Мікок

Визначення і загальна характеристика

МІКО́К  — матеріальна культура (насамперед кам’яні вироби), притаманна носіям технологій двобічних ножів (власне мікок) і двобічних вістер (пара-мікок). Це палеоліт. явище охоплює весь європ. континент. Ареал поширення у Сх. Європі: Закарпаття, Подністров’я, Подесення, Подніпров’я, Пн. При-азов’я, Крим, Прикубання, Поволжя. Хронол. межі — бл. 100 — 30 тис. р. тому. Палеогеогр. фон характеризується заг. зміною клімату (похолодання з короткими періодами потепління). Екон. базу становило полювання на бізона, коня (стоянки Приазов’я, Прикубання, Поволжя), мамонта, сайгу, оленя (Крим). Гол. па-м’ятки: Королеве І (культурно-хронол. комплекс 2-а; Закарпаття), Рихта (Полісся), Хотильове (Подесення), Орел (Подніпро-в’я), Антонівка (див. Антонівська мустьєрська археологічна культура; Приазов’я), Ільська (Прикубання), Суха Мечетка (Поволжя), Старосілля, Заскельна V, VI, Киїк-Коба (див. Киїк-Кобинська культура), Пролом І, ІІ, ГАБО (Крим). У Криму та Прикубанні переважають печерні стоянки. Зафіксовано сліди штуч. конструкцій (Крим, Прикубання, Поволжя), виявлено поховання (Крим). Серед виробів на сколах — гостроконечники і скребла різних типів, серед двобіч. знарядь — ножі з майданчиками, скребла, наконечники. Числен. кістяний інвентар представлений ретушерами, ковадлами та ін. Унікал. є знахідки кісток із гравіруванням (Пролом II), вохряні «олівці» (Заскельна VI). Іноді розрізняють орлов., антонів., старосіл., аккай., киїк-кобин. локал. культури.

Завантажити статтю