Межигірський Спасо-Преображенський монастир

МЕЖИГІ́РСЬКИЙ СПА́СО-ПРЕОБРАЖЕ́НСЬКИЙ МОНАСТИ́Р (М. м.) — православний чоловічий монастир. Знаходився у місцевості Межигірʼя за 10 км на Пів­ніч від м. Вишгород Київ. обл. — по­близу с. Нові Петрівці Вишгород. р-ну у долині, що виходить до правого берега Дні­пра. М. м. був другим ставропігій. монастирем Київ. єпархії (після Києво-Печер. лаври) і став ві­домим завдяки духов. опіці над запороз. козаками. За монастир. легендою, обитель засновано 988 грец. монахами на чолі з митрополитом Михаїлом або 1164 князем А. Боголюбським. Ще у 2-й пол. 19 ст. ці легендарні свідче­н­ня під­дали сумніву київ. історики М. Закревський та М. Петров, які датували їхню появу початком 17 ст. Перші достовірні свідче­н­ня про М. м. від­носять до початку 16 ст. 1500 князь Ю. Слуцький подарував М. м. Євангеліє. В перші десятилі­т­тя 16 ст. тут був Свято-Микол. храм, а братія отримувала медову дань із сіл Вишгород, Петрівське, Товстий Ліс, Оране, Козаровичі, Варемля. 1523 король Сиґізмунд І дав ігумену М. Щербині привілей на М. м. (землю і звільне­н­ня від повин­ностей). Київ. воєводам і митрополитам заборонено втручатися в справи монастиря. Після Люблін. унії 1569 польс. королі стали надавати М. м. у володі­н­ня писарям корон. канцелярії рус. справ. 1571 і 1572 М. м. і Вишгород. городище на­дані королів. писарю Є. Висоцькому. Після його смерті 1580 М. м. отримав Я. Висоцький (володів до 1595). На­прикінці 16 ст. про монастир дбав князь К. Острозький. 1592 М. м. пограбований пов­сталими козаками К. Косинського. Вважається, що 1610 стара­н­нями ігумена Афанасія М. м. на­дано ставропігію з під­порядкува­н­ням Кон­стантиноп. Патріарху. М. м. опікувався козаками під час пов­ста­н­ня Тараса Трясила 1630. У 1648–76 та під час становле­н­ня Української козацької держави М. м. отримав значні маєтності за універсалами геть­манів (на­приклад, 1656 Б. Хмельницький пере­дав у власність монастиря містечко Вишгород із селами Петрівці, Мощони), а з входже­н­ням Лів­обережної України до складу Російської держави — і за грамотами царів (зокрема цар Олексій Михайлович надав М. м. поселе­н­ня Бобровичі, Козаровичі, Ясногородка, Ігнатівка, Глібівка). Значну під­тримку М. м. надав московський патріарх Іоаким (Савєлов), який тут прийняв чернечий постриг. У М. м. сталися пожежі 1663, 1665, 1717, 1764 і 1787, у результаті яких його неодноразово пере­будовували. Після зруйнува­н­ня Трахтемирів. монастиря М. м. став «військ.» монастирем Запороз. Січі (1672–1709 та 1734–75). Січову Покров. Церкву, Самар. монастир з угі­д­дями, низку похід. церков козаки під­порядкували М. м. і закріпили універсалами. Межигір. ченці направляли церковнослужителів до січових церков і Самар. Свято-Микол. монастиря, від­крили шпиталь для старих і неміч. січовиків (на їхнє утрима­н­ня Запороз. Січ пере­дала у власність монастиреві земел. володі­н­ня); при­ймали запорожців, які приходили на прощу, покая­н­ня, послушництво і по­стриже­н­ня в ченці; щорічно збирали милостиню на монастир; виконували доруче­н­ня січової старшини та товариства. 1687 під­тверджено ставропігію монастиря з під­порядкува­н­ням Моск. Патріарху. 1690 коштом патріарха Іоакима в обителі зведено камʼяну Спасо-Преображен. церкву. 1703 за грамотою Петра І монастир утратив ставропігій. статус, під­порядк. Київ. митрополії, 1710 ставропігію від­новлено. У різний час тут діяли Преображен. собор, церква Зішестя Святого Духа, св. Миколая (трапезна), Благовіще­н­ня Богородиці (шпитальна), Петропавлів. (надбрамна). У 18 ст. М. м. належав до серед. монастирів: мав земел. володі­н­ня та господарство з млинами, озерами, гутами та шинками, селяни виконували дводен­ну панщину на монастир. 1772 кошовий отаман П. Калнишевський побудував у М. м. надбрамну Петропавлів. церкву. Тут поховано білоцерків. і фастів. полковника С. Палія, наказ. геть­мана О. Гоголя; укладено т. зв. Межигір. літопис (1608–1700), що належав межигір. уставнику І. Кощаківському. М. м. закритий за указом Катерини II 1786 про секуляризацію церк. і монастир. земел. володінь, а маєтки ві­ді­брано в цар. казну. 1798–1884 на тер. колиш. М. м. роз­міщено Києво-Межигір. фаянс. ф-ку. 1885–86 від­новлений завдяки зуси­л­лям митрополита Платона (Городецького), 1894 пере­творено на жіночий та під­порядк. Києво-Покров. монастирю. На­прикінці 19 ст. у монастирі діяли Спасо-Преображен. і Петропавлів. церкви. При монастирі від­крито церк.-парафіял. і сільськогосподарські школи. М. м. діяв до 1919, закритий більшовиками. 1923–31 будівлі монастиря використовував Межигірський мистецько-керамічний технікум; келії заселила комуна бойчукістів. 1933–35 монастир. будівлі ро­зі­брано. Роз­почато будівництво заміської уряд. дачі (див. «Межигірʼя»).