Митниця

МИ́ТНИЦЯ — село Радивилівського ра­йону Рівненської області. Під­порядк. Рідків. сільс. раді. Знаходиться у межиріч­чі Стиру (притока Припʼяті) та Ситеньки (притока Слонівки, бас. Дні­пра), за бл. 35 км від райцентру. Межує на Пн. Зх. з с. Гектари, на Зх. — з с. Антонівка (обидва — Горохів. р-ну Волин. обл.), на Пд. — з с. Митниця (Бродів. р-ну Львів. обл.), на Пн. Зх. — з с. Нова Митниця (Рідків. сільс. ради). Площа 0,731 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 276 осіб; пере­важно українці. Уперше згадується 1545 в описі луцького замку як митище (тут неподалік діяла митниця). Після Люблін. унії 1569 навколишні землі зі складу Великого князівства Литовського ві­ді­йшли до Польщі (на тер. М. зна­йдено низку литов. монет). Під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького тер. сучас. села пере­бувала в зоні актив. бо­йових дій між козац. і польс. загонами. Після 3-го поділу Польщі 1795 — під владою Рос. імперії. Від­тоді побл. села проходив рос.-австр. кордон, на пере­хресті якого з дорогою Берестечко–Броди функціонувала таможня: Новосел. (за 2 км від села на Пд. Сх.), Митниц. (на Пд.) і Стир. (за 5 км на Пд. Зх.) прикордоні пости. 1795–96 — у складі Волин. намісництва; 1796–1920 — Дубен. пов. Волин. губ. 1850 було 20 дворів. Митниц. землі належали панам Вітиславським і Раціборовським. Біля Стиру був фільварок графа Шувалова, де працювала майстерня з випуску ободів, що екс­портували в Австрію, а також виробляли шпали. До прокладе­н­ня 1873 залізниці Здолбунів–Радивилів через М. щорічно пере­возили багато хліба, мʼяса, деревини та ін. товарів. За Всерос. пере­писом 1897, проживали 268 осіб. До 1913 кількість мешканців збільшилася майже вдвічі. Тоді село називали Руською М., а неподалік існувала колонія Німецька Митниця (нині с. Нова Митниця), яку на землях Раціборовського заснували пере­селенці з Німеч­чини та Чехії. 1905 від­крито церк.-парафіял. школу. Під час 1-ї світової війни село знаходилося у прифронт. зоні, його кілька разів захоплювали австр. війська. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1921–39 — у складі Польщі (Дубен. пов. Волин. воєводства), від 1939 — УРСР. Від­тоді — у межах Рівнен. обл. Чимало мешканців за­знало утисків від польс. влади та сталін. ре­пресій. Від 24 червня 1941 до 18 березня 1944 — нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. в околицях діяли загони ОУН–УПА. 1971 споруджено комплекс з від­годівлі свиней на кілька тисяч голів, що працював до поч. 1990-х рр. Нині є заг.-осв. школа, дитсадок; клуб; фельдшер.-акушер. пункт. 2003 створ. музей історії села та школи, де зберігається понад 450 екс­понатів. Памʼятка архітектури нац. значе­н­ня — деревʼяна церква Покрови Пресвятої Богородиці (зведено у 18 ст.; у 2-й третині 19 ст. значно пере­будовано, 1990 після пожежі від­новлено за збереженими кресле­н­нями з макс. дотрима­н­ням автентичності). Храм виконаний у стилі, властивому для волин. школи нар. архітектури; тризрубний, одноверхий (нава та бабинець прямокутні; світловий восьмерик вінчає шатр. звід нави, зашитий зверху плафоном) з прибудованою до зх. фасаду шатр. три­ярус. вежею-дзвіницею (восьмерик на двох четвериках). Довжина становить 18 м, шир. — 7 м, вис. — 14 м. Іконостас зроблено Почаїв. майстрами. Нині належить громаді УПЦ КП.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю