Миколо-Крупицький монастир
МИКО́ЛО-КРУПИ́ЦЬКИЙ МОНАСТИ́Р Повна назва — Батурин. Крупиц. Свято-Микол. жін. монастир УПЦ МП. За переказами, засн. в 11 ст. на березі р. Сейм (притока Десни) як чол. монастир на місці явлення чудотвор. образу св. Миколая (побл. сучас. с. Вербівка Бахмац. р-ну Черніг. обл.); друга назва — Крупиц. — повʼязана із набігом монголо-татар: люди, які сховалися в монастирі, страждали від голоду й молили в Бога порятунку, у відповідь на їхні молитви з неба почали падати крупи (існує легенда, що ці крупи зберігалися до часів гетьмана І. Мазепи). Зруйнов. у серед. 13 ст. Відновлений на поч. 16 ст. інокинею Мокриною, перший відомий намісник — Іоанн (1633–50). Відтоді поступово розбудовувався, зокрема за рахунок земель і сіл, закріплених за ним гетьманами Богданом та Юрієм Хмельницькими, І. Мазепою та ін. Після проголошення 1669 м. Батурин (нині Бахмац. р-ну Черніг. обл.) резиденцією лівобереж. гетьманів став одним із гол. центрів культур. та реліг. життя України, а також добре укріпленою фортецею, оточеною валами з деревʼяними стінами та вежами. 1680 на кошти ген. судді І. Домонтовича у кращих традиціях укр. бароко зведено пʼя-тибан. храм св. Миколи, в іконостасі якого розміщувалася гол. святиня — ікона св. Миколи Мірлікійського. Багато відомих діячів культури періоду Гетьманщини повʼязали своє життя або діяльність з монастирем. Так, 1682–83 і 1686–92 його настоятелем був реліг. діяч і письменник Дмитро Туптало (1757 канонізов. як св. Дмитро Ростовський), який продовжував тут роботу над твором «Четьї Мінеї», що прославив його серед православ. світу, а 1691 переніс до монастиря (за сприяння І. Мазепи) частину мощів св. великомучениці Варвари. 1704 настоятелем став архімандрит, ректор Києво-Могилян. академії Гедеон Одорський. Під час трагіч. для Батурина подій у листопаді 1708 рос. війська на чолі з О. Меншиковим зруйнували й пограбували монастир, Гедеона Одорського за звʼязок із І. Мазепою вислано у Соловец. монастир (Росія). 1710–12 обовʼязки ігумена виконував гравер, викл. Києво-Могилян. академії Іларіон (до постригу — Іван Мігура). Відомі його роботи, присвяч. П. Сагайдачному, І. Скоропадському, Гедеону Одорському, І. Мазепі. 1775–90 настоятелем монастиря був останній архімандрит Запороз. Січі Володимир (Сокальський). При ньому діяла б-ка, одна з її найцінніших памʼяток — Острозька Біблія (1581). Більшість польськомов. книг втрачено у 18 ст., частину латиномов. у 19 ст. передано до б-ки Софій. собору в Києві. На скиту монастиря (де, за переказом, явився чудотвор. образ св. Миколая) поховані військ. інж. і арх. А. Зернікау, ймовірно, дружина І. Мазепи, граф М. Апраксін (загалом понад 100 осіб); в мурованому храмі св. Миколи — І. Домонтович та Володимир (Сокальський). Монастир ліквідований рад. владою 1922. Значну частину б-ки та унікал. архів, у якому зберігалися оригінали документів — гетьман. універсали та цар. грамоти на володіння маєтностями й угіддями, рукописна книга з історії монастиря та ін., знищено в 1920-х рр. Приміщення, які неодноразово перебудовували, зазнали ушкоджень під час 2-ї світової війни. Донині збереглися: тепла трапезна Спасо-Преображен. церкви (1803), дзвіниця (1825), будинок настоятеля (1834). У 1994 їх включено до складу памʼяток Нац. істор.-культур. заповідника «Гетьманська столиця». 1999 проведено реставрац. роботи. Від 2000 тут діє жін. монастир УПЦ МП.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
