Межигірський Спасо-Преображенський монастир
МЕЖИГІ́РСЬКИЙ СПА́СО-ПРЕОБРАЖЕ́НСЬКИЙ МОНАСТИ́Р (М. м.) — православний чоловічий монастир. Знаходився у місцевості Межигір’я за 10 км на Пн. від м. Вишгород Київ. обл. — побл. с. Нові Петрівці Вишгород. р-ну у долині, що виходить до правого берега Дніпра. М. м. був другим ставропігій. монастирем Київ. єпархії (після Києво-Печер. лаври) і став відомим завдяки духов. опіці над запороз. козаками. За монастир. легендою, обитель засн. 988 грец. монахами на чолі з митрополитом Михаїлом або 1164 князем А. Боголюбським. Ще у 2-й пол. 19 ст. ці легендарні свідчення піддали сумніву київ. історики М. Закревський та М. Петров, які датували їхню появу поч. 17 ст. Перші достовірні свідчення про М. м. відносять до поч. 16 ст. 1500 князь Ю. Слуцький подарував М. м. Євангеліє. В перші десятиліття 16 ст. тут був Свято-Микол. храм, а братія отримувала медову дань із сіл Вишгород, Петрівське, Товстий Ліс, Оране, Козаровичі, Варемля. 1523 король Сиґізмунд І дав ігумену М. Щербині привілей на М. м. (землю і звільнення від повинностей). Київ. воєводам і митрополитам заборонено втручатися в справи монастиря. Після Люблін. унії 1569 польс. королі стали надавати М. м. у володіння писарям корон. канцелярії рус. справ. 1571 і 1572 М. м. і Вишгород. городище надані королів. писарю Є. Висоцькому. Після його смерті 1580 М. м. отримав Я. Висоцький (володів до 1595). Наприкінці 16 ст. про монастир дбав князь К. Острозький. 1592 М. м. пограбований повсталими козаками К. Косинського. Вважається, що 1610 стараннями ігумена Афанасія М. м. надано ставропігію з підпорядкуванням Константиноп. Патріарху. М. м. опікувався козаками під час повстання Тараса Трясила 1630. У 1648–76 та під час становлення Укр. козац. держави М. м. отримав значні маєтності за універсалами гетьманів (напр., 1656 Б. Хмельницький передав у власність монастиря містечко Вишгород із селами Петрівці, Мощони), а з входженням Лівобереж. України до складу Рос. держави — і за грамотами царів (зокрема цар Олексій Михайлович надав М. м. поселення Бобровичі, Козаровичі, Ясногородка, Ігнатівка, Глібівка). Значну підтримку М. м. надав моск. патріарх Іоаким (Савєлов), який тут прийняв чернечий постриг. У М. м. сталися пожежі 1663, 1665, 1717, 1764 і 1787, у результаті яких його неодноразово перебудовували. Після зруйнування Трахтемирів. монастиря М. м. став «військ.» монастирем Запороз. Січі (1672–1709 та 1734–75). Січову Покров. Церкву, Самар. монастир з угіддями, низку похід. церков козаки підпорядкували М. м. і закріпили універсалами. Межигір. ченці направляли церковнослужителів до січових церков і Самар. Свято-Микол. монастиря, відкрили шпиталь для старих і неміч. січовиків (на їхнє утримання Запороз. Січ передала у власність монастиреві земел. володіння); приймали запорожців, які приходили на прощу, покаяння, послушництво і постриження в ченці; щорічно збирали милостиню на монастир; виконували доручення січової старшини та товариства. 1687 підтверджено ставропігію монастиря з підпорядкуванням Моск. Патріарху. 1690 коштом патріарха Іоакима в обителі зведено кам’яну Спасо-Преображен. церкву. 1703 за грамотою Петра І монастир утратив ставропігій. статус, підпорядк. Київ. митрополії, 1710 ставропігію відновлено. У різний час тут діяли Преображен. собор, церква Зішестя Святого Духа, св. Миколая (трапезна), Благовіщення Богородиці (шпитальна), Петропавлів. (надбрамна). У 18 ст. М. м. належав до серед. монастирів: мав земел. володіння та госп-во з млинами, озерами, гутами та шинками, селяни виконували дводенну панщину на монастир. 1772 кошовий отаман П. Калнишевський побудував у М. м. надбрамну Петропавлів. церкву. Тут поховано білоцерків. і фастів. полковника С. Палія, наказ. гетьмана О. Гоголя; укладено т. зв. Межигір. літопис (1608–1700), що належав межигір. уставнику І. Кощаківському. М. м. закритий за указом Катерини II 1786 про секуляризацію церк. і монастир. земел. володінь, а маєтки відібрано в цар. казну. 1798–1884 на тер. колиш. М. м. розміщено Києво-Межигір. фаянс. ф-ку. 1885–86 відновлений завдяки зусиллям митрополита Платона (Городецького), 1894 перетворено на жіночий та підпорядк. Києво-Покров. монастирю. Наприкінці 19 ст. у монастирі діяли Спасо-Преображен. і Петропавлів. церкви. При монастирі відкрито церк.-парафіял. і с.-г. школи. М. м. діяв до 1919, закритий більшовиками. 1923–31 будівлі монастиря використовував Межигірський мистецько-керамічний технікум; келії заселила комуна бойчукістів. 1933–35 монастир. будівлі розібрано. Розпочато будівництво заміської уряд. дачі (див. «Межигір’я»).
Рекомендована література
- Максимовичъ М. А. Сказаніе о Межигорскомъ монастырѣ // Максимовичъ М. А. Собраніе сочиненій. К., 1865. Т. 2;
- Хребтовъ А. Межигорье // Истор. вѣст. 1907. Т. 108, № 6;
- Герасименко Н. О. До історії зв’язків Києво-Межигірського монастиря і Запорозької Січі // Розвиток істор. краєзнавства в контексті нац. і культур. відродження України. К., 1991;
- Харламов В. Дослідження Межигірського козацького монастиря // Археол. дослідж. пам’яток укр. козацтва. К., 1993. Вип. 2;
- Герасименко Н. О. Межигір’я: Сторінки історії. Заснування Межигірського монастиря // КС. 1996. № 4/5;
- Її ж. Історія Межигір’я. К., 2005;
- Кузьмук О. Межигірська старовина: Нариси з історії Києво-Межигірського в ім’я Преображення Господнього чоловічого монастиря в XVI–XVIIІ ст. К., 2014;
- Герасименко Н. Києво-Межигірський монастир в історії України // ПУ. 2014. № 9;
- Івакін В., Козюба В. Пам’ятки Межигір’я у світлі археологічних досліджень // Там само;
- Бреяк О. Будівлі Межигір’я // Там само;
- Оляніна С. Іконостас Спасо-Преображенського собору // Там само;
- Кузьмук О., Сінкевич Н. Бібліотека Межигірського монастиря XVII–XVIIІ ст. // Там само.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
