Миколаївський собор
МИКОЛА́ЇВСЬКИЙ СОБО́Р Збуд. не пізніше 1655 у м. Ніжин (нині Черніг. обл.) на кошти козаків і міщан, зокрема ніжин. полковників братів І. та В. Золотаренків, їхньої матері. На думку більшості дослідників укр. мистецтва 17–18 ст., собор є прототипом муров. хрещатих п’ятибаневих храмів в укр. барок. арх-рі. Він став зразком для зведення низки п’ятибаневих церков у Лівобереж. Україні, серед яких — Свято-Троїц. собор Густинського Свято-Троїцького жіночого монастиря УПЦ МП, Спасо-Преображен. собор (м. Ізюм, нині Харків. обл.), Свято-Микол. собор Миколо-Крупицького монастиря, Свято-Успен. собор (нині м. Новгород-Сіверський Черніг. обл.), собор у с. Лютенька (нині Гадяц. р-ну Полтав. обл.; див. Лютенька), Свято-Георгіїв. собор Видубицького Свято-Михайлівського чоловічого монастиря УПЦ КП, церква на Екон. воротах Києво-Печерської Свято-Успенської лаври УПЦ МП, Катерининська церква, Благовіщен. собор Ніжинського Благовіщенського монастиря УПЦ МП. У ході будівництва М. с. сформувався стиль, характер. для укр. бароко у монум. арх-рі. Собор розміщено на площі відповідно до вимог такого композиц. прийому, як всефасадність. Зовн. розміри храму вписано в рівносторон. трикутник. Окрім бань, він не має округлих м’яких ліній, усі зовн. об’єми осн. масиву і підкупол. барабани — гранчасті. У внутр. зх. частині облаштовано по одній та по дві камери, які виконували функції своєрід. спец. лоджій для замож. прихожан. М. с. прикрашали рельєфні деталі у вигляді намистинок, напівколон, які частково збереглися, але не відновлювалися під час реставрації. У храмі був один із кращих іконостасів у Лівобереж. Україні. В абрисі його рисунка — композиція подвій. тріумфал. арки; намісний нижній ряд у плані не прямолінійний, а вигнутий побл. диякон. дверей; у 2-му ярусі ікони християн. свят укомпоновані у восьмигранне обрамлення. Композиц. центр 3-го ярусу — Христос на троні «Деісус», перед ним — Богоматір та Іоанн Предтеча на колінах, за спиною трону — портретні зображення ктиторів І. та В. Золотаренків. Іконостас і настін. живопис у первіс. вигляді не збережено. М. с. неодноразово горів (1754, 1773, 1797) і перебудовувався в 2-й пол. 19 ст., унаслідок чого втратив цегляний барок. декор, а цегляну баню грушоподіб. форми замінено на більш видовжену. У 18–19 ст. навколо М. с. сформувався архіт. ансамбль: поруч зведено 2-ярусну дзвіницю (не збереглася), з пд. боку (на місці пошкодженої внаслідок пожежі 1792 церкви св. Варвари) — теплу церкву св. пророка Іоанна Предтечі з боковими вівтарями св. Варвари і св. Митрофана Воронезького (1842; нині — міський Будинок культури). На поч. 1930-х рр. М. с. закрито і перетворено на підсобні приміщення. 1957–66 черніг. реставратори на чолі з М. Говденко підготували необхідну документацію для реставрації. Її розпочато у 1980-х рр. і завершено 1990 ніжин. реставраторами на чолі з Г. Сипливцем (первіс. вигляд баням повернуто за зразком Свято-Троїц. собору Густин. Свято-Троїц. монастиря). Після реставрації храм передано реліг. громаді УПЦ МП.
Рекомендована література
- Логвин Г. По Україні. К., 1968;
- Мусієнко П. Н. Подих давнини глибокої. К., 1972;
- Жолтовський П. М. Український живопис XVII–XVIII ст. К., 1978;
- Морозов О. Пам’ятка козацької слави // ПУ. 1992. № 2;
- Макаров А. Світло українського бароко. К., 1994;
- Самойленко Г. В., Самойленко С. Г. Забудова Ніжина та архітектурні пам’ятки XVII–XX ст.: Нариси культури. Ч. 4. Ніжин, 1998;
- Самойленко Г. В. Розвиток художньої культури на Чернігівщині в ХІХ — на початку ХХ ст. Ніжин, 2015.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
