Митниця

МИ́ТНИЦЯ  — село Радивилівського району Рівненської області. Підпорядк. Рідків. сільс. раді. Знаходиться у межиріччі Стиру (притока Прип’яті) та Ситеньки (притока Слонівки, бас. Дніпра), за бл. 35 км від райцентру. Межує на Пн. Зх. з с. Гектари, на Зх. — з с. Антонівка (обидва — Горохів. р-ну Волин. обл.), на Пд. — з с. Митниця (Бродів. р-ну Львів. обл.), на Пн. Зх. — з с. Нова Митниця (Рідків. сільс. ради). Площа 0,731 км². За переписом насел. 2001, проживали 276 осіб; переважно українці. Уперше згадується 1545 в описі луцького замку як митище (тут неподалік діяла митниця). Після Люблін. унії 1569 навколишні землі зі складу Великого князівства Литовського відійшли до Польщі (на тер. М. знайдено низку литов. монет). Під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького тер. сучас. села перебувала в зоні актив. бойових дій між козац. і польс. загонами. Після 3-го поділу Польщі 1795 — під владою Рос. імперії. Відтоді побл. села проходив рос.-австр. кордон, на перехресті якого з дорогою Берестечко–Броди функціонувала таможня: Новосел. (за 2 км від села на Пд. Сх.), Митниц. (на Пд.) і Стир. (за 5 км на Пд. Зх.) прикордоні пости. 1795–96 — у складі Волин. намісництва; 1796–1920 — Дубен. пов. Волин. губ. 1850 було 20 дворів. Митниц. землі належали панам Вітиславським і Раціборовським. Біля Стиру був фільварок графа Шувалова, де працювала майстерня з випуску ободів, що експортували в Австрію, а також виробляли шпали. До прокладення 1873 залізниці Здолбунів–Радивилів через М. щорічно перевозили багато хліба, м’яса, деревини та ін. товарів. За Всерос. переписом 1897, проживали 268 осіб. До 1913 кількість мешканців збільшилася майже вдвічі. Тоді село називали Руською М., а неподалік існувала колонія Німецька Митниця (нині с. Нова Митниця), яку на землях Раціборовського заснували переселенці з Німеччини та Чехії. 1905 відкрито церк.-парафіял. школу. Під час 1-ї світової війни село знаходилося у прифронт. зоні, його кілька разів захоплювали австр. війська. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1921–39 — у складі Польщі (Дубен. пов. Волин. воєводства), від 1939 — УРСР. Відтоді — у межах Рівнен. обл. Чимало мешканців зазнало утисків від польс. влади та сталін. репресій. Від 24 червня 1941 до 18 березня 1944 — нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. в околицях діяли загони ОУН–УПА. 1971 споруджено комплекс з відгодівлі свиней на кілька тисяч голів, що працював до поч. 1990-х рр. Нині є заг.-осв. школа, дитсадок; клуб; фельдшер.-акушер. пункт. 2003 створ. музей історії села та школи, де зберігається понад 450 експонатів. Пам’ятка архітектури нац. значення — дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці (зведено у 18 ст.; у 2-й третині 19 ст. значно перебудовано, 1990 після пожежі відновлено за збереженими кресленнями з макс. дотриманням автентичності). Храм виконаний у стилі, властивому для волин. школи нар. архітектури; тризрубний, одноверхий (нава та бабинець прямокутні; світловий восьмерик вінчає шатр. звід нави, зашитий зверху плафоном) з прибудованою до зх. фасаду шатр. триярус. вежею-дзвіницею (восьмерик на двох четвериках). Довжина становить 18 м, шир. — 7 м, вис. — 14 м. Іконостас зроблено Почаїв. майстрами. Нині належить громаді УПЦ КП.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю