Медведівський Свято-Миколаївський монастир

МЕДВЕ́ДІВСЬКИЙ СВЯ́ТО-МИКОЛА́ЇВСЬКИЙ МОНАСТИ́Р Знаходився на о-ві широкого русла р. Тясмин, назву отримав від най­ближчого козац. сотен. м-ка Медведівка (нині село Чигирин. р-ну Черкас. обл.). Виникне­н­ня монастиря повʼязують із заснува­н­ням міста-фортеці Чигирин і швидким заселе­н­ням краю на­прикінці 16 — на поч. 17 ст. Перша писемна згадка — спогад про ігумена Саватія, який при­йшов до Москви із посольством Б. Хмельницького 1652. Універсалами геть­манів Ю. Хмельницького та П. Тетері під­тверджено права монастиря на володі­н­ня землями і нерухомістю. За свідче­н­ням М. Костомарова, тут поховано старшого сина геть­мана Б. Хмельницького — Тимоша. Турец. походи 1677–78 спричинили руйнува­н­ня монастиря та роз­кра­да­н­ня його майна, лише частині ченців вдалося уникнути загибелі та зберегти частку монастир. цін­ностей. 1737 князь Я.-К. Яблоновський під­твердив права монастиря на угі­д­дя та звільнив його від десятини. У 1760-і рр. ігумен Віс­саріон зумів утримати ченців від участі в Коліївщині, завдяки чому обитель зберегла свої угі­д­дя та залишалася найзаможнішою з усіх православ. монастирів Подні­провʼя. У ві­дан­ні ігумена М. С.-М. м. по­стійно пере­бував Чигирин. жін. монастир (див. Чигиринський Свято-Троїцький монастир). 1786 М. С.-М. м. під­порядк. пере­я­слав. єпис­копу Віктору, 1793–95 він пере­бував у ві­дан­ні Мінської консисторії, 1795–97 (разом із усіма парафіями Чигирин. пов.) — Катеринослав. єпархії. Після кардинал. реформува­н­ня межі Київ. єпархії збіглися з межами ново­створ. Київ. губ., а М. С.-М. м. знову потрапив у під­порядкува­н­ня Київ. православ. митрополії. Деревʼяна, триверха, вкрита ґонтом, обшальована Свято-Микол. церква монастиря ві­дома з 17 ст. 1755 у ній встановлено й освячено новий іконостас, а старий пере­несено до теплої трапез. церкви Різдва Богородиці (освяч. 1753). У 1782 ченці монастиря звернулися до київ. митрополита Гавриїла з проха­н­ням до­зволити ро­зі­брати стару Свято-Микол. церкву та закласти новий храм. Чигирин. староста князь А. Яблоновський під­тримав цей задум. Новий Свято-Микол. храм закладено 1785, будівництво завершено 1795. Споруджений собор став вершиною майстерності укр. будівничих, шедевром нац. деревʼяної архітектури. Він був девʼятизрубним, роз­планованим у ви­гляді хреста в основі, з 5-ма верхами і складався з прямокут. обʼємів, сформов. у 3 яруси. Його вис. сягала 42,6, довж. — 21,34, шир. — 20,2 м. Над 3-ма прямокут. нижніми ярусами зрубів під­носилися восьмикутні пірамідал. зруби (восьмерик на четверику). Зовн. восьмерики мали по 3 заломи, центр. — 4. Особливою вишуканістю вирізнялися підбан­ники, бані та маківки, що їх увінчували. Зовні зруби вертикально ошальовано дош­ками з нащільниками. Ін­­терʼєр собору яскраво освітлювався завдяки великим прямокут. вік­нам, роз­таш. у кілька ярусів, що під­креслювало спрямованість споруди вгору. Мас­штабність храму посилювали низькі притвори з колон­ними портиками, збуд. у стилі класицизму. Портик на гол. фасаді з 6-ма колонами увінчано барочною маківкою. Кон­структивні риси, пропорції та роз­міри храмової будівлі дають під­стави від­нести її до типол. ряду деревʼяних храмів Слобожанщини. Ймовір. творцем церкви вважають Я. Погрібняка — будівничого Свято-Троїц. собору в слободі Новоселиця (нині м. Новомосковськ Дні­проп. обл.). Ви­гляд двору М. С.-М. м. 1845 зафіксував у своєму альбомі Д. Де ля Фліз. По­становою ВУЦВК та РНК УРСР від 16 червня 1926 «Про охорону памʼяток культури та природи» монастир взято на облік та охорону як памʼятку респ. значе­н­ня. Остаточно його ліквідовано 1929, будівлі пере­дано с.-г. комуні (за даними І. Гончара, їх ро­зі­брано 1931). Свято-Микол. церкву внесено до «Пере­ліку ви­значних памʼяток історії та культури, що потребують першочергового від­творе­н­ня» (1998), однак станом на 2017 від­повід­ні роботи не роз­почато.