Миклухо-Маклаї
Визначення і загальна характеристика
МИКЛУ́ХО-МАКЛАЇ́ — родина вчених. За версією дослідників, М.-М. походять від шотландського рицаря Мак-Лая, який у середньому 17 ст. став запорозьким козаком. Микола Миколайович (17. 07. 1846, с. Рождественське поблизу м. Боровичі, нині Новгородська обл., РФ — 14. 04. 1888, С.-Петербург) — природознавець, мандрівник. Навчався на фізико-математичному факультеті С.-Петербурзького університету (1863–64), філософському факультеті Гейдельберзького університету (1864) та медичних факультетах Лейпцизького (1865) й Єнського (1866–68; обидва — Німеччина) університетів. Спочатку переважно спеціалізувався в галузях порівняльної анатомії тварин і фауни моря. Під час мандрівок на Канарські о-ви (1866) та в Італію (1867) почав також займатися антропологічними і етнографічними дослідженнями. Згодом вивчав фауну Чорного моря поблизу Одеси та на Південному березі Криму. Для доведення того, що людські раси споріднені за своїм походженням, а виникнення расових і культурних відмінностей між людьми є наслідком природних і соціальних умов, та з метою спростування думки про існування так званих нижчих рас 1870–86 мандрував Новою Ґвінеєю, Філіппінами, Малаккою, Австралією, Меланезією та Мікронезією. Найдокладніше вивчив побут і культуру новоґвінейських папуасів. Зібрав значні колекції, що нині зберігаються в Музеї антропології та етнографії (Москва) і в Зоологічному музеї (С.-Петербург) РАН. Його імʼям названо північно-східне узбережжя Нової Ґвінеї. 1950–54 видано його «Собрание сочинений» (у 5-ти т., Москва; Ленінград), а 1961 — щоденник «Серед дикунів Нової Гвінеї» (Київ).
Його брат — Михайло Миколайович (31. 03. 1856, С.-Петербург — 12. 04. 1927, Ленінград, нині С.-Петербург) — геолог. Закінчив С.-Петербурзький гірний інститут (1882). Брав участь у створенні Російської геологічної бібліотеки, працював у музеї С.-Петербурзького гірного інституту. Проводив геологічні дослідження на Півночі Європейської частини Російської імперії («Геологическій очеркъ Олонецкаго уѣзда и острововъ Ладожскаго озера, расположенныхъ вокругъ Валаама», С.-Петербургъ, 1897) та в районі Овруцького кряжа на Поліссі. Зібрані ним матеріали використано для складання першої геологічної карти європейської частини Російської імперії. Розвідав поклади каолінів поблизу м. Умань Київської губ. (нині Черкаська обл.).
Їхня мати 1873 придбала поблизу містечка Малин Радомишльського пов. Київської губ. (нині місто Житомирська обл.) маєток (нині навчальний корпус Малинського лісотехнічного коледжу в с. Гамарня; див. Малинський історико-краєзнавчий меморіальний комплекс). Микола побував на Малинщині двічі — 1886 і 1887; Михайло був активним членом Малинського земства, брав участь у будівництві в Малині пожежної частини, церковно-парафіяльної школи та народного училища.
Їхній онук — Артемій Дмитрович (26. 07. 1908, Малин — 1981, Ленінград) — геолог. Кандидат геолого-мінералогічних наук. Закінчив Ленінградський гірний інститут (1935), де 1940–41 й викладав. 1941 — заступник вченого секретаря Всесоюзного географічного товариства. Зробив значний внесок у розробку Воркутинського вугільного басейну. Учасник 2-ї світової війни. Перебував у німецьких концтаборах для військовополонених, за що 1945 засуджений військовим трибуналом до 10-ти років позбавлення волі. Реабілітований 1957. Від середини 1950-х рр. проводив геологічні дослідження у Печорському краї, на Полярному Уралі, у складі Ухтинської експедиції. Потім переїхав до Ленінграда.
Літ.: Колесников М. С. Миклухо-Маклай. Москва, 1965; Путилов Б. Н. Николай Николаевич Миклухо-Маклай: Страницы биографии. Москва, 1981; Костриця М. Ю., Тимошенко В. І. М. М. Миклухо-Маклай і Україна. Ж., 2011; Тумаркин Д. Д. Миклухо-Маклай: две жизни «белого папуаса». Москва, 2012.
В. І. Тимошенко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
