Митниця

МИ́ТНИЦЯ — спеціально уповноважений орган виконавчої влади для здійсне­н­ня захисту економічних інтересів держави шляхом митного контролю та оформле­н­ня товарів, що пере­міщують через державний кордон, стягне­н­ня митних зборів, протидії контрабанді й порушен­ню митних правил. Перші ві­домості про стягне­н­ня мита на укр. землях на користь князів. скарбниці, повʼязані з товарообігом на шляху «із варягів у греки», датують 9 ст. У Рафельштет. митному статуті 906 зга­дана торгівля руських купців зі стягне­н­ням мита на Дунаї. Митні процедури перед­бачені й першою угодою Київ. Русі з Візантією 911. За часів Київ. Русі вже існували окремі елементи митної системи — митні тарифи та митні за­стави, з часом ви­окремилася когорта службовців князів. адміністрації — митників, які збирали мито на кордонах, а також торг. (у містах) і корчемне мита. Згодом під час торгівлі з купцями із Баварії, Австрії, Польщі, Чехії користувалися європ. Острогом. митним статутом 1288. Активну митну діяльність на торг. шляхах із Зх. Європою (Володимир.-Торун. шлях) вела Галицько-Волин. держава, що за­провадила М. у Володимирі (нині Володимир-Волинський Волин. обл.), Бересті (нині м. Брест, Білорусь), Луцьку та ін. містах. Митні за­стави існували й на торг. шляхах Пониз­зя (по Дністру та Дунаю). У період пере­бува­н­ня укр. земель у складі Польсько-Литов. держави існувала чітка система митних зборів, зокрема прикордон­не мито (цло) сплачували у митних коморах. Запороз. козаки створили власну систему митного захисту — мережу митних постів на кордонах із Річчю Посполитою, Крим. ханством, а пізніше — з Геть­манщиною, надходже­н­ня від якої стали одним із осн. джерел прибутків Коша Війська Запорозького. Лише на пере­праві у м-ку Пере­волочна (нині затоплене Камʼян. водо­сховищем) на кордоні Вольностей Війська Запорозького низового станом на 1688 козаки збирали з купців мита (т. зв. мостового) на 13 тис. рублів за рік. На Січі виникла окрема група посадовців, які опікувалися митним до­глядом, стягне­н­ням митних зборів та протидією конт-рабанд. провозу товарів. До неї входили: військ. кантаржей (слідкував за мірами ваги, збирав податки з ввезених товарів), шафарі та їхні помічники — під­шафарії (стежили за порядком ввезе­н­ня товарів, збирали мито з при­їжджих купців), писарі й під­писарі (вели від­повід­ну документацію). Для запобіга­н­ня поруше­н­ням митних правил при шафарях знаходилися козац. під­роз­діли. У часи Олешків. (1711–28) і Камʼян. (1728–34) січей спо­стерігалася ескалація контрабанд. активності. Групи т. зв. торг. людей по 100–300 осіб намагалися обходити важкодо­ступ. місцями козац. митні пости, аби не сплачувати мито. За домовленістю з крим. ханом запорожці ви­ставили додатк. загони на 5-ти пере­правах через Дні­про і Пд. Буг. Шляхи пере­кривали митні комори, а мобіл. загони наздоганяли контрабандні валки та конфісковували товари. Боротьбою з контрабандою і надалі за­ймалися митники-шафарі. Стягуючи гроші за провіз товарів через мости та греблі на ви­знач. кордонах Вольностей Війська Запороз. низового, вони також виявляли приховані вантажі, за­стосовували проти порушників митних правил штрафи й конфіскації вантажів разом із транс­портом, вели спец. зошити «записа­н­ня упі­йманих», що сприяло накопичен­ню досвіду припине­н­ня контрабанди. Під час нац.-визв. вій­ни 1648–76 роз­почато цілеспрямов. творе­н­ня під­валин нац. госп.-екон. і торг.-фінанс. систем, формува­н­ня митних кордонів, що зумовлено необхідністю забезпече­н­ня екон. інтересів та екон. без­пеки Укр. козац. держави, потребами пошуку торг.-фінанс. джерел для зброй. і зовн.-політ. змагань геть­ман. адміністрації. Характер. рисою екон. політики адміністрації Б. Хмельницького, закріпленою низкою геть­ман. універсалів 1649–57, став захист інтересів торг. пред­ставників Геть­манщини, що стосувався як торг. верстви загалом, так і захисту прав окремих купців. 1648–54 геть­ман направив до Москви 10 повноваж. посольств, що об­стоювали й митні інтереси Геть­манщини. Дбаючи про збереже­н­ня екон. перед­умов для єд­ності укр. земель, Б. Хмельницький взяв під опіку права купців Прав­обереж. і Зх. України, зокрема в універсалі 1657 податківцям і митникам було наказано, щоб вони «…з людьми міста Львова, як з власними нашими поводилися та у всякій торгівлі купецтву не робили пере­шкоди…». Фінанс. й митна служба часів Б. Хмельницького називалася Військ. скарб. Геть­ман особисто опікувався Військ. скарбом, встановлював роз­мір мита і при­значав його збирачів. Від 1652 в окремий орган ви­окремилася фінанс. канцелярія геть­мана, що 1728 отримала офіц. статус (очолював ген. під­скарбій). Вона до­глядала за надходже­н­ням мита і координувала роботу митних службовців — дозорців, індукторів та екзаторів. Через М. та митні за­стави в м. Казикермен (нині м. Берислав Херсон. обл.; крим. М.), м-ку Бах­мач (нині місто), м. Новгород-Сіверський (нині обидва — Черніг. обл.), м-ку Гард (нині с. Бог­данівка Доманів. р-ну Микол. обл.), м. Путивль (нині Сум. обл.; рос. М.), Пере­яслав (нині Пере­я­слав-Хмельницький Київ. обл.) та в ін. пунктах щодня пере­ходило кордон від 100 до 400 купец. валок (без урахува­н­ня дрібних торговців). Араб. письмен­ник П. Алеп­пський за­значав, що геть­ман від­дав на викуп орендарям М. усю митну плату з купців на укр. кордонах, а також прибутки з горілч. виробів і меду за 100 тис. динарів (550 тис. польс. злотих). В універсалах Б. Хмель­ницького дано ви­значе­н­ня ввізного (індукта) та вивізного (евекта) мита; встановлено мережу митних постів на кордонах із Річчю Посполитою, Осман. імперією та Моск. державою, ви­значено їхній статус, режим і порядок роботи. Також сформов. спец. під­роз­діл з козаків, придат. до несе­н­ня митної служби, які про­йшли від­повід­не на­вча­н­ня. Особл. значе­н­ня для творе­н­ня митної служби мав геть­ман. універсал від 28 квітня 1654, згідно з яким її очолив грек О. Астматій (Остматенко) — людина з європ. освітою та зна­н­нями у фінанс.-екон. сфері. Йому на оренд. засадах (поширена у тогочас. Європі практика) пере­дано збір мита з іноз. купців для Військ. скарбу; ви­значено фіксов., диференці­йов. митні тарифи з різних категорій товарів (від 2 до 15 %); встановлено зацікавленість митників (дозорців, військ. екз­акторів) у припинен­ні контра­банди (вони отримували 50 % від вилученого, решта надходила до Військ. скарбу); полково-сотен­ну адміністрацію зобовʼязано сприяти митникам, карати порушників митних правил, контра­бандистів. Однак в умовах територ. роз­членованості укр. земель виникла мережа приват. М., що діяли поряд із державними. Так, на 10-кілометр. від­тинку шляху з м. Дрогобич (нині Львів. обл.) до м. Ярослав (нині Польща) мито збирали 174 рази; побл. Києва на від­стані в 600 м побуд. 4 містки, на кожному з яких брали мито (мостове), що лише стимулювало потік контрабанди. Станом на 1714 на кордоні між Росією та Геть­манщиною функціонувало 40 митних за­став, найбільші — у Києві, Полтаві, Пере­яславі, м. Любеч (нині смт Ріпкин. р-ну Черніг. обл.), Стародуб (нині Брян. обл., РФ). Зʼявилися елементи провадже­н­ня ді­зна­н­ня за фактами поруше­н­ня митних правил. Ефектив. засобом протидії контрабанді став ін­ститут конфіденцій. інформаторів, які могли роз­раховувати на половину вилучених контрабанд. товарів. Митники Геть­манщини не під­лягали місц. судам, а лише Ген. військ. судові, їм суворо забороняли брати хабарі, стягати мито з товарів, при­знач. для внутр. торгівлі. Профілактиці служб. порушень сприяла система сплати мита: на митній за­ставі купець після пере­вірки вантажів отримував спец. ярлик, з яким вирушав до Київ. губерн. канцелярії, потім — до магістрату, де від­бувалася й документувалася друга ревізія товарів, після чого він сплачував мито й отримував до­звіл на реалізацію товару. Зміни у діяльності М. від­булися 1669, коли геть­ман Д. Много­грішний вніс до ст. 22 нової укр.-рос. угоди положе­н­ня про створе­н­ня особл. полку для під­тримки внутр. спокою (1 тис. на­йманців). У серед. 1670-х рр. чисельність «охотниц.» або «охочекомон.» війська сягала 7 тис. вояків. Окрім боротьби з незакон. проникне­н­ням у Геть­манщину, на­йманці пере­хоплювали контрабандні валки, захищали купців від роз­бійників. Геть­ман. гвардію складали т. зв. сердюки, один із загонів яких за роз­порядже­н­ням геть­мана І. Мазепи стояв біля Пере­волочен. М., допомагаючи збирати індукту. Важливою ланкою митної системи були спец. органи судочинства. Окрема їхня форма — митні (або купец.) суди, згадки про які зу­стрічаються з 1699 (ліквід. 1753). Вони не мали по­стій. складу, засідали без­посередньо при митних пунктах або митних коморах, вели провадже­н­ня у справах із конфлікт. ситуацій, повʼязаних із провезе­н­ням товарів. До компетенції суду входили цивіл. справи із роз­гляду скарг на купівлю-продаж товарів, їхнє пере­міще­н­ня через кордон. За аналогією з ярмарк. судами, ймовірно, у роботі митних судів брали участь уповноважені чл. полк. старшини (осавули) та митні бурмистри. Провадже­н­ня вели в усній формі, з від­мітками в судових книгах, ріше­н­ня виконували негайно. Моск. держава послідовно проводила лінію на згорта­н­ня держ.- політ. та екон. прав Геть­манщини — від­повід­но до Пере­яслав. статей 1659, Батурин. статей 1663, Конотоп. статей 1672, Коломац. статей 1687 (актів, що ви­значали правовий статус Геть­манщини та укр.-рос. взаємини) обмежено зовн.-екон. та митні повноваже­н­ня геть­мана; у Києві, Чернігові, Ніжині, Полтаві та ін. великих містах Лів­обереж. України роз­міщено гарнізони на чолі з цар. воєводами (військ.-адм. пред­ставниками). Усупереч установленим Ген. військ. канцелярією та Військ. скарбом порядкам стягне­н­ня податків й митних платежів до компетенції пред­ставників Моск. держави по­ступово пере­ходив контроль над податк. та митною справами Геть­манщини, проте індукта та евекта все ще вважалися геть­ман. привілеєм. Митні надходже­н­ня становили осн. ста­т­тю держ. бюджету (40–45 % у 2-й пол. 18 ст.). Хоча геть­мани І. Скоропадський, І. Мазепа, Д. Апостол, К. Ро­зумовський намагалися протестувати проти на­ступу на осн. елементи укр. державності та засуджували сваві­л­ля рос. податківців і митників, процес по­глина­н­ня екон. прав Геть­манщини набув незворот. характеру. У серед. 18 ст. на укр. землях діяло до 40-а за­став (митних закладів), що мали числен­ні форпости (митні пости): Черніг. полк — 53, Стародуб. — 66, Київ. — 59, Пере­яслав. — 62, Полтав. — 52; ділянки митного кордону між за­ставами і форпостами патрулювали кінні обʼїждчики. Штат митників складали до­глядачі, цолнери та унтер-цолнери (митні службовці), канцеляристи. Негативні для козацько-геть­ман. державності зміни за­проваджено у ході митної реформи 1753–57. Цар. уряд, прагнучи при­скорити процес інкорпорації Геть­манщини до Рос. імперії, ухвалив ріше­н­ня про скасува­н­ня кордону між Геть­манщиною та Росією й встановле­н­ня заг.-рос. митної системи. 1754 ліквідовано геть­ман. індукту та евекту, 1756 на укр. землі поширено чин­ність імператор. Митного статуту, по периметру кордонів Лів­обереж­жя організов. рос. М. До 1761 митна автономія Геть­манщини остаточно припинила існува­н­ня. На той час на укр. ділянку держ. кордону припадала 1/3 імпорту та 1/7 екс­порту Рос. імперії. Після при­єд­на­н­ня Пн. При-чорноморʼя до Рос. імперії роз­ширено мережу М., найбільші серед яких — в Одесі (1794) та м. Ма-ріуполь (нині Донец. обл., 1799). У 1811 створ. нову структуру митних установ, під­порядк. департаменту митних зборів мін-ва фінансів (поділялися на 11 митних округів, М. та митні за­стави). В Україні до складу митних округ введено митну та прикордон­ну варти. 1835 митну варту при­єд­нано до прикордон. варти, 1898 засн. Окремий корпус прикордон. варти (у мирний час також під­порядк. мін-ву фінансів). 1870 у Києві та Харкові від­крито одні з найбільших в імперії гол. складські М. У перші місяці існува­н­ня УЦР в Україні функціонували митні установи, під­порядк. мін-ву фінансів Тимчас. уряду Росії, 9 листопада 1917 Ген. секретаріат уперше заявив про необхідність роз­робле­н­ня влас. фінанс. політики. 16 листопада 1917 у складі ген. секретарства фінансів УЦР за­проваджено департамент митних зборів. Принципове значе­н­ня для формува­н­ня правового під­ґрунтя митної справи мало положе­н­ня IV Універсалу УЦР, яким наголошено, що УНР «бере в свої руки найважливіші галузі торгівлі і весь доход з неї поверне на користь народу. За товарами, які будуть пере­возити з-за кордону і вивозитися за кордон, буде до­глядати сама Держава наша…». Циркуляр Міністерства фінансів УНР від 1 березня 1918 скасовував чин­ність в Україні всіх роз­поряджень цар. й Тимчас. урядів, їх замінили нормативно-роз­порядчі документи уряду суверен. України. Водночас працівники митної служби в оператив. діяльності тимчасово керувалися нормами законодавства, митними тарифами й митним кодексом імпер. часу. У 10-му пара­графі проекту Кон­ституції УНР митну справу пере­дано до компетенції центр. органів держ. влади. 1 березня 1918 у складі Міністерства фінансів УНР від­крито департамент митних зборів як центр. осередок упр. усіма М. в Україні. Станом на 30 квітня 1918 він складався з канцелярії, роз­порядчо-законодав., рахунк., тариф. і госп.-буд. від­ділів. Для припине­н­ня контрабанди й торг. анархії 6 квітня 1918 уряд. обіжником (циркуляром) приписано вести товарообіг із закордоном лише через уповноважені держ. установи, а до роз­горта­н­ня їхньої діяльності вивіз усіх без винятку товарів за кордон заборонити. Для роз­робле­н­ня порядку пере­міще­н­ня товарів через митний кордон, формува­н­ня митної системи й заходів із протидії без­мит. пере­міщен­ню товарів, врегулюва­н­ня тарифів у березні 1918 при департаменті митних зборів створ. комісійну раду з організації митної служби. Обіжником від 26 квітня 1918 митним установам пові­домлено, що до ратифікації Брестського (Берестейського) мирного договору вони повин­ні керуватися Митним статутом 1910, Заг. митним тарифом 1903, а також торг. угодами Росії з Німеч­чиною та Австро-Угорщи­ною 1894, 1904, 1906. До 1 трав­ня 1918 сформов. Одес. і Пд.-Зх. митні ділянки (округи), 12 М. 1-го кл., 5 М. 2-го кл., 21 митну за­ставу, Київ. і Харків. внутр. М. У митній системі працювало 316 урядовців, 312 допоміж. службовців, 814 митних на­глядачів. До налагодже­н­ня сталої системи митного контролю по­становою уряду від 26 березня 1918 введено ін­ститут комісаріат-агентур (комісарів) на гол. кордон. пунктах митного до­гляду, під­порядк. митно-тарифно-трактат. департаменту Міністерства торгу і промисловості УНР. Затв. 29 квітня 1918 його очільником С. Гутником «Ін­струкція комісарам при митницях» зобовʼязувала їх вживати заходів для дотрима­н­ня екс­порт­но-імпорт. умов між­нар. договорів і на­глядати за роботою митних установ. Станом на 24 квітня 1918 діяло 11 комісарів Міністерства торгу і промисловості УНР при Брест- Литов., Волочис. (нині Хмельн. обл.), Збараз. (нині Терноп. обл.), Ак­керман. (нині м. Білгород-Дністровський Одес. обл.), Бендер. (нині Молдова) та ін. великих М. Кон­структив. працею із захисту митних інтересів України від­значилася адміністрація Української Держави геть­мана П. Скоропадського. Гол. чин­ники роз­витку митної справи — торг.-екон. стосунки з Німеч­чиною та Австро-Угорщиною. Згідно з 7-ю ст. Брест. мирного договору, Госп. договором від 23 квітня 1918, 3-ю ст. Торг. договору від 15 травня 1918 зберігали чин­ність дорев. угоди про торгівлю та мореплавство, товарооб­мін сторони вели лише через центр. держ. установи, ви­значені митні правила та тарифи, іноз. партнери зобовʼязувалися виконувати закон­ні вимоги укр. М. Екон. договір від 10 вересня 1918 су­проводжувала окрема Угода про мито. Стимулами до подальшого творе­н­ня митної системи були пере­говори про кордон та взаємини з Рад. Росією (див. Мирні пере­говори між Українською Державою та РСФРР 1918), під­писа­н­ня екон. та прикордон. угоди від 7 вересня 1918 з Обл. Війська Донського, договір із Грузією від 5 грудня 1918 (перед­бачав роз­робле­н­ня митної угоди), прикордон­ні конфлікти з Румунією. 26 вересня 1918 затв. «Правила для при­йому закордон­них суден», що ви­значали порядок огляду їхніх вантажів. Пропуск громадян через кордон регламентував роз­роблений департаментом митних зборів Міністерства фінансів Української Держави обіжник від 25 травня 1918, що ґрунтувався на 700-й ст. Митного статуту 1910, огляд особистого багажу — обіжник від 9 липня 1918. До вересня 1918 працювали Пд. і Пд.-Зх. митні р-ни, 21 М., 6 митних за­став, 2 митні пости. У звʼязку із заверше­н­ням формува­н­ня системи митних органів 29 вересня 1918 скасовано посади комісарів при М., номенклатуру осн. посад становили ревізори (контролери) 1–2-го рангів, пакгаузні та корабел. на­глядачі, до­глядачі 1–3-го рангів, екс­перти. У липні 1918 для охорони кордонів та сприя­н­ня митній службі на базі Запорозького корпусу створ. Окремий корпус прикордон. охорони (в основі діяльності — Правила про окремий корпус прикордон. сторожі 1910) з 8-ми р-нів, кожен з яких охороняла окрема сухопутна бригада (6 від­ділів по 5 загонів із 3-х постів кожен). Також сформов. Одес. і Азов. мор. бригади (21 загін, 62 пости). У листопаді 1918 уряд затвердив штат Окремого корпусу прикордон. охорони: 701 офіцер, 4274 кін­них, 10 733 піших та 2378 не­стро­йових козаків. Прикордон­ників зо-бовʼязали тісно взаємодіяти з митниками, у штабі корпусу існували посади офіцерів для звʼязку з митними ін­спекторами. У період Директорії УНР акти екон. законодавства часів геть­манату не скасовували, однак унаслідок агресії Рад. Росії та білого руху уряд УНР контролював лише частину Прав­обереж. України, тому про­блема митної діяльності у практ. площині не по­стала. У ЗУНР (від січня 1919 — Зх. обл. УНР) митні функції виконував держ. секретаріат фінансів, до якого входили митна служба, під­порядк. їй скарбова сторожа, органи мір і ваги, прикордон­ні митні установи (митні уряди). Обіжник держ. секретаріату фінансів ЗУНР від 2 грудня 1918 пере­давав фінанс. органи (дирекції скарбових округів) місц. органам влади — повіт. комісаріатам. Деякі митні функції належали й держ. секретаріатові торгівлі та промислу ЗУНР. Після евакуації уряду Зх. обл. УНР у Тернопіль митні функції закріплено за Дирекцією скарбу, що мала територ. скарбові округи та податк. від­діли при повіт. комісаріатах. Уряд ЗУНР на еміграції роз­робив проект «Урядів для фінансів, торгівлі і промислу» (16 листопада 1920), за яким митні функції покладено на ві­домство торгівлі та промисловості. Згідно із договором між РСФРР та УСРР від 28 грудня 1920 сфера зовн. торгівлі та митної політики ставала спільною, на під­ставі Тимчас. положе­н­ня про упр. митною частиною в УСРР керівництво митною справою в Україні покладено на уповноваженого РНК РСФРР. Від­повід­но до декрету РНК РСФРР від 31 березня 1922 організов. Укр. митну округу. Із утворе­н­ням СРСР зовн.-екон. й митні функції пере­йшли у виняткову компетенцію союз. центру. 1922–24 в УСРР функціонувало 46 М., під­порядк. митному від­ділу уповноваженого наркомату зовн. торгівлі СРСР при РНК УСРР. Від­повід­но до Митного статуту 1924 у митну службу входили наркомат зовн. торгівлі СРСР, його гол. митне упр., уповноважені у союз. респ., від­діл. (серед них і Укр.), рай. митні упр., М. та митні пости. 1920–30 в УРСР діяли Київ., Одес., Микол., Херсон. М., після 1945 додатково від­крито Львів., Чопську (Ужгород. р-н), Вино­градів. (обидва — Закарп. обл.), Реній. (Одес. обл.), Вадул-Сірет. (Глибоц. р-н Чернів. обл.) та ін. М. За Митним статутом СРСР 1964 до митної служби належали гол. митне упр. (від 1986 — гол. упр. держ. митного контролю при РМ СРСР) мін-ва зовн. торгівлі СРСР і місц. митні установи (М. та митні пости). Станом на 1991 в УРСР існувало 26 М. і 41 митний пост (2,6 тис. спів­роб.).

Д. В. Веденєєв

За часів незалежності України нац. митна служба про­йшла різні періоди транс­формації: від Держ. митного комітету, Держ. митної служби, Міністерства доходів і зборів до Держ. фіскал. служби (ДФС), створ. 2014. При цьому неодноразово проводили внутр.-органі-зац. зміни від дворівневої системи упр. (центр. апарат — М.) до трирівневої (центр. апарат — регіон. М. — М.) і навпаки. Найбільша кількість М. була 2007 — 54 (як прикордон., так і внутр.), зі штат. чисельністю понад 18 тис. працівників. У рамках адм. реформи планомірно та послідовно забезпечено узгодже­н­ня системи М. з адм.-територ. поділу держави. Станом на 2018 в Україні діє 27 М. Гол. при­значе­н­ням М. як під­роз­ділу органів доходів і зборів є створе­н­ня сприятл. умов для роз­витку зовн.-екон. діяльності та захист митних інтересів України. М. забезпечує правильне за­стосува­н­ня, не­ухильне дотрима­н­ня та запобіга­н­ня невиконан­ню вимог законодавства України з питань держ. митної справи; здійснює адмініструва­н­ня податків і зборів, митних платежів; обмін митною інформацією з митними адміністраціями ін. держав; митний, сан.-епі-деміол., вет.-сан., екол. контроль та ін. митні заходи щодо предметів, які пере­міщують через митний кордон України, а також контроль за пере­міще­н­ням культур. та істор. цін­ностей; стягне­н­ня коштів у разі невикона­н­ня зобовʼязань зі сплати митних платежів, забезпечених гарантією; впровадже­н­ня та тех. су­проводже­н­ня інформ.-телекомунікац. систем і технологій, автоматизацію процедур; формува­н­ня та веде­н­ня реєстрів, банків та баз даних. Вона контролює своєчасність, достовірність, повноту нарахува­н­ня та сплати податків і зборів, митних та ін. платежів; правильність заповне­н­ня та викори­ста­н­ня митних декларацій, ви­значе­н­ня митної вартості та країни походже­н­ня товарів і їхньої класифікації згідно з Укр. класифікацією товарів зовн.-екон. діяльності; дотрима­н­ня правил пере­міще­н­ня валют. цін­ностей; до­ставку предметів, що пере­бувають під митним контролем, до М. при­значе­н­ня. М. також за­стосовує заходи тариф. і нетариф. регулюва­н­ня зовн.-екон. діяльності; стежить за дотрима­н­ням субʼєктами зовн.-екон. діяльності та громадянами порядку пере­міще­н­ня предметів через митний кордон України; проводить верифікацію (встановле­н­ня достовірності) сертифікатів про походже­н­ня товарів з України; запобігає та протидіє контрабанді; веде боротьбу з поруше­н­нями митних правил на всій митній тер. України; видає до­зволи на від­кри­т­тя та екс­плуатацію митних складів, складів тимчас. зберіга­н­ня, вантаж. митних комплексів, вільних митних зон; бере участь у здійснен­ні між­нар. спів­робітництва шляхом на­да­н­ня взаєм. адм. допомоги у запобіган­ні, виявлен­ні та роз­слідуван­ні митних правопорушень на під­ставі між­нар. угод тощо. М. — територ. орган ДФС; юрид. особа, що має самост. баланс, рахунки в органах, які здійснюють ка­значей. обслуговува­н­ня бюджет. коштів, печатку та бланк. За­звичай вона діє на тер. від­повід. адм.-тер. одиниці (АР Крим, області, Київ і Севастополь), хоча окремі М. можуть поширювати свою діяльність на тер. 2-х чи більше адм.- територ. одиниць або на всю тер. України, напр., Між­регіон. М. ДФС, Енергет. М. ДФС. Організаційно структуру М. складають упр., від­діли та сектори. У насел. пунктах, на залізнич. станціях, в аеропортах, мор. і річк. портах та на ін. обʼєктах, роз­таш. у зоні діяльності М., за необхідності створюють її від­окремлені структурні під­роз­діли (митні пости). М. очолює нач., якого у порядку, ви­значеному чин­ним законодавством, при­значає і звільняє з посади голова ДФС (він також затверджує структуру, штат. роз­пис і кошторис М.). Посад. особи М. є держ. службовцями та мають спец. зва­н­ня, напр., радник податк. та митної справи 3-го рангу, ін­спектор податк. та митної справи 1-го рангу. М. та її посадові особи у процесі викона­н­ня покладених на них зав­дань взаємодіють в установленому порядку з ін. держ. органами, зокрема право­охорон., органами місц. самоврядува­н­ня, громад. обʼ­єд­на­н­нями, ін. учасниками від­носин, повʼязаних із пере­міще­н­ням предметів через митний кордон України.

Д. В. При­ймаченко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю