Розмір шрифту

A

Миговичі

МИГО́ВИЧІ  — родина митців.

Ганна Олександрівна (05. 11. 1946, с. Білки Іршав. р-ну Закарп. обл. — 01. 11. 2000, Ужгород) — керамістка, живописець, графік. Лауреатка 2-го Всесоюз. фестивалю нар. мистецтва (Москва, 1987). Член ТО профес. художників Закарпа­т­тя (1991), НСМНМУ (1993, від 1997 — за­ступник голови Закарп. осередку). Дипломантка Всеукр. фестивалю нар. творчості «Всі ми діти твої, Україно» (1992), учасниця Між­нар. зʼ­їзду писанкарів «Писанка — символ України» (1993; обидва — Київ). Закін. від­діл худож. кераміки Ужгород. училища декор.-приклад. мистецтва (1968; викл. П. Балла, Ф. Манайло, Ш. Петкі). Від­тоді працювала на Микол. пром. комбінаті (Львів. обл.); 1977–91 — інж.-кон­структор зі створе­н­ня зразків сувенір. виробів та предметів побуту кон­структор.-тех. бюро Укрмісце­прому (Ужгород). Учасниця міських, обл., всеукр., між­народних художніх ви­ставок від 1965. Персон. родин­на ви­ставка — в Ужгороді (1993). Створювала декор.-ужитк. керам. вироби, живописні натюрморти, пейзажі, порт­рети («Зерно життя», 1977; «Моя колекція», 1981; «У Карпатах», 1983), фігурат. композиції, писанки. За­ймалася селекцією декор. диньок, вина­йшла і вдосконалила техніки їхнього обробле­н­ня та худож. декорува­н­ня (пере­важають стилізов. і реаліст. жанр. композиції, що від­творюють звичаї, обряди, побут. сцени з життя українців). Створила фарфор. сервіз для кухон. потреб (1968), глиняний посуд (1978), теракотову композицію «Весільний обряд Карпат» (1980), декор. диньки (1980–87). Деякі роботи зберігаються у Закарп. краєзн. музеї, Мемор. будинку-музеї Ф. Манайла, Закарп. музеї нар. архітектури та побуту (усі — Ужгород), НМУНДМ (Київ), Музеї укр. мистецтва у Чикаґо (США). Її чоловік

Іван Васильович (24. 04. 1945, Ужгород) — живописець, графік. Член ТО профес. художників Закарпа­т­тя (1991). Дипломант Всеукр. ви­ставки образотвор. та декор.-приклад. мистецтва (Київ, 1999). Закін. від­діл худож. обробки дерева Ужгород. училища декор.-приклад. мистецтва (1966; викл. В. Звенигородський, В. Свида), навч. в Укр. полігр. ін­ституті у Львові (1974; викл. В. Монастирський). Працював інж. з пром. естетики Микол. цемент. заводу (Львів. обл., 1969–74); в Ужгороді: різьбяр Закарп. Худож. фонду (1974–79), заст. гол. художника Закарп. рекламно-вироб. комбінату «Торгреклама» (1979–2000). Голова обʼ­єдн. художників Микол. р-ну (Львів. обл., 2002–14). Учасник міських, обл., між­нар. мистецьких ви­ставок від 1964. Створює графічні («Корзо», 1959 і 1985; «Донька», 1981 і 1989; «Доярка», 1983 і 1986; «Камʼя-ниця», 1985) та живописні («Міст», 1981; «Плотина», 1983) натюрморти, пейзажі, порт­рети у реаліст. стилі. За­ймався різьбле­н­ням на диньках, виготовле­н­ням жін. прикрас, нар. іграшок із дерева. Їхня дочка

Олена Іванівна (03. 06. 1970, м. Миколаїв Львів. обл. — 01. 11. 2000, Ужгород) — керамістка, графік. Член ТО профес. художників Закарпа­т­тя (1991). Дипломантка Всеукр. ви­ставки образ. та декор.-приклад. мистецтва (Київ, 1999). Закін. Ужгород. училище декор.-приклад. мистецтва (1989; викл. А. Медвецька). На творчій роботі. Учасниця міських, обл., між­народних художніх ви­ставок від 1986. Основні галузі — кераміка («Гуцулка», 1987; під­свічник, 1993), графіка («Вікторія», «Подруга», обидва — 1989; «Фортисимо», 1991). За­ймалася випалюва­н­ням на диньках, вишивала шовком художні картини. Трагічно загинула з матірʼю в автоката­строфі. Їхній син

Віктор Іванович (12. 03. 1978, Ужгород) — кераміст, живописець. Член НСЖУ (2007), молодіж. обʼ­єдн. НСХУ (2012), ТО художників ім. М. Мункачі (2013). Дипломант Всеукр. ви­ставки образотвор. та декор.-приклад. мистецтва (Київ, 1999). Закін. від­діл худож. кераміки Уж-город. коледжу мистецтв (1997; викл. П. Балла, А. Ковач). Спів­організатор і зав. галереї мистецтв Закарп. осередку НСМНМУ (Ужгород, 1999–2000). Колекціонує писанки, нар. вишивки. Учасник міських, обл., всеукр., між­народних художніх ви­ставок, пленерів та конкурсів від 1985. Персон. — в Ужгороді (1990–91, 1993, 2010, 2013), Києві (1991). Створює натюрморти, пейзажі, порт­рети, фігурат. композиції в реаліст. і модер. стилях. Автор керам. серій «Світ неіснуючих істот» (1997) та «Мелодії життя» (1997–98), живопис. картин «Ужгород» (2000), «Весняний мотив» (2009), «Флокси», «Через терни до воскресі­н­ня» (обидві — 2015). Деякі роботи зберігаються у Закарп. музеї нар. архітектури та побуту.

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2018
Том ЕСУ:
20
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Родина
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
65229
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
249
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 11
  • середня позиція у результатах пошуку: 3
  • переходи на сторінку: 2
  • частка переходів (для позиції 3): 181.8% ★★★★★
Бібліографічний опис:

Миговичі / Р. І. Пилип // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-65229.

Myhovychi / R. I. Pylyp // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2018. – Available at: https://esu.com.ua/article-65229.

Завантажити бібліографічний опис

Зяблови
Родина  |  Том 11  |  2023
Т. В. Басанець, С. Г. Крижевська
ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору