Миклухо-Маклаї

МИКЛУ́ХО-МАКЛАЇ́ – родина вчених. За версією дослідників, М.-М. походять від шотланд. рицаря Мак-Лая, який у серед. 17 ст. став запороз. козаком. Микола Миколайович (17. 07. 1846, с. Рождественське побл. м. Боровичі, нині Новгород. обл., РФ — 14. 04. 1888, С.-Петербург) — природознавець, мандрівник. Навч. на фіз.-мат. факультеті С.-Петербур. університету (1863–64), філос. факультеті Гейдельбер. університету (1864) та мед. ф-тах Ляйпциз. (1865) й Ієнського (1866–68; обидва — Німеччина) університетів. Спочатку переважно спеціалізувався в галузях порівнял. анатомії тварин і фауни моря. Під час мандрівок на Канар. о-ви (1866) та в Італію (1867) почав також займатися антропол. і етногр. дослідженнями. Згодом вивчав фауну Чорного моря побл. Одеси та на Пд. березі Криму. Для доведення того, що люд. раси споріднені за своїм походженням, а виникнення расових і культур. відмінностей між людьми є наслідком природ. і соц. умов, та з метою спростування думки про існування т. зв. нижчих рас 1870–86 мандрував Новою Ґвінеєю, Філліпінами, Малаккою, Австралією, Меланезією та Мікронезією. Найдокладніше вивчив побут і культуру новоґвіней. папуасів. Зібрав значні колекції, що нині зберігаються в Музеї антропології та етнографії (Москва) і в Зоол. музеї (С.-Петербург) РАН. Його ім’ям названо пн.-сх. узбережжя Нової Ґвінеї. 1950–54 видано його «Собрание сочинений» (у 5-ти т., Москва; Ленінград), а 1961 — щоденник «Серед дикунів Нової Гвінеї» (Київ). Його брат — Михайло Миколайович (31. 03. 1856, С.-Петербург — 12. 04. 1927, Ленінград, нині С.-Петербург) — геолог. Закін. С.-Петербур. гірн. інститут (1882). Брав участь у створенні Рос. геол. б-ки, працював у музеї С.-Петербур. гірн. інституту. Проводив геол. дослідж. на Пн. Європейської частини Рос. імперії («Геологическій очеркъ Олонецкаго уѣзда и острововъ Ладожскаго озера, расположенныхъ вокругъ Валаама», С.-Петербургъ, 1897) та в р-ні Овруц. кряжа на Поліссі. Зібрані ним матеріали використано для складання першої геол. карти європ. частини Рос. імперії. Розвідав поклади каолінів побл. м. Умань Київ. губ. (нині Черкас. обл.). Їхня мати 1873 придбала побл. м-ка Малин Радомишл. пов. Київ. губ. (нині місто Житомир. обл.) маєток (нині навч. корпус Малин. лісотех. коледжу в с. Гамарня; див. Малинський історико-краєзнавчий меморіальний комплекс). Микола побував на Малинщині двічі — 1886 і 1887; Михайло був актив. чл. Малин. земства, брав участь у буд-ві в Малині пожеж. частини, церк.-парафіял. школи та нар. училища. Їхній онук — Артемій Дмитрович (26. 07. 1908, Малин — 1981, Ленінград) — геолог. Канд. геол.-мінерал. н. Закін. Ленінгр. гірн. інститут (1935), де 1940–41 й викладав. 1941 — заступник вченого секр. Всесоюз. геогр. товариства. Зробив знач. внесок у розробку Воркутин. вугіл. бас. Учасник 2-ї світової війни. Перебував у нім. концтаборах для військовополонених, за що 1945 засудж. військ. трибуналом до 10-ти р. позбавлення волі. Реабіліт. 1957. Від серед. 1950-х рр. проводив геол. дослідж. у Печор. краї, на Поляр. Уралі, у складі Ухтин. експедиції. Потім переїхав до Ленінграда.

Літ.: Колесников М. С. Миклухо-Маклай. Москва, 1965; Путилов Б. Н. Николай Николаевич Миклухо-Маклай: Страницы биографии. Москва, 1981; Костриця М. Ю., Тимошенко В. І. М. М. Миклухо-Маклай і Україна. Ж., 2011; Тумаркин Д. Д. Миклухо-Маклай: две жизни «белого папуаса». Москва, 2012.

В. І. Тимошенко