Мисько Людмила Василівна
МИСЬКО́ Людмила Василівна (14. 01. 1971, Київ) — скульпторка. Дружина Ю. Миська. Член НСХУ (2005). 1-і премії в номінаціях «Скульптура» (1999) та «Фотографія» (2005) мист. акції «АнтиСНІД» (Львів), молодіж. симпозіуму зі скульптури (м. Жовква Львів. обл., 2004), Ґран-Прі 3-го Міжнар. фестивалю піскової скульптури (Київ, 2005) та конкурсу дизайнер. колекцій одягу «АнтиСНІД» (Львів, 2008). Закін. у Києві Укр. пед. університет (1993), Нац. академію образотвор. мистецтва і архітектури (2000; викл. І. Макогон, М. Олексієнко, В. Швецов). Техніку худож. емалі вивчала 1994–2007 у майстерні О. Бородая. На творчій роботі. Учасниця обл., всеукр., зарубіж. худож. виставок від 1996. Худож. кер. фестивалів піскової скульптури у Києві (2007) та Мінську (2008). Створює садово-парк. і станк. мемор. скульптури, композиції, портрети та пам’ятники, використовуючи вапняк, граніт, пісковик, мармур. Деякі роботи зберігаються у НМУНДМ, Музеї сучас. мистецтва (обидва — Київ), Музеї м. Стальова Воля (Польща). Тв.: «Петро і Павло» (1999), «Покрова», «Лілея» (обидва — 2003), «Галицький лев», «Козак-характерник» (обидва — 2004), «Сон» (2007), «Плач над героєм Батурина» (2008), «Сон маленького фараона» (2010), «Екзотична квітка» (2011), «Мулен Руж», «Демон», «Чорна перлина», «Виноградна лоза», «Побратими» (усі — 2013), «На гребені хвилі», «Магнітний конструктор», «Ковток води» (усі — 2014), «Пеґас», «У гармонії з совістю», «Гіпноз», «Ткання полотна історії» (усі — 2015); пам’ятник жертвам голодомору і репресій (2003, с. Сокіл Могилів-Поділ. р-ну Вінн. обл.).
Рекомендована література
- Антипович Т. Тяжіння таємниці. Людмила Мисько // ОМ. 2007. № 4.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
