Мізоч

МІ́ЗОЧ — селище міського типу Здолбунівського ра­йону Рівненської області. Мізоц. селищ. раді під­порядк села Клопіт, Мізочок, Озерко. М. знаходиться у межах Мізоцького кряжу та Дерман.-Мостів. регіон. ландшафт. парку, на р. Стубелка (притока Стубли, бас. Дні­пра), за 34 км від обл. центру та 18 км від райцентру. Площа 6,74 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 3690 осіб (складає 87,4 % до 1989); станом на 1 січня 2017 — 3541 особа; пере­важно українці. Побл. М. досліджено 2 поселе­н­ня 9-го тис. — 2-ї пол. 3-го тис. до н. е., майстерню 15–12-го тис. до н. е., зна­йдено скарб монет рим. часу. У писем. джерелах 1322 вперше згадуються М. Великий і М. Малий. За нар. пере­казами, назва походить від прі­звища місц. шинкаря Мізоча. Існує легенда й про те, що тут у давнину в лісових хащах князів. мисливці ловили меза (ведмежа). Після Люблін. унії 1569 М. від Великого Князівства Литовського ві­ді­йшов до Польщі. На той час був селом Луцького пов. Волин. воєводства. 1642 налічувалося 20 дворів, проживали 360 осіб. Мізочани брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. М. за­знав великих руйнувань. 1654 було 6 дворів, мешкали 36 осіб. Після нападу татар 1676 тут не лишилося жодної будівлі, лише у 1690-х рр. зʼявилося 2 двори. Від 1720 до серед. 20 ст. М. належав польс. магнатам Дуніним-Карвицьким. Згодом Ю.-К. Дунін-Карвицький почав будувати палац. комплекс. 1761 польс. король Авґуст III Фрідріх надав М. Маґдебур. право та до­зволив проводити 11 щоріч. ярмарків. На­прикінці 18 ст. на за­проше­н­ня К. Дуніна-Карвицького ірланд. садівник Д. Міклер заклав великий парк (нині памʼятка садово-парк. мистецтва місц. значе­н­ня). Пізніше посадили найбільший фрукт. сад на Волині. Посеред ставу насипали штуч. острівець, де росли сосни та стояла альтанка для від­починку. У пд. частині парку створили заповід­ник Соснина, де утримували рідкіс. звірів і птахів. У збудованій у венеціан. стилі оранжереї вирощували екзот. тропічні рослини (у рад. період діяв ресторан «Голубий Дунай», що у 1980-х рр. згорів; нині будівля у напів­зруйнов. стані). Також звели готелі «Варшава», «Європейський», «Львівський», «Полонія», від­крили 2 ресторани. Після 3-го поділу Польщі 1795 — у складі Рос. імперії. Від­тоді — містечко Дубен. пов. Волин. губ. Здавна мешкала значна євр. громада, що сприяла роз­витку торгівлі та ку­стар. ви- роб-ва. 1803 від­крито церк.-парафіял. школу (від 1911 — двокласне училище). 1866–1920 — волос. центр. 1868 введено в екс­плуатацію пивовар. і шкіряний, 1878 — цукр., 1880 — другий пивовар. заводи. 1895 під­приємці Бродські заснували товариство Карвиць-Озерян. цукр. й рафінад. заводу. У 1890-х рр. 6 мізоц. ткачів виготовляли 1 тис. м сукна на рік. На­прикінці 19 ст. проживали 2,2 тис., 1911 — 2942 особи. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. За умовами Ризького мирного договору 1921 М. знову уві­­йшов до Польщі. Від­тоді — центр ґміни Волин. воєводства (1921–25 — Дубен., 1925–39 — Здолбунів. пов.). На поч. 2-ї світової вій­ни сюди уві­йшли рад. війська. Від 1940 — смт Рівнен. обл. 1940–59 — райцентр; від 1939 — у складі Здолбунів. р-ну. 1939 організовано Мізоц. МТС. Від 27 червня 1941 до 4 лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти у М. роз­стріляли бл. 5 тис. осіб, з них більшу частину становили євреї. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. До серед. 1950-х рр. діяло під­пі­л­ля ОУН–УПА. 1947 засн. рай. г. «Пере­мога». 1950 ланковій З. Шах присвоєно зва­н­ня Героя Соц. Праці. 1958 на базі харчокомбінату та пивзаводу створ. «Продкомбінат» (від 1964 — «Харчокомбінат»). 1960 споруджено новий корпус маслозаводу та між­колгосп. комбікорм. завод. 1961 на базі 3-х колго­спів створ. радгосп Мізоц. цукр. комбінату та від­діл. «Сільгосптехніки». 1965 від­крито Мізоц. філію Львів. заводу електроосвітлювал. арматури. 1971 почав роботу новий хлібозавод. 2002 цукр. завод пере­йшов у приватну власність ТОВ «Новітні крохмал. технології», на ньому почали виробляти патоку із кукурудзи для кондитер. ф-к (2009 збанкрутував). Нині працюють: у М. — під­приємства «Мізоч­продукт» (здійснює пере­робле­н­ня мʼяса), «Мізоц. лісовик», «Метал Крафт», «Агроконсалт АВ»; у с. Озерко — 2 кондитер. цехи. Є поклади червоної та білої глини і піску. Функціонують: у М. — навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа-ліцей», спец. заг.-осв. школа-інтернат, муз. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини; вет. дільниця; від­діл. оща­дбанку; у с. Озерко — клуб і фельдшер.-акушер. пункт. У М. видавали селищні газети «Віс­ник Мізоча» (2006–12) та «Мізоцький промінь» (2013–15); від 2016 виходить г. «Здолбунівський промінь», що також висвітлює й події навколиш. сіл. Збереглися будинок ксьондза (18 ст.; нині Будинок школярів та молоді) і костел св. Яна Непомуцена (1795–1830; нині Різдво-Богородична церква УПЦ КП). Також діють громади УПЦ МП (Різдво-Богородична церква) і християн віри євангельської. Встановлено погру­д­дя Т. Шевченка, памʼятники Б. Хмельницькому, воїнам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни, жертвам голокосту, памʼятні знаки воякам ОУН–УПА, жертвам комуніст. терору та борцям за Незалежність України, стелу із висіченим порт­ретом учасника бо­йових дій на Донбасі Т. Якимчука. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі інж. геології М. Демчишин, етно­граф, крає­знавець Ю. Дунін-Карвицький, педагог В. Жуковський, економіст Л. Омельчук, історик Р. Постоловський, фахівець у галузі хім. опору матеріалів і захисту від корозії О. Сиза, фахівець у галузі будівництва, військовик А. Гребенюк, лікар-хірург В. Парфенюк (нині обидва у РФ), фізико-хімік В. Демидюк (нині у Великій Британії); поет, публіцист, пере­кладач В. Романюк; графік В. Лосінський, майстриня декор.-ужитк. мистецтва О. Нечаєва; тренер з волейболу А. Демчишин. У М. часто бували осв. діяч Т. Чацький (19 ст.), меценатка культури, колекціонерка І. Чарторийська (1805 збудувала камʼяний грот у Мізоц. парку), письмен­ник, журналіст, публіцист У. Самчук; навч. фахівець у галузі механіки В. Максимʼюк, актриса, засл. арт. УРСР Т. Пере­та; вчителював педагог С. Пальчевський; у Мізоц. Будинку культури працював живописець, графік Є. Чорний. Тут квартирувався та проводив військ. тренува­н­ня улан. полк, в якому служила перша в Рос. імперії жінка-офіцер, учасниця вій­ни з наполеонів. військами Н. Дурова (під іменем О. Александрова; у своїх мемуарах згадувала людей, які їй траплялися, красивий парк, великий манеж для кін­них тренувань). Низку статей з історії М. у період. ви­да­н­нях опублікували А. Живʼюк, І. Колосова, Р. Михальчук та А. Фелонюк.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю