Миговичі

МИГО́ВИЧІ  — родина митців.

Ганна Олександрівна (05. 11. 1946, с. Білки Іршав. р-ну Закарп. обл. — 01. 11. 2000, Ужгород) — керамістка, живописець, графік. Лауреатка 2-го Всесоюз. фестивалю нар. мистецтва (Москва, 1987). Член ТО профес. художників Закарпаття (1991), НСМНМУ (1993, від 1997 — заступник голови Закарп. осередку). Дипломантка Всеукр. фестивалю нар. творчості «Всі ми діти твої, Україно» (1992), учасниця Міжнар. з’їзду писанкарів «Писанка — символ України» (1993; обидва — Київ). Закін. відділ худож. кераміки Ужгород. училища декор.-приклад. мистецтва (1968; викл. П. Балла, Ф. Манайло, Ш. Петкі). Відтоді працювала на Микол. пром. комбінаті (Львів. обл.); 1977–91 — інж.-конструктор зі створення зразків сувенір. виробів та предметів побуту конструктор.-тех. бюро Укрмісцепрому (Ужгород). Учасниця міських, обл., всеукр., міжнародних художніх виставок від 1965. Персон. родинна виставка — в Ужгороді (1993). Створювала декор.-ужитк. керам. вироби, живописні натюрморти, пейзажі, портрети («Зерно життя», 1977; «Моя колекція», 1981; «У Карпатах», 1983), фігурат. композиції, писанки. Займалася селекцією декор. диньок, винайшла і вдосконалила техніки їхнього оброблення та худож. декорування (переважають стилізов. і реаліст. жанр. композиції, що відтворюють звичаї, обряди, побут. сцени з життя українців). Створила фарфор. сервіз для кухон. потреб (1968), глиняний посуд (1978), теракотову композицію «Весільний обряд Карпат» (1980), декор. диньки (1980–87). Деякі роботи зберігаються у Закарп. краєзн. музеї, Мемор. будинку-музеї Ф. Манайла, Закарп. музеї нар. архітектури та побуту (усі — Ужгород), НМУНДМ (Київ), Музеї укр. мистецтва у Чикаґо (США). Її чоловік

Іван Васильович (24. 04. 1945, Ужгород) — живописець, графік. Член ТО профес. художників Закарпаття (1991). Дипломант Всеукр. виставки образотвор. та декор.-приклад. мистецтва (Київ, 1999). Закін. відділ худож. обробки дерева Ужгород. училища декор.-приклад. мистецтва (1966; викл. В. Звенигородський, В. Свида), навч. в Укр. полігр. інституті у Львові (1974; викл. В. Монастирський). Працював інж. з пром. естетики Микол. цемент. заводу (Львів. обл., 1969–74); в Ужгороді: різьбяр Закарп. Худож. фонду (1974–79), заст. гол. художника Закарп. рекламно-вироб. комбінату «Торгреклама» (1979–2000). Голова об’єдн. художників Микол. р-ну (Львів. обл., 2002–14). Учасник міських, обл., міжнар. мистецьких виставок від 1964. Створює графічні («Корзо», 1959 і 1985; «Донька», 1981 і 1989; «Доярка», 1983 і 1986; «Кам’я-ниця», 1985) та живописні («Міст», 1981; «Плотина», 1983) натюрморти, пейзажі, портрети у реаліст. стилі. Займався різьбленням на диньках, виготовленням жін. прикрас, нар. іграшок із дерева. Їхня дочка

Олена Іванівна (03. 06. 1970, м. Миколаїв Львів. обл. — 01. 11. 2000, Ужгород) — керамістка, графік. Член ТО профес. художників Закарпаття (1991). Дипломантка Всеукр. виставки образ. та декор.-приклад. мистецтва (Київ, 1999). Закін. Ужгород. училище декор.-приклад. мистецтва (1989; викл. А. Медвецька). На творчій роботі. Учасниця міських, обл., міжнародних художніх виставок від 1986. Основні галузі — кераміка («Гуцулка», 1987; підсвічник, 1993), графіка («Вікторія», «Подруга», обидва — 1989; «Фортисимо», 1991). Займалася випалюванням на диньках, вишивала шовком художні картини. Трагічно загинула з матір’ю в автокатастрофі. Їхній син

Віктор Іванович (12. 03. 1978, Ужгород) — кераміст, живописець. Член НСЖУ (2007), молодіж. об’єдн. НСХУ (2012), ТО художників ім. М. Мункачі (2013). Дипломант Всеукр. виставки образотвор. та декор.-приклад. мистецтва (Київ, 1999). Закін. відділ худож. кераміки Уж-город. коледжу мистецтв (1997; викл. П. Балла, А. Ковач). Співорганізатор і зав. галереї мистецтв Закарп. осередку НСМНМУ (Ужгород, 1999–2000). Колекціонує писанки, нар. вишивки. Учасник міських, обл., всеукр., міжнародних художніх виставок, пленерів та конкурсів від 1985. Персон. — в Ужгороді (1990–91, 1993, 2010, 2013), Києві (1991). Створює натюрморти, пейзажі, портрети, фігурат. композиції в реаліст. і модер. стилях. Автор керам. серій «Світ неіснуючих істот» (1997) та «Мелодії життя» (1997–98), живопис. картин «Ужгород» (2000), «Весняний мотив» (2009), «Флокси», «Через терни до воскресіння» (обидві — 2015). Деякі роботи зберігаються у Закарп. музеї нар. архітектури та побуту.

Рекомендована література

1. Виставка творів об’єднання професійних художників Закарпаття: Каталог. Уж., 1991;
   Google Scholar Internet
2. Панчук Н. Усміхнені диньки // Закарп. правда. 1993, 26 січ.;
   Google Scholar Internet
3. Попова Л. Світло і гармонія, доброта та щирість // Новини Закарпаття. 1993, 6 лют.;
   Google Scholar Internet
4. Угляренко П. Золотий наш край // Карпат. голос. 1995, 7 верес.;
   Google Scholar Internet
5. Сможаник В. Промовиста фантазія // Новини Закарпаття. 1999, 7 верес.;
   Google Scholar Internet
6. Галас М. Віктор Мигович: Місця під сонцем вистачить усім, тому не треба боятися конкуренції: вона — каталізатор розвитку // Ужгород. 2010. № 11;
   Google Scholar Internet
7. Штефаньо О. Віктор Мигович: Писанки теж можуть «плакати» // Новини Закарпаття. 2015, 11 квіт.;
   Google Scholar Internet
8. Її ж. Мистецтво декорування диньок втрачене // Там само. 2016, 22 жовт.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю