н­ня українського читача з кращими здобутками української та світової літератур, об­стоюва­н­ня реалізму в літературі. 14 вип. серії умовно поділяють на 5 груп. До 1-ї зараховують вип. 1: «Українські поезії» О. Афанасьєва (Чужбинського), де І. Франко ви­ступив як упорядник і автор перед­мови (в ній він згадує про свою ініціативу видати в Укр.-руській видавн. спілці спогад О. Афанасьєва про Т. Шевченка), а також нарис «Александер Степанович Афанасьєв (Чужбинський)», що є першою працею про цього діяча укр. культури. Даючи профес. оцінку його творчості, зокрема працям з укр. етно­графії та літ. критики, а також поезіям укр. та рос. мовами, І. Франко особливо від­значив «Словарь малорус­скаго нарѣчія» (Санкт­петербургъ, 1855). До 2-ї групи належать літературозн. студії І. Франка — вип. 2: «Каменярі. Український текст і польський пере­клад. Дещо про штуку пере­кла­да­н­ня»; вип. 14: «Темне царство. Студія з приводу Шевченкових поем “Сон” і “Кавказ”». Перша ста­т­тя — це яскравий взірець того, як треба робити аналіз пере­кладів з близьких мов та ро­зуміти теорію й практику пере­кладу; вона є своєрід. посібником з контрастив. лінгвістики. Друга роз­відка була написана 1881 у с. Нагуєвичі (нині Дрогоб. р-ну Львів. обл.) як 2-а ч. шевченкозн. дослідж. і роз­починалася роз­бором «Гайдамаків»; вона вкотре засвідчила, що й на схилі свого віку І. Франко щиро шанував творчість Кобзаря. 3-ю групу складають власні твори І. Франка — вип. 7: «Рутенці. Типи галицьких русинів із 60-тих та 70-тих рр. мин. в.». Ця книжка є дуже важливою для дослідників життя і творчості І. Франка насамперед своєю перед­мовою, напис. 17 грудня 1912. По суті, це його спогад про роки навч. у Дрогоб. гімназії, про побут, товаришів, професорів, зокрема Е. Турчинського та І. Верхратського. Разом з автобіогр. листом до М. Драгоманова від 26 квітня 1880, який той опублікував у зб. «В поті чола» (Л., 1890), перед­мова до зб. «Рутенці» є вагомим джерелом до біо­графії І. Франка, спростовує чимало вигадок навколо його особи, що рясніють у низці творів давніших і сучас. есе­їстів. Цикл «Рутенці» цін­ний не лише з худож., а й з істор.-психол. боку. Автор дуже добре під­мічає специфіку мисле­н­ня, а від­так і діяльності окремих пред­ставників галиц. інтелігенції, яка формується в 2-й пол. 19 ст. під впливом недерж. статусу укр. насел. на своїх етніч. територіях та тиску австр. і польс. чин­ників. Мабуть, саме в цьому велика вартість цього циклу для сучас. укр. істориків, психологів, політологів та народо­знавців. 4-а група — невеличка антологія унікал. класич. творів, яку складають пере­клади І. Франка з іноз. літ-р з широкими коментарями пере­кладача. До неї входять: найдавніша памʼятка старогебрей. поезії «Пісня Дебори» (вип. 4); унікал. студії над поезію давньогрец. класиків — «Алькай і Сапфо» (вип. 11); пере­клад і ґрунт. поясне­н­ня до най­старіших памʼяток нім. поезії 9–11 ст. — «Вес­собрунська молитва», «Пісня про Гільден­бранда і Гаду­бранда» та «Му­спіл­лі» (вип. 9); цікава оповідь «Дантова друга любов» з пере­кладом 9-ти перлин зі спадщини одного з найбільших світ. поетів Середньовіч­чя (вип. 5); детал. студія про життя і творчість Дж. Мільтона та пере­клад його драми «Самсон-борець» (вип. 13). 5-у, остан­ню, групу книжок серії «М. б.» складають 5 вип. публікацій джерел, по- вʼязаних з історією культури українського народу, і ґрунт. коментар до них. Цікавою з джерелозн. боку є «Притча про сліпця і хромця» (вип. 3) — пере­робка давньоукр. оповіда­н­ня 12 ст. «О тѣлѣ человѣчествѣ, и о души, и о въскресении мертвыхъ». Про цю памʼятку І. Франко раніше написав досить значну наук. роз­відку «Притча про сліпця і хромця. Причинок до історії літературних взаємин старої Руси» («Сборник по славяноведению», Л., 1905, т. 2). Для істориків особливу цін­ність має вип. 6 — «Шість записів князя Іллї Кон­стантиновича Острожського з р. 1535–1540». Уперше це дослідж. І. Франко опублікував у «Науковому додатку до “Учителя”» (1912, 20 грудня), а перед­рукував у серії «М. б.» з метою зробити до­ступнішою для широкого загалу памʼятку про життя та діяльність одного з членів знаного руського роду Острозьких. Учений також звернув увагу на те, що це насамперед памʼятка укр. нар. мови, що тут є дуже цінні по­дробиці, звороти і назви того часу, коли наше книжне письменство або нічого не творило, або творило дуже мало. Автор небезпід­ставно твердить, що з уваги істориків випадають події з буден., родин. та громад. життя — навіть така подія, як глибоко трагічна доля Гальшки Острозької, від­бита у М. Грушевського кількома словами «у нотцї про князів Острожських» в «Історії України-Руси» (К.; Л., 1907, т. 6). Записи, що їх опублікував І. Франко, є цікавими памʼятками української мови і мають цін­ність тими деталями, які письмен­ник і вчений добре охарактеризував у перед­мові. Тут також по­дано лат. мовою вірш польс. поета з укр. роду А. Крицького, який під­носить до небес чесноти Беати з Костелецьких — дружини князя Іллі. І. Франко подає власний проз. пере­клад цього панегірика, щоб найточніше пере­дати його зміст. Роз­відку «Молитва за ворогів» (вип. 8) І. Франко написав ще взимку 1911 і надіслав до Києва М. Грушевському. У тому ж році її на­друк. у «Записках УНТ» (кн. 8) із сут­тєвими скороче­н­нями. Озна­йомившись із публікацією, І. Фран­ко був не­вдоволений редагува­н­ням В. Пере­тца, особливо скороче­н­нями, що до­зволив собі зробити редактор. А тому автор вирішив випустити у світ свою роз­відку окремим вид., дещо роз­ширивши цитати з Біблії і додавши «Притчу про не милосердя» та віршов. пере­спів уривка «Слова святих отцїв о разсмотренії і любви», взятого із «Ізмарагда». Ця книжечка, на його думку, зацікавить і своїм змістом, і способом обробле­н­ня теми ширший круг інтелігенції, а особливо молоді, якій у її шкіл. студіях так тяжко вибитися зі схоластич. рутини та без­­ідейності на правдиву дорогу, вільну від різних пере­судів наук. праці. Аналогічно роз­ширеною, пере­робленою та доповненою є роз­відка І. Франка «Пяницьке чудо в Корсуні» (вип. 10) з додатком його «Притчі про двох рабів». Перший варіант дослідж. опубл. у «Записках НТШ» (1901, т. 44, кн. 6) під заголовком «Пяницьке чудо в Корсунї, причинок до староруської лєґендової лїтератури». Свою думку, що «Пяницьке чудо...» є твором старорус. письменства, І. Франко, видаючи його в «М. б.», не змінив. Остан. книжкою цієї групи став вип. 12 — «Котра віра ліпша? Інтермедія Жида з Русином». Ця студія є знач. внеском І. Франка в дослідж. історії укр. театру: він справедливо вважав, що інтермедії є важливими па- мʼятками укр. письменства 17–18 ст. і оголосив, що роз­починає «отсею книжечкою ви­данє всїх доси ві­домих інтермедій, написаних на українській теріторії». На­прикінці вступу до цього випуску І. Франко подав «реєстр тих руських інтермедій, які ді­йшли до нас і які будуть опублїковані в дальших томиках отсего ви­даня» (загалом із посила­н­нями на джерела і публікації — всього 31). Отже, вип. 12 «М. б.» мав би започаткувати нову серію джерел до історії давнього укр. театру, однак поч. 1-ї світової вій­ни та загостре­н­ня хвороби І. Франка завадили виходу в світ її 15-го вип., де мав бути опубл. його ж пере­клад нім. мовою першої сцени твору псевдо-Міцкевича «Wielka utrata». В архіві І. Франка зберігається від­биток обкладинки та пере­днє слово автора до читачів (авто­граф і верстка нім. мовою). Книжечки серії «М. б.» роз­міром 15 × 11,5 см накладом бл. 1000 прим. друкували у «Заг. друкарні», друкарнях Айхельберґера і НТШ (заг. обсяг друку складає 696 с.). Твори, які побачили світ в «М. б.», впливали на роз­виток нац.-політ. руху, роз­ширювали світо­гляд народу, насамперед укр. інтелігенції, продовжували пере­орієнтацію насамперед галиц. укр. су­спільства на су­спільно-культурниц. цілі. І. Франко ставив перед собою дуже шляхетну мету — щоб добра книжка могла потрапити під селян. стріху, а отже, стати основою духовного роз­витку для талановитих сільс. дітей.