Миколаївський чоловічий монастир УПЦ КП
Визначення і загальна характеристика
МИКОЛА́ЇВСЬКИЙ ЧОЛОВІ́ЧИЙ МОНАСТИ́Р УПЦ КП Засн. у 2-й пол. 16 ст. (орієнтовно у 1575–86) в м. Самбір (нині на цьому місці знаходиться с. Лісовичі Таращан. р-ну Київ. обл.). Після знищення Самбора татарами монахи розібрали дерев’яну церкву монастиря і перенесли в урочище Чернечий Яр побл. м. Богуслав (нині Київ. обл.). Монастир був названий на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Зруйнований наприкінці 16 ст. під час черг. татар. набігу. 1596 на вимогу польс. короля Сиґізмунда ІІІ богуслав. староста князь Я. Острозький відновив монастир, перевів його в унію і заселив сюди отців василіян. 1648 їх вигнав полковник М. Кривоніс, який зі своїм полком звільнив Богуслав від поляків у ході Корсун. битви. 1654 православне духовенство разом із гетьманом Б. Хмельницьким і козац. військом зустрічали у Богуславі антіохій. патріарха Макарія. 1685–92 монастир відбудував богуслав. полковник С. Самусь. 1702–04 після війни правобереж. козаків із поляками, коли Богуслав. полк змушений був перейти на Лівобережжя, місц. поляки та їхні старости відремонтували монастир, перенесли його ближче до Богуслава (на теперішнє місце) і зробили василіянським. 1711 зруйнов. запороз. старшиною П. Орликом під час його походу з турками й татарами проти моск. військ. 1740 у зв’язку із побудовою дерев’яної Микол. церкви монастир отримав назву Миколаївського. У 1-й пол. 18 ст. за наказом настоятеля ігумена Федора (Андрієвського) біля підніжжя гори, на якій розташ. монастир, прорито глибоку канаву, і коли її заповнила вода з р. Рось, монастир опинився на о-ві. В’їхати до нього можна було лише по штучно утвореній греблі, через міст, який на ніч монахи розводили (знесений великою повінню наприкінці 18 ст.). 1768 під час Коліївщини знову став православним. У 18 ст. за єпархіал. упр. монастир належав до Переяслав. єпархії, 1785 перейшов у відання коадьютора Київ. митрополії і до приєднання краю до Рос. імперії називався «закордон.» монастирем. У період єпископства преосвященного Віктора (Садковського) обитель слугувала його резиденцією. 1780 зведена дерев’яна церква св. Варвари, 1787 внаслідок пожежі (ймовірно, підпалу) згоріла гол. Микол. церква. Лише 1799 митрополит Київський Ієрофей (Малицький) пожертвував дерев’яну церкву, що закривалася у Голосіїв. пустині (див. «Голосіївська пустинь» Свято-Покровський чоловічий монастир УПЦ МП), яку встановили на кам’яному фундаменті. 1851–53 на її місці збуд. трьохпрестольну кам’яну літню церкву в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці, Святителя Миколая Мирлікійського та апостола Якова Алфеїва на кошти, що пожертвував протоієрей Яків (Ковалевський). 1851 монастир перейм. в Успенський. Дзвіниця при Успен. церкві мала 8 дзвонів різної величини, найбільший важив 61 пуд (бл. 1000 кг). 1866 на кошти астрахан. купця М. Сабурова зведено теплу цегляну церкву Воскресіння Христового, що збереглася донині. 1818–84 при монастирі діяло Богуслав. повіт. духовне училище (підпорядк. Київ. духов. семінарії й утримувалося за рахунок приходу). Станом на 1867 там навч. бл. 100 учнів, навч.-вихов. процес забезпечували 5 вчителів і ченці. Настоятель монастиря виконував функції ректора, йому також підпорядк. усі церк.-парафіял. школи Богуслав. училищ. округи. У різний час в училищі навч. Павло і Олександр Кошиці, Є. Кротевич, О. Левицький, І. Нечуй-Левицький, М. Сікачинський, С. Трезвинський, адвокат П. Клебановський (у спогадах описав монастир); тут бували Т. Шевченко і Марко Вовчок. Із святинь монастир мав дерев’яний хрест, виготовлений із коренів дерев з берегів р. Йордан, із вкладеними в нього частками святих мощей. 1840 сюди з Афона завезено і висаджено від підніжжя гори до монастир. стіни 50 саджанців сосни Веймута. На поч. 20 ст. у монастирі проживав ігумен, 3 ієромонахи, 2 ієродиякони, 2 ченці та 25 послушників. 1904 він переведений у жін., який проіснував до 1929. У документах, що зберігаються в Музеї історії Богуславщини, згадана настоятелька монастиря ігуменя Євстолія. У 1930-х рр. з дзвіниці знято дзвони, у храмі — ікони та ін. церк. начиння, у монастирі відкрито дит. будинок. Під час 2-ї світової війни зруйновано купол і дах церкви Успіння Пресвятої Богородиці, 1948–50 цеглу з неї забрали на будівництво 2-го поверху церкви Воскресіння Христового. 1945–67 тут розміщувався дит. будинок, 1967–93 — гуртожиток пед. училища. 1993 всі приміщення монастиря передано у власність Київ. єпархії УПЦ КП. 2006–08 священноархімандрит монастиря патріарх Київський та всієї України-Руси Філарет (Денисенко) ініціював капітал. ремонт Микол. храму (1-й поверх) та келій братії (2-й поверх). 2013 закладено наріж. камінь під будівництво зруйнов. Успен. собору.
Додаткові відомості
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
