Микита Володимир Васильович
Визначення і загальна характеристика
МИКИ́ТА Володимир Васильович (01. 02. 1931, с. Ракошино Мукачів. р-ну, нині Закарп. обл.) — живописець і педагог. Батько О. Юрченко-Микити. Народний художник України (1991). Акад. НАМУ (2004). Національна премія України імені Т. Шевченка (2005). Обл. премія ім. Й. Бокшая та А. Ерделі (1995, 2005, 2010), мист. премія ім. Т. Яблонської (2011). Премія ім. О. Духновича (Прага, 2001). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го (2006) і 4-го (2011) ступ. Золота медаль (2016), орден «Per artem ad victoriam» (2021) НАМУ. Член НСХУ (1962). Закін. Ужгород. училище приклад. мистецтва (1950; викл. Й. Бокшай, А. Ерделі, Е. Контратович, Ф. Манайло). Голова Закарп. організації СХУ (1996–99). Викл. малюнка коледжу мистецтв Закарп. худож. інституту (1999–2003). Учасник обл. (від 1950), всеукр. (від 1957), всесоюз. (від 1961) і зарубіж. (від 1966) мистецьких виставок і міжнар. бієнале у Гельсинкі (Фінляндія, 1963), Кошицях (Словаччина, 1974), Венеції (Італія, 1984). Персон. — в Ужгороді (1973–74, 1982, 1991, 1996, 2001, 2006, 2011, 2016), Пряшеві, Попраді (обидва — Словаччина, 1974), Києві (1981, 2001, 2005–06), Львові, Івано-Франківську, Коломиї (Івано-Фр. обл.), Каунасі та Шяуляї (обидва — Литва; усі — 1981), Москві (1982), Ніредьгазі (Угорщина, 1996), Гуменному, Бардієві, Меджилабірцях (усі — Словаччина, 1997). М. — один із класиків закарп. маляр. школи; глибоко нац. художник проникливо, із симпатією розкриває патріархал. світ закарп. села. Сюжетні та побут. композиції, портрети, натюрморти, пейзажі відзначаються широтою темат. діапазону, багатогранністю сприйняття навколиш. світу, яскравою індивідуальністю живопис. манери. Через філос. узагальнення і символічне тлумачення реалій повсякденності М. тяжіє до синтетичності, сповідує строгу логіку міцної композиц. побудови, що підтримується своєрід. колористич. ладом і майстерно розробленою ритмікою. Деякі полотна зберігаються у музеях України, РФ, Литви, Словаччини, Угорщини, Венесуели. Серед учнів — М. Деяк, Л. Микита, З. Мічка.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Колгоспний вівчар» (1960), «Дівчина» (1962), «Старий гуцул» (1966), «Моя мамка» (1967), «Народна готика» (1968), «На Новий рік», «Ягнятко» (обидва — 1969), «Звозять сіно» (1971), «За щастя онука» (1972), «Ранок на фермі» (1974), «Зустріч переможців» (1975), «Народний художник Ф. Манайло», «Добрий ранок» (обидва — 1976), «Село між горами» (1980), «Опудало» (1981), «Веселка» (1984), «Збирання яблук» (1985), «Мірка-мішання» (1987), триптих «Плач вічної лози» (1988), «Вівчарня», «Розп’яття» (обидва — 1989), «Зона», «Ф. Кривін» (обидва — 1990), «Будні верховинського села», «Дай, Боже, добрий день» (обидва — 1992), «Повернення», «Великодній натюрморт», «На роздоріжжі», «Журба» (усі — 1993), «Вербна неділя», «На порозі вічного» (обидва — 1995), «Запізніла весна» (1997), «Зів’ялі квіти» (1999), «Автопортрет», «Повінь» (обидва — 2001), «Овеча кошара» (2004), «Після купання» (2005), «Зсуви», «А. Ерделі» (обидва — 2010), «Й. Бокшай» (2011), «Іриси», «Майдан» (обидва — 2014), «Кульбаба», «Соняшник», «Віолончелістка» (усі — 2015).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
.jpg)
Людина 
