Мирне

Визначення і загальна характеристика

МИ́РНЕ (до 1945 — Сарайли-Кият) — село Сімферопольського району Автономної республіки Крим. Мирнів. сільс. раді підпорядк. Білоглинка та Грушеве. М. знаходиться на р. Салгир (впадає в оз. Сиваш, бас. Азовського моря), прилягає до пн.-зх. околиць Сімферополя. Залізнична ст. Сімферополь розташ. за бл. 2 км. Пл. М. 7,26 км². За переписом насел. 2001, проживали 8468 осіб: росіян — 82,06 %, крим. татар — 8,94 %, українців — 7,55 %; станом на 2014 — 9274 особи. Побл. села, на пагорбі, — пам’ят-ка археології нац. значення скіф. городище та поселення Кермен-Кир (з кримськотатар. — фортеця на безліс. рівнині). По периметру городища (бл. 3,5 га) були споруджені оборон. рів із насип. валом і стіна з вежами, а вузький перешийок вів до цитаделі (бл. 1 га). За межами укріплення зі Сх., Пд. і Пд.-Зх. та на плато далі на Зх. розташ. 4 поселення (бл. 5 га), що мали переважно госп. значення та виконували незначну оборонну функцію. Кермен-Кир заснували скіфи-землероби наприкінці 4 ст. до н. е. Його розквіт припав на 2 ст. до н. е.–1 ст. н. е., а після навали готів у 3 ст. н. е. почався занепад. Знаходився за 6 км від столиці Скіф. царства — Неаполя Скіфського — та був пн. форпостом. Тут перетиналися кілька важливих торг. шляхів. Побл. городища також був виявлений нерозграбований пізньоскіф. курган. Кермен-Кир досліджували А. Маркевич (1889), М. Ернст (1924, 1929), П. Шульц, О. Домбровський (1945), О. Дашевська (1951), Т. Висотська (1967) та ін. Знахідки археол. експедицій (надгробні стели, побут. прикраси, фрагменти родос., книд. і коських амфор, червонолак. посуд, уламки піфосів, зернотерок, черепиця, залізні та бронз. пряжки, залізні ножі та стріли, залишки шкіряного взуття тощо) зберігаються в сховищах різних наук. установ, у Крим. краєзн. музеї в Сімферополі та Мирнен. сільс. істор. музеї (засн. 1972). Станом на 1784 тут існувало с. Сарайли-Кият (з кримськотатар. — палац). 1784–96 — у складі Таврій. обл.; 1796–1802 — Новорос., 1802–1921 — Таврій. губ.; 1784–96, 1802–1921 — Сімфероп., 1796–1802 — Акмечет. пов.; 1802–29 — Ескіордин., 1829–1880-і рр. — Сарабуз., 1890-і рр. –1923 — Підгородне-Петрів. волостей. 1805 було 48 дворів, проживали 273 особи (переважно крим. татари); 1864 — відповідно 20 і 89; 1887 — 40 і 236. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1920–54 — у складі РФ, відтоді — України; 1921–45 — Крим. АРСР, 1945–91 — Крим. обл., від 1991 — АР Крим (1991–98 — Респ. Крим); 1921–23 — Сімфероп. округи; 1921–23 — Підгородне-Петрів., 1923–62 та від 1965 — Сімфероп., 1962–65 — Бахчисарай. р-нів. У селі більшовики націоналізували маєток караїм. поміщика А. Пастака, який мав у власності 1200 га с.-г. угідь. 1921 утвор. радгосп № 1 ГПУ (від 1925 — птахорадгосп «Червоний», від 1958 — племгосп, що, крім птахівництва, спеціалізувався на розведенні великої рогатої худоби червоної степ. породи). У довоєн. час вироблено 15 млн шт. яєць. До 1940 при ньому функціонувала труд. колонія для безпритул. дівчат. 1926 мешкали 439 (286 крим. татар, 140 росіян, 3 українці та ін.), 1939 — 829 осіб. На тер. села діяв концтабір, що використовували комуніст. і нацист. влади для знищення людей. Від листопада 1941 до квітня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Згодом усіх крим. татар депортували, а сюди переселили багато колгоспників з Вінн. обл. 1945 Сарайли-Кият перейменували на Каховське, що у 1960-х рр. було об’єднане із с-щем М. (утвор. 1958 на базі радгосп. поселення). За Всесоюз. переписом 1989, проживали 9344 особи. У березні 2014 М. у складі АР Крим. анексовано РФ. Нині у М. — 2 заг.-осв. школи, 2 дитсадки; Будинок культури; амбулаторія. Діють церква Воскресіння Господнього (зведена 1894; від 1991 належить громаді УПЦ МП) та мечеть Сарайли-Киятджамісі.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю