Миколаївка
МИКОЛА́ЇВКА — колишнє містечко; місцевість села Скориківка Золотоніського району Черкаської області. Скориків. сільс. рада (підпорядк. с. Львівка) знаходиться на лівому березі р. Золотоноша (притока Дніпра; на правому — с-ще Ашанівка та с. Великий Хутір Драбів. р-ну Черкас. обл.), за 20 км від райцентру та 11 км від залізнич. ст. Пальміра. За переписом насел. 2001, у Скориківці мешкали 588, у Львівці — 290 осіб; переважно українці. 1742 на тер. Золотоніс. сотні по обидва береги Золотоноші отримав у власність орні землі та сінокоси переяслав. полк. суддя Костянтин Лесеневич. 1757 їх успадкував його син Микола Лесеневич (від 1766 — військ., від 1767 — бунчук. товариш; 1782–86 — депутат дворянства Золотоніс. пов., від 1787 — премʼєр-майор, від 1791 — Золотоніс. повіт. маршалок). Один із хуторів назвали на його честь — М., що згодом став селом. Водночас на Пн. від М. був х. Ільвівка (нині Львівка), що спочатку належав хорунжому Г. Мацоці, а від 1761 — полковнику М. Меєру. 1767 на річці побл. М. були гребля, 2 ставки для вилову риби та працювали 2 водяні млини. До запровадження кріпацтва 1781 у М. — 19 козац. і 24 селян. дворів. Пізніше Микола Лесеневич мав бл. 150 кріпаків. 1782–96 — у складі Київ. намісництва; 1796–1802 — Малорос., 1802–1920, 1922–25 — Полтав., 1920–22 — Кременчуц. губ.; 1782–1923 — Золотоніс. пов.; 1848–1923 — Великохутір. волості. У серед. 19 ст. уперше згадується х. Скориківський. У документах 1865 і 1885 М. позначали як містечко. Були розвинені чумацтво, торгівля, різноманітні ремесла, а також тваринництво (розводили велику рогату худобу) та рослинництво (вирощували пшеницю, жито, гречку та ін. культури). У різний час навколишні землі належали поміщикам Давидовим, Бороздіним і Шталям. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–25 — у складі Золотоніс., 1925–27 — Черкас., 1927–30 — Шевченків. округи; 1932–37 — Київ., 1937–54 — Полтав., від 1954 — Черкас. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від вересня 1941 до вересня 1943 — під. нім.-фашист. окупацією. 1958 с. М. приєднали до Скориківки. Раніше окремими поселеннями також були Галатівка та Раківка. Нині у Скориківці — заг.-осв. школа, Будинок культури. Встановлено памʼятний знак жертвам голодомору та памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. Збереглася деревʼяна Свято-Микол. церква, що 1973 взята на облік як памʼятка архітектури місц. значення, а від 1991 у ній діє громада УПЦ МП. Першу будівлю Свято-Микол. церкви звів на поч. 1780-х рр. Микола Лесеневич. 1794 та 1857 храм перебудовували (на 2-у реставрацію кошти виділила О. Шталь; під боковим вівтарем поховали її 17-літню доньку), а 1907–11 спорудили практично нову церкву. 1860 у Свято-Микол. церкві вінчалися син декабриста В. Давидова Лев із сестрою П. Чайковського Олександрою. 1934 у церкві влаштували колгоспну комору. Під час нім.-фашист. окупації була відновлена служба, що тривала до 1962. Храм одноверхий, хрещатий у плані. До квадрат. центр. зрубу, що завершується високим восьмигран. барабаном, шоломовою банею з ліхтарем і маківкою, прилягають додатк. менші зруби. Пірамідал. побудова надає споруді монументальності. З Пн. та Пд. облаштовано 2 входи з ґанками. На Зх. до бабинця прилягає двоярусна дзвіниця, що завершується восьмигран. шатр. дахом з витягненим ліхтарем з маківкою, прикрашена псевдофронтончиками. Храм має високі прямокутні вікна, а до їхнього рівня оббитий горизонтал. шалівкою (у нижній частині стін вона викладена «в ялинку»). Дахи, карнизи, фризи тощо оздоблені різьбленням.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
