Миколая християнське свято

Визначення і загальна характеристика

МИКОЛА́Я — християнське свято на честь святителя Миколая, архі­єпис­копа Мірлікійського. Християни, пред­ставники ін. релігій і навіть ате­їсти виявляють пошану до нього: складають пісні й легенди (ві­домий укр. кант «Ой хто, хто Миколая любить»), зображають на іконах і корогвах, на його честь будують храми, засновують монастирі (науковці засвідчують, що тільки в Києві за тисячу років на честь Миколая освячено 48 храмів, кап­лиць і вівтарів, зокрема Миколая Святого костел у Києві, Миколи Набережного церква у Києві, Миколи Притиска церква у Києві), називають міста (Миколаїв). Іще за життя майбут. святий мав дар зцілювати хворих, воскрешати померлих, рятувати від смерті на морі. Народився Миколай 270 р. у м. Патара (провінція Лікія, Рим. імперія). З юних літ вів побожне й аскет. життя. Його дядько, також Миколай, що був єпис­копом у цьому ж місті, висвятив його на священика. Вирушивши у Палестину на поклоні­н­ня святим місцям, дядько тимчасово доручив племін­никові керівництво єпархією. Майбут. святитель піклувався про свою паству так само ревно. Ставши власником великого багатства після смерті батьків, він усе роз­дав бідним парафіянам. Ві­домий факт врятува­н­ня від роз­пусти трьох дочок збіднілого багача: таємно вночі Миколай закинув їм три мішки золота у вікно, завдяки чому вони успішно ви­йшли заміж. Очевидно, саме звідси походить звичай дарувати дітям подарунки в ніч на св. Миколая. Згодом він вирушив до Палестини поклонитися святим місцям, повернувшись до Лікії, мав намір усамітнитися у монастирі, однак після смерті архі­єпис­копа м. Міри Миколай очолив Лікій. митрополію. У цьому високому сані він був для пастви прикладом істин­но християн. ставле­н­ня до життя. Коли 319 у Рим. імперії знову почалися гоні­н­ня на християн, Миколай був увʼязнений за проповід­ува­н­ня християнства. Брав участь у Першому Вселен. соборі (325), який утвердив догмати православ. віри (ві­домі як «Символ віри»). Після собору архі­­єпис­коп повернувся до пастви й далі був для неї справж. духов. отцем і за­ступником. Помер 6(19) грудня 343, його тіло покладено в собор. церкві м. Міри. Не­вдовзі нетлін­ні мощі почали виділяти духмяне миро, помазавшись яким вірні одержували зціле­н­ня від душев. і тілес. хвороб. 1087 мощі св. Миколая пере­несені в італ. м. Бар, на честь цієї події 9(22) травня встановлено свято. Св. Миколай отримав від Бога благодать захищати манд­рівників і рятувати людей на водах. За пере­казами, один із таких випадків трапився у Києві, за князюва­н­ня Всеволода I (1078–93). Міщанин із дружиною та немовлям плив до Вишгорода (нині місто Київ. обл.), щоб поклонитися святим мощам Бориса і Гліба й чудотвор. образу св. Миколая. На зворот. шляху мати за­дрімала і впустила в річку немовля, яке одразу потонуло. А вранці паламарі Софій. собору в Києві зна­йшли дитину на хорах перед образом св. Миколая Чудотворця. Від­тоді той образ ві­домий під іменем Миколи Мокрого ікона, а на честь тієї події на Подолі споруджено церкву Миколи Набережного, в якій він і досі зберігається. Свято М., зародившись у Барі, мало локал. характер, звідси воно по­ступово поширилося на укр. землі, де швидко стало одним з улюблених, а традиції його святкува­н­ня набули всеукр. характеру. Від кін. 12 ст. почали фіксувати й власні укр. оповідан­ня про чуда, які творив Миколай не лише у Візантії, а й в Україні-Русі. Св. Миколай користувався в українського народу більшою повагою порівняно, напр., зі св. Пет­ром: його імʼя часто зу­стрічалося в різних замовля­н­нях та молитвах і майже не вживалося в анекдот. чи гуморист. оповід­ях. Здавна від­значали зимове (19 гру-дня) і весняне (22 травня) свято М. Зимовий Миколай ви­ступав уособле­н­ням самої зими. Гуцули, зрештою, так і звали зиму св. Миколою, весну — св. Юрієм, літо — св. Петром, а осінь — св. Дмитром. На Острогожчині на зимового Миколу починали свата­н­ня. Цього дня ті, хто задумав женитися, правили молебень, і тому нар. приповід­ки нарікали, що св. Микола «занадто молебні любить». За традицією, старші господарі села на свято збиралися, щоб зварити пшенич. пива і влаштовувати святкові роз­ваги. На Харківщині три дні (17, 18, 19 грудня) називали Миколиними святами, тоді варили кутю й узвар, щоб у на­ступ. році був урожай на овочі та ячмінь. Із зимовим Миколою повʼязували деякі прикмети, зокрема в Карпат. Україні казали: «Яка година на Миколи, така буде й на Різдво», на Волині за­уважували: «Як на Миколи іній, буде овес...». Весняний Микола став, як і св. Юрій, опікуном веснува­н­ня. Таке календарне «сусідство» зумовило те, що в день св. Миколи проводили дії, що, за­звичай, робили на св. Юрія (виганяли худобу на пашу). М. Грушевський згадував, що билин­но-легендар. образ ідеалізов. весін. орача Микули склався не без впливу весін. Миколи, — зокрема вказують на це билин­ні варіанти, де Микула ви­ступає з плугом у дорогих шатах. Із весняним Миколою повʼязана й приповід­ка: «До Миколи не сій гречки, не стрижи овечки...», бо ще можуть вернутися морози. Звичаю дарувати щось дітям на М. в Україні раніше не було. Він походить з середньовіч. Німеч­чини, де діти отримували солодощі (горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці), шкіл. прила­д­дя, зрідка іграшки, які клали в нові чи полагоджені й начищені старі черевики. Діти, котрі протягом року не слухалися батьків, ді­ставали цього дня різочки. В англомов. країнах, зокрема США, Миколая ототожнюють із Санта-Клаусом, а в Італії — з міфол. персонажем Бефаною. З Німеч­чини цей звичай поширився на сусідні країни — Австрію, Нідерланди, Чехію, Словач­чину, Польщу, звідки, ймовірно, пере­йшов і на укр. землі. Під­тверджується це й тим, що звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся перед­усім на Прав­обереж. Україні, яка довгий час пере­бувала у складі Речі Посполитої. У рад. період, який характеризувався во­йовн. атеїзмом, боротьбою з релігією й вірою, свято М. не від­значали, однак серед сільс. населе­н­ня, особливо Зх. України, яка належала до СРСР значно менший проміжок часу, ця традиція добре збереглася. У незалеж. Україні від­булося від­родже­н­ня святкува­н­ня дня св. Миколая. Свято стало популярним у всіх регіонах України, особливо його люблять діти, які отримують у цей день подарунки. Прикметно, що нині на М. популярними є доброчин­ні заходи не лише у церк. громадах, а й світські благод. проекти, спрямовані на виявле­н­ня турботи про тих, хто її потребує. У школах напередодні свята проводять уроки, на яких роз­повід­ають про життя Миколая, його добрі справи, вчать дітей бути чуйними, слухняними, допомагати іншим, у листах, які діти пишуть до св. Миколая, не лише просити про подарунки, а й правдиво роз­повід­ати про свої добрі справи й гарні вчинки. На день св. Миколая у багатьох містах України роз­починаються різдвяно-новорічні свята, запалюють ялинку, від­кривають будиночки св. Миколая. У Львові щороку проходить акція «Миколай тебе не забуде!», діє «Фабрика святого Миколая», куди жителі приносять подарунки та пожертви для сиріт. У Івано-Фр. обл. створ. комплекс «Садиба Святого Миколая», у парку «Гуцульщина» — маєток св. Миколая.

Літ.: Кушнірук О. «Ой, хто Миколая любить!» // Музика. 2018. № 1.

Л. В. Іван­никова, О. В. Давиденко

Завантажити статтю