Миньківці

МИ́НЬКІВЦІ — село Дунаєвецького району Хмельницької області; осередок гончарства. 2015 Миньковец. сільс. рада (підпорядк. села Городиська та Катеринівка) увійшла до складу Дунаєвец. міської об’єднаної територіал. громади. М. знаходяться у долині р. Ушиця (ліва притока Дністра), за 89 км від обл. центру, 21 км від райцентру, 36 км від залізнич. ст. Балин і 43 км від залізнич. ст. Дунаївці. Площа 4,18 км². За переписом насел. 2001, у М. проживали 1092 особи; станом на 2015 — 905 осіб; переважно українці. Через село проходить автошлях Гуків–Дунаївці–Могилів-Подільський. Землі Миньковеччини заселені здавна, про що свідчать виявлені артефакти доби міді та бронзи. У М. досліджено поселення трипіл. і черняхів. культур, курган скіф. часу, знайдено рим. монети. Засн. 1407. У 1471 зведено костел. На поч. 17 ст. М. стали власністю польс. шляхтичів Станіславських, які 1637 виклопотали у короля Владислава IV привілей на надання М. статусу м-ка та Маґдебур. права, спорудили фортецю на пагорбі. Миньківчани брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Наприкінці 1640-х — у 1650-х рр. через М. на Кам’янець-Подільський не раз проходили козац. полки й загони опришків. Восени 1648 містечко спустошило польс. військо. 1649 за умовами Зборів. договору його в складі Поділ. воєводства повернено під владу Польщі. Унаслідок військ. дій наприкінці 17 — на поч. 18 ст. М. знову знищено. У 1730–40-х рр. існував Миньковец. ключ, що належав магнатам Жевуським. До цієї адм.-госп. одиниці, окрім М., належали села Антонівка, Городище (Городиська) та Кружківці. У фільварках вирощували значну кількість пшениці, ячменю, жита, що експортували. У 2-й пол. 17 ст. М. належали магнатам Тарло, потім — Скаржинським, від 1786 — В. Мархоцькому, племінник якого І. Сцибор-Мархоцький 1801 звільнив селян від кріпос. залежності. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко Новоушиц. пов. Поділ. губ. Під час поширення епідемії чуми 1796 у М. збудовано лікарню. 1802 відкрито друкарню, де видано переклади з франц. і нім. мов на польс., зокрема уперше перекладену з франц. на польс. мову трагедію «Гамлет» В. Шекспіра, поему «Іліада» Гомера. 1838 збудовано кам’яну Михайлів. церкву (з колиш. дерев’яної церкви до нової дзвіниці перенесли дзвони). 1844 мешканців М. зараховано до держ. селян. Кожні 2 тижні у М. відбувалися великі базари; до Австро-Угорщини вивозили тютюн, яйця, сухофрукти. 1860–82 у м-ку діяла школа грамоти, 1866 відкрито церк.-парафіял. школу, 1882 — однокласне нар. училище. У 19 ст. у М. працювали папер. (завдяки високій якості продукція користувалася попитом у Києві) та суконна ф-ки, цегел.-черепич. і чинбар. заводи, цех ткачів. 1905 було 450 дворів, проживали 4007 осіб, 1911 — відповідно 266 і 1076. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Кам’янец., червень–вересень 1930 — Проскурів. округів; 1932–37 — Вінн., від 1937 — Кам’янець-Поділ. (від 1954 — Хмельн.) обл.; 1931–35 — Новоушиц., від 1959 — Дунаєвец. р-нів. 1923–31 і 1935–59 — райцентр. Тут здавна сформувалася значна євр. громада. За Всесоюз. переписом 1926, мешкали 3425 осіб, з них 1284 євреї. Миньківчани чинили опір проведенню примус. колективізації. Під час голодомору 1932–33 померли понад 130 осіб. Жит. зазнали сталін. репресій. Від 12 липня 1941 до 28 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. 31 серпня 1941 у М. нацисти на Глибочан. горі розстріляли багато євреїв. Наприкінці 1950-х рр. було 610 дворів і 1830 осіб. 1958–60 з ініціативи дир. Кам’я-нець-Поділ. ліс. господарства С. Бульби на Зх. від села закладено Миньковец. дендропарк (пл. 3 га), спроектов. лісниками під керівництвом Т. Шелестюка. Перші саджанці привезено з Кам’янець-Поділ. ботан. саду та Новоушиц. розсадника (Хмельн. обл.). Від 1969 — об’єкт природоохорон. фонду місц. значення. Нині на тер. парку росте понад 260 видів рослин, зокрема й рідкісних. У М. — заг.-осв. школа (збудована з каменю розібраного за рад. влади костелу, спорудж. 1801), дитсадок; Будинок культури. Збереглася Михайлів. церква (1838). Є значні поклади глини (зокрема гончарної), вапняку, фосфоритів, буд. і точил. каменю та піску. Від 16 ст. донині розвинене гончарство. У М. склалася своєрідна школа підполив. малювання в техніці фляндрування. Здавна майстри виробляли переважно миски, у декорі яких зустрічаються тільки центричні композиції і в основному геом. орнамент з використанням великих крапок, фляндров. розет на денці, рядів арочок, високих «спускавок», «карбиків» і «кривульок», розет різних конфігурацій та розмірів. Серед провід. майстрів — родини Бурликів, Глуховських, Петриків, М. Клинчико. У М. народився лікар-терапевт, академік АН УРСР Т. Яновський (встановлено його погруддя). Із селом пов’язані життя та діяльність письменника В. Бабляка.

Розмір шрифту

Миньківці

Рекомендована література

Інформація про статтю