Миколаївський спеціалізований центр бойової підготовки авіаційних фахівців повітряних сил
Визначення і загальна характеристика
МИКОЛА́ЇВСЬКИЙ СПЕЦІАЛІЗО́ВАНИЙ ЦЕНТР БОЙОВО́Ї ПІДГОТО́ВКИ АВІАЦІ́ЙНИХ ФАХІВЦІ́В ПОВІ́ТРЯНИХ СИЛ ЗБРО́ЙНИХ СИЛ УКРАЇ́НИ Засн. 1929 як Микол. авіац. школа Товариства сприяння обороні, авіац. і хім. буд-ву (в травні розпочато заняття, у листопаді закін. підготовку перші 6 льотчиків). Від 1935 — Микол. школа мор. льотчиків Гол. упр. Пн. мор. шляху, якій 1938 присвоєно імʼя С. Ле-ваневського (1931–32 був її нач.). У тому ж році школу передано до складу ВМФ, а 1939 реорганізов. у Микол. військ.-мор. авіац. училище ім. С. Леваневського, де здійснювали підготовку льотного складу всіх спеціальностей для мінно-торпед. і бомбардувал. авіації. У складі Училища — ескадрильї літаючих човнів МБР-2 (базувалася на р. Пд. Буг), багатоцільових літаків Р-5 (с. Велика Корениха, нині у складі Миколаєва) та зведена ескадрилья бомбардувальників ТБ-3 й СБ, літаків-амфібій Ш-2, а також МБР-2 та Р-5 (с. Сливине Микол. р-ну Микол. обл.). Після нападу Німеччини на СРСР 1941 евакуйов. у м. Осипенко (нині Бердянськ Запоріз. обл.), звідти — на ст. Безенчук (нині смт Самар. обл., РФ). Відразу ж розпочато будівництво військ. м-ка й аеро-дромів. З метою пришвидшення підготовки льотчиків навч. курс скоротили за рахунок теор. дисциплін і збільшили тривалість робочого дня до 12-ти год. Училище готувало екіпажі для пікіруючих бомбардувальників Пе-2, торпедоносців і бомбардувальників на літаках А-20Ж «Бостон», Ал-1 «Албімал», Іл-4, Ту-2. Від вересня 1942 інструктори й викл. проходили обовʼязк. стажування (не менше 10-ти бойових вильотів) у авіац. частинах Балт., Пн. й Чорномор. флотів. У червні 1944 повернулося у Миколаїв (деякі підрозділи розташовувалися в Херсоні). За 1-й рік війни Училище випустило 418 осіб льотного складу, за 2-й — 469, за 3-й — 852, за неповний 4-й — 905; з них 25 стали Героями Рад. Союзу. Від 1947 — Микол. військ.-мор. мінно-торпедне авіац. училище, що на поч. 1950-х рр. мало 8 навч. авіац. полків. Розформоване 1959 у ході військ. реформи. У тому ж році на його базі з ініціативи нач. авіації ВМФ Героя Рад. Союзу генерал-полковника авіації Є. Преображен- ського організов. 33-й Навч. центр авіації ВМФ з метою підготовки льотчиків і штурманів екіпажів бомбардувальників, які прибували з військ. навч. закладів ВПС, для комплектування мінно-торпед. авіації флоту; узагальнення досвіду та розроблення практич. рекомендацій із бойового застосування мор. авіації. У його структурі діяли: 1 навч.-льотний відділ, 4 н.-д. відділи, 540-й мор. тренув. авіац. полк (інструктор.), оснащений літаками Іл-28 і Ту-16 на аеродромі Кульбакине (Миколаїв), 555-й протичовновий змішаний авіац. полк на аеродромі Очаків (Микол. обл.), що мав у своєму складі вертольоти Ка-15 і Мі-4 різних модифікацій. Від 1967 — 33-й Центр бойового застосування і переучування льотного складу авіації ВМФ ім. Є. Преображенського. 1976 для підготовки льотчиків палуб. авіації сформов. 299-й корабел. авіац. полк (дослідн.-інструктор.) на літаках Як-38 і МіГ-21, що базувався на аеродромі Саки (нині АР Крим), де 1982 введено в експлуатацію унікал. у колиш. СРСР назем. наук.-тренув. комплекс корабел. авіації «НИТКА». 1992 Центр припинив діяльність. За час існування Училище та Центр закін. понад 6 тис. осіб, з них 187 стали засл. військ. льотчиками і штурманами СРСР, 38 — Героями Рад. Союзу, а один — двічі. Серед відомих випускників — льотчик-космонавт, двічі Герой Радянського Союзу О. Губарев, військовики, Герої Рад. Союзу В. Гречишников, І. Рачков, В. Чванов. Від 1994 — 33-й Центр бойової підготовки ВПС України, від 2009 — cучасна назва. Навч.-тренув. база — літаки Іл-76, МіГ-29, Су-24, -25, Л-39.
Літ.: Львовский А. Я. Город Николаев — столица морской авиации // Історія. Етнографія. Нові дослідж.: 3-я Микол. обл. краєзн. конф. 2000; Сикваров А. Н. Взлетающие с палуб. 2004; Якубенко В. Кузница крылатых богатырей. 2009 (усі — Миколаїв).
О. О. Пилипчук
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
