Медична освіта

МЕДИ́ЧНА ОСВІ́ТА — система під­готовки та удосконале­н­ня медичних кадрів. Становле­н­ня та роз­виток вищої М. о. в Україні повʼязані зі створе­н­ням закладів для під­готовки лікарів без участі уряд. структур: у 16 ст. засн. Остроз. школу (нині Рівнен. обл., 1578–1624) і Замой. академію (нині Люблін. воєводства, Польща, 1593–1784), на­прикінці 18 ст. у звʼязку з потребами в лікарях рос. армії під час вій­ни з Туреч­чиною — Єлисаветгр. мед.-хірург. школу (нині Кропивницький, 1787–97) та ін. 1773 за наказом австр. уряду від­крито Львів. «Колегіум медикум», який 1784 обʼ­єд­нано з мед. ф-том Львів. університету. На поч. 19 ст. в Україні не було жодного вищого навч. мед. закладу: єдину в Сх. Україні мед.-хірург. школу в Єлисавет­граді після 10-ти р. існува­н­ня закрито, а Львів. університет 1805 при­єд­нано до Краківського. Від­кри­т­тя університетів в Україні на поч. (Харківський, 1805) і в кінці (Одеський, 1865; Львівський, 1894) 19 ст. стало можливим завдяки наполегливим вимогам про­гресив. укр. громадськості. В той же час заснува­н­ня Університету св. Володимира в Києві (1834) мало політ. під­стави — продовже­н­ня політики русифікації України. Даючи згоду на від­кри­т­тя університету в Києві, Микола I не перед­бачав у ньому наявність мед. ф-ту, в звʼязку з чим остан­ній створ. лише 1841. Таким чином, у доземський період у Сх. Україні існувало 2 мед. факультети при Харків. університеті та Університеті св. Володимира. Вся внутр. без­посередня діяльність університетів у Рос. імперії під­порядковувалася Статутам, які затверджувало Міністерство нар. освіти. Менш ніж за столі­т­тя їх пере­затверджували і наповнювали новим змістом кілька разів (1804, 1835, 1863 і 1884). Університет. статути мали знач. вплив на покраще­н­ня якості навч. і під­готовки лікарів. Так, якщо Статут 1804 перед­бачав наявність на мед. ф-тах усього 6-ти каф., то Статут 1835 — уже 10-ти, що дало можливість створити в Харків. університеті перші в Україні самост. каф. нормал. анатомії та фізіології. Особл. Статут 1842 для мед. факультету Університету св. Володимира встановлював теж 10 каф., до складу яких входили різні курси. У період його дії в Києві вперше серед рос. університетів засн. каф. оператив. хірургії з топогр. анатомією і введено самост. каф. держ. лікарськовіда­н­ня. Враховуючи, що до кінця 1-ї пол. 19 ст. вже намітилася певна диференціація мед. науки, Статут 1863 перед­бачав більш чіткий роз­поділ каф., особливо клінічних. У цей період у Києві вперше в Рос. імперії введено викла­да­н­ня військ.-по-льової хірургії, створ. одну з перших каф. гігієни, роз­почато навч. студентів в умовах поліклініки. Статут 1884 призвів до появи нових каф., зокрема клін. профілю, довівши заг. їхню чисельність на мед. факультеті до 24-х. На зх.-укр. землях діяли мед. факультет і фармацевт. від­діл. Львів. університету, але через обмеже­н­ня при­йому українців багато з них здобували М. о. за кордоном. Свої особливості в Україні мала вища жін. М. о.: від курс. під­готовки на приват. засадах через мед. від­діл. Вищих жін. курсів у Львові, Одесі, Катеринославі (нині Дні­про) до Жін. мед. ін­ститутів у Харкові (1910) і Києві (1916), що су­проводжувалося як допусками жінок до університет. освіти, так і заборонами (Статут 1863). Введе­н­ня дільнич. принципу на­да­н­ня медичної допомоги в умовах земської медицини (див. Земства) викликало значну потребу у серед. мед. персоналі, однак у той час діяли лише 2 фельдшер. школи: Київ. (1842) і Харків. (1845). Це спонукало земства заснувати новий тип серед. мед. навч. закладу — земську мед. (фельд­шер. або акушер.) школу, яку створювали при губерн. земській лікарні за ріше­н­нями губерн. земського зі­бра­н­ня з під­порядкува­н­ням губерн. органам упр. 1868–1917 в Україні організовано 9 таких навч. закладів. Реалізація курсу УЦР на українізацію освіти по­значилася перш за все на заснуван­ні 1917 в Києві Укр. нар. університету з мед. ф-том (декан — О. Корчак-Чепурківський) та українською мовою викла­да­н­ня. Україномов. мед. факультет зберігався і за Геть­манату П. Скоропадського й існував паралельно з мед. ф-том Університету св. Володимира. 1918 створ. новий для країни тип ВНЗу — Клін. ін­ститут удосконале­н­ня лікарів (дир. — М. Левитський), який став у витоків зародже­н­ня системи післядиплом. під­готовки лікарів в Україні. Перші заходи рад. влади з побудови ВШ України датовано поч. 1919. Упр. вищою освітою здійснював Нар. комісаріат освіти УСРР і створ. при ньому Гол. комітет з профес.-тех. і соц.-наук. освіти (Укрголов­профосвіти). Тоді ж Укр. нар. університет обʼ­єд­нано з Університетом св. Володимира в Київ. університет, на мед. факультеті якого від­крито 2 від­діли (укр. і рос.) зі своїми «автоном.» радами: наук., наук.-навч., факультет., просвітн. з госп. комітетами. Заг. керівництво університетом, крім ректора, здійснював також спеціально при­знач. політ. комісар. 1920 Нар. комісаріатом освіти УСРР встановлено 2 типи ВНЗів: академії та ін­ститути теор. знань. При цьому всі заклади вищої М. о. обʼ­єд­нано у мед. академії, а діючі в Києві мед. факультети Університету св. Володимира, Укр. нар. університету та Жін. мед. ін­ститут реорганізовано в ін. тип навч. закладу — Ін­ститут охорони здоровʼя (з рос. та укр. лектурами). Скасовано зуболікар. школи і створ. в мед. ВНЗах самост. одонтол. факультети. У галузі фармацевт. освіти єдиним типом ВНЗу в Україні ви­знано хім.-фармацевт. ін­ститут (1920 від­криті в Харкові й Одесі). Того ж року Київ. ін­ститут охорони здоровʼя реорганізовано у мед. академію (ректор — Є. Черняхівський) з мед. і одонтол. ф-тами (з рос. і укр. лектурами). Аналог. заклади створ. в Харкові, Одесі (з першою в світі самост. каф. епідеміології) та Катеринославі. В грудні 1921 мед. академії, які про­існували лише рік, реорганізовано в мед. ін­ститути. Тоді ж засн. робітничі факультети (робітфаки). 1923 такі заклади створ. при Харків. і Дні­проп., а 1924 — Одес. і Київ. мед. ін­ститутах. У 1930–32 їхня кількість досягла 20 (денні і вечірні). Не враховуючи якіс. склад майбут. лікарів, Укрголов­профосвіти проявив надмірне захопле­н­ня і по­спішність щодо організації ран­ньої їхньої спеціалізації. На першому етапі це при­звело до введе­н­ня т. зв. стажу — спец. річної практ. під­готовки студентів за однією з осн. груп спеціальностей: лікув. медицина, охорона материнства і дитинства (поділ. на охорону материнства і малечі та педіатр. секцію), санітарія і гігієна та бактеріологія. Держ. іспити замінено захистом диплом. робіт. Введену в Україні 1923/24 навч. року систему нахилів (роз­поділ лікув.-профілакт. нахилу на секції терапевт., хірург. та охорони материнства і дитинства, сан.-профілакт. — на секцію сан. лікарів і лікарів-бактеріологів) згодом під­дано різкій критиці і 1927 скасовано. Єдине ново­введе­н­ня цього періоду, яке витримало ви­пробува­н­ня часом, — за­провадже­н­ня в мед. ін­ститутах предмета соц. гігієни, що стало якісно новим етапом роз­витку соц. медицини в Україні. 1923 створ. 2 типи фармацевт. ВНЗів: технікум з вищою освітою (Київ, Харків, Одеса, Він­ниця) і хім.-фармацевт. ін­ститут (Одеса, Харків) з 4-річ. терміном навч. і 2-ма нахилами на остан. курсі: фармако-аналіт. і фармако-вироб. з на­ступ. річним стажува­н­ням, а також 2-й в Україні ін­ститут удосконале­н­ня лікарів (Харків). 1930 М. о. пере­дано у під­порядкува­н­ня Нар. комісаріату охорони здоровʼя УСРР. Одним з перших його управлін. заходів стало створе­н­ня того ж року нового мед. ін­ституту в Сталіно (нині Донецьк), а також від­кри­т­тя у Київ., Харків., Одес. і Дні­проп. мед. ін­ститутах сан.-гіг. факультетів і факультетів охорони материнства, немовлят і дитинства при збережен­ні самост. одонтол. ф-ту. Для збільше­н­ня кількості лікарів введено нову форму їхньої під­готовки — вечір. навч. і навч. без від­риву від виробництва шляхом організації ВНЗів на базах лікув.-профілакт. закладів — вироб. ін­ститутів або «лікарень- вузів». Перші такі заклади створ. у травні 1931 у Харкові та Києві, а протягом року — в Одесі, Дні­пропетровську, Він­ниці, Полтаві, Кірово­граді (нині Кропивницький), Херсоні, Миколаєві, Харкові, Кременчуці (нині Полтав. обл.), Запоріж­жі, Мелітополі (нині Запоріз. обл.) та Житомирі. 1932 від­крито ще 8 «лікарень-вузів», а в Харкові, Києві і Луганську самост. сан.-гіг. ін­ститути. На поч. 1933 в Україні діяли 18 вищих мед. навч. закладів, в яких здобували освіту майже 7 тис. студентів. До цієї мережі варто також додати і від­критий 1931 у Харкові Всеукр. ін­ститут заоч. мед. освіти, до його складу входили заочні мед., стоматол. і фармацевт. ін­ститути. 1934 більшість «лікарень- вузів», крім Харкова, Києва, Одеси і Полтави, закрито, замість них створ. Вінн. заоч. мед. ін­ститут, а частину реорганізовано у вечірні факультети стаціонар. ін­ститутів (Дні­пропетровськ) або обʼ­єд­нано у більш потужні (Одеса). Того ж року припинили існува­н­ня Одес. медико-аналіт. і Харків. медико- пед. ін­ститути, закрито сан.-гіг. ін­ститути, а студентів пере­ведено на від­повід­ні факультети мед. ВНЗів. 1934 Нар. комісаріат охорони здоровʼя УСРР першим у СРСР припинив під­готовку лікарів за системою заоч. на­вча­н­ня. У довоєн. період фактично єдиним регулюючим документом щодо під­готовки лікарів стала партійно- уряд. по­станова союз. значе­н­ня «О подготовке врачей» (1934), якою встановлено 5-річ. термін навч. у мед. ВНЗах, жорсткий план при­йомів до них, перед­бачено створе­н­ня у Харків., Київ. і Одес. мед. ін­ститутах пед. (замість акушер. від­діл. факультету охорони материнства і дитинства) та сан.-гіг. факультетів, введено первин­ну спеціалізацію на 5-му курсі лікув.-профілакт. і сан.-гіг. факультетів, за­проваджено держ. екзамени замість захисту диплом. роботи, а також обовʼязкове, раз на 3 роки, направле­н­ня сільс. лікарів на курси удосконале­н­ня. Зро­ста­н­ня обсягів зав­дань мед. школи потребувало наявності органу без­посеред. упр. нею. Тому 1934 у структурі Нар. комісаріату охорони здоровʼя УСРР створ. Гол. упр. мед. учбовими закладами із залуче­н­ням до роботи в ньому спеціалістів мед. ВНЗів. Перші його управлін. заходи спрямовано на упорядкува­н­ня мережі мед. ВНЗів, унаслідок чого їхня кількість скоротилася вдвічі: до 14 проти 28 у 1933. Від­бувалося від­кри­т­тя нових (Сталін., Вінн., 2-го Харків. і 2-го Київ.) та роз­шире­н­ня існуючих ін­ститутів. 1934 від­новлено наук. ступені, скасов. на поч. 1920-х рр., 1937 за­проваджено у ВНЗах вчені зва­н­ня асист., доц. і проф. Право на присвоє­н­ня наук. ступеня канд. мед. (фармацевт.) н. отримали, зокрема, Дні­проп., 2-й Харків. мед. і Харків. фармацевт. ін­ститути. 1939 скасовано робітфаки. Організац.- управлін. заверше­н­ням формува­н­ня вищої мед. школи в довоєн. період стало введе­н­ня 1939 єдиної номенклатури вищих мед. навч. закладів, до яких належали мед., стоматол. і фармацевт. ін­ститути, а також ін­ститути удосконале­н­ня лікарів. Остан­нім, створ. у довоєн. період мед. ВНЗом України став Львів. мед. ін­ститут, засн. 1939 на базі мед. факультету Львів. університету, від­критого 1784. У 1940 мережа вищих мед. навч. закладів України складалася з 14-ти ВНЗів, зокрема 9-ти мед. (2-й Харків. під­порядковувався Нар. комісаріату охорони здоровʼя СРСР) і 3-х фармацевтичних. У звʼязку з різким погірше­н­ня стану серед. М. о. в Україні Нар. комісаріат охорони здоровʼя УРСР змушений вжити рішучих заходів щодо нарощува­н­ня кількості серед. мед. навч. закладів — протягом 1930–40 рр. в Україні організовано 28 таких закладів, половина з яких припадала на спеціальності фельдшера-акушерки, акушерки і мед. сестри. Нагальні потреби армії в мед. кадрах під час 2-ї світової вій­ни, зокрема лікарів, вирішено шляхом організації їх екс­трених випусків. Пере­ведені на режим військ. часу з різким скороче­н­ням про­грами для старших курсів, мед. ВНЗи України 1941 випустили бл. 8 тис. лікарів, тобто в кількіс. від­ношен­ні фактично здійснили 3 випуски. При цьому студентів 10-го і 9-го семестрів випущено лікарями, а 8-го семестру — за­уряд-лікарями. З метою організації подальшої під­готовки лікар. кадрів, перш за все для потреб армії, мед. ін­ститути України еваку­йовано до Челябінська — 1-й і 2-й Київ.; Чкалова (нині Оренбург, обидва — РФ) — 1-й Харків.; Фрунзе (нині Бішкек) — Харків., Київ. і Харків. стоматол.; послідовно до Ворошиловська (нині Ставрополь, РФ) і Ферґани (Узбеки­­стан) — Дні­проп.; Пʼятигорська (РФ) і Семипалатинська (нині Семей, Казах­стан) — Дні­проп. і Харків. фармацевт. ін­ститути. У 2-й пол. 1943 від­новили діяльність окремі мед. ВНЗи: у жовтні — Харків. (обʼ­єд­нані 1-й і 2-й) і Сталін. мед. та Харків. фармацевт. ін­ститути, в листопаді — 1-й Київ. і Дні­проп. мед. ін­ститути, Київ. ін­ститут удосконале­н­ня лікарів; у 1944 — Харків. стоматол., Одес. мед., Дні­проп. фармацевт. (усі — квітень), Одес. фармацевт. (травень), Вінн. (липень) і Львів. (серпень) мед. ін­ститути, Київ. ін­ститут удосконале­н­ня провізорів (вересень). Від­новле­н­ня мережі мед. ВНЗів в Україні до­зволило вже до кін. 1943/44 навч. року організувати заня­т­тя в 7-ми мед. (Київ., Харків., Вінн., Сталін., Дні­проп., Одес., Харків. стоматол.) і 3-х фармацевт. (Харків., Дні­проп. і Одес.) ін­ститутах, а до поч. 1944/45 навч. року — в 12-ти закладах. 1944 замість 2-го Київ. створ. Чернів. мед. ін­ститут, на­ступ. року засн. Станіслав. мед. ін­ститут (нині Івано-Франківськ). У різні місяці 1944 від­бувся і перший випуск спеціалістів Київ., Харків., Вінн., Дні­проп., Одес. мед. і Дні­проп. фармацевт. ін­ститутів, який разом налічував 314 осіб, серед яких лікарі-лікувальники складали 85,9 %. У 1945 — Київ. і Харків., 1946 — Одес., 1947 — Дні­проп. і Крим. (Сімферополь), 1948 — Вінн. мед. ін­ститути пере­ведено на 6-річ. термін на­вча­н­ня. 2-а пол. 1960-х рр. для вищої М. о. колиш. СРСР по­значена формува­н­ням завершал. етапу під­готовки лікарів — введе­н­ням 1967 у Харків. мед. ін­ституті, у ви­гляді екс­перименту, річної інтернатури з терапії, хірургії і акушерства з гін­екологією для випускників лікув. факультетів, педіатр. — з педіатрії, дит. хірургії і дит. інфекц. хвороб. При цьому остан. рік навч. від­ведено для первин. спеціалізації — субординатури з однієї з вказаних дисциплін. Таким чином, введено первин­ну 2-річну спеціалізацію — субординатуру-інтернатуру. Від 1969 інтернатуру з осн. клін. спеціальностей встановлено для випускників усіх лікув. і педіатр. факультетів мед. ВНЗів. При цьому перед­бачено до 1973 завершити пере­хід всіх мед. ВНЗів на систему без­перерв. первин. дворіч. спеціалізації з раніше ви­знач. клін. дисциплін, що мало логічно завершити реформу вищої М. о., яку готували роками. До кін. 1973 за системою субординатура-інтернатура працювали всі 14 вищих мед. навч. закладів України, які мали лікув. і педіатр. факультети. Базами інтернатури стали понад 560 потуж. лікув.-профілакт. закладів, у яких щорічно проходили спеціалізацію понад 5,5 тис. випускників. У серпні 1974 інтернатуру введено для випускників стоматол. факультетів, чим завершено реформу вищої стоматол. освіти. До 1988 Крим. і Харків. мед. ін­ститути, Київ., Харків. і Запоріз. ін­ститути удосконале­н­ня лікарів під­порядковувалися МОЗ СРСР. Мед. ін­ститути повернено до укр. під­порядкува­н­ня 1988, а ін­ститути удосконале­н­ня лікарів — у листопаді 1991. Нині в Україні під­готовку фахівців для галузі охорони здоровʼя здійснюють у вищих мед. і фармацевт. навч. закладах, серед них: 64 мед. коледжі, 47 мед. училищ та їхні 4 філії, 2 ін­ститути медсестринства (Житомир, Тернопіль); Буковин. мед. університет (Чернівці; див. Буковинська державна медична академія), Він­ницький національний медичний університет ім. М. Пирогова, Донец. мед. університет (див. Донецький національний медичний університет ім. М. Горь­кого), Запорізький державний медичний університет, Івано-Франківський національний медичний університет, Кримський державний медичний університет ім. С. Георгієвського (Сімферополь; до 2014), Луганський державний медичний університет, Львівський національний медичний університет ім. Дани­ла Галицького, Національний медичний університет ім. О. Богомольця (Київ), Одеський національний медичний університет, Тернопільський державний медичний університет ім. І. Горбачевського, Харківський національний медичний університет; Дні­пропетровська державна медична академія, Медична стоматологічна академія Українська (Полтава); Фармацевтичний університет Національний (Харків); Медична академія післядипломної освіти ім. П. Шупика Національна (Київ), Харківська медична академія післядипломної освіти, Запорізька медична академія післядипломної освіти. Фахівців за напрямом «Фармація» готують 15 ВНЗів. Під­готовку лікарів також здійснюють Сум. (мед. ін­ститут) та Ужгород. (мед. ф-т) університети. Нині М. о. здобувають 67,5 тис. осіб. Щорічно мед. заклади випускають 10 200 лікарів, з них 3400 — за бюджетом та 6800 — за конт­рактом. Система післядиплом. М. о. України майже повністю від­повід­ає системам під­готовки і без­перерв. роз­витку мед. кадрів багатьох країн світу. Напр., атестація лікарів має обовʼязк. характер і 5-річну періодичність з проходже­н­ням пере­датестац. циклів; за­провадже­н­ня системи оцінюва­н­ня та стимулюва­н­ня лікарів до без­перерв. профес. роз­витку в між­атестац. період на базі кредит. балів з обовʼязк. урахува­н­ням циклів темат. удосконале­н­ня та пере­датестац. під­готовки. Заг. схема під­готовки лікарів в Україні від­повід­но до стандартів Всесвіт. федерації мед. освіти є трьох­етапною: вузів. етап (урахува­н­ня під час вступу до ВНЗу результатів єдиного випуск. іспиту; демократ. і про­зора система вступ. іспитів; широке впровадже­н­ня тестової системи оцінки знань, кредитно-модул. системи навч. упродовж 6-ти р. на мед. і 5-ти — на стоматол. і фармацевт. ф-тах, збільше­н­ня питомої ваги самост. роботи в університет. клініках; введе­н­ня рейтинг. оцінюва­н­ня, ліквідація сесій; ліцензійні інтегровані іспити «Крок-1» та «Крок-2»; практично-орієнтовані держ. іспити); післядипломна освіта (базова інтернатура; за­проваджено під­готовку в резидентурі терміном 2 р.; ліцензій. інтегров. іспит «Крок-3»; конкурс. вступ до клін. ординатури та спеціалізації; роз­виток ди­станцій. освіти; пріоритет практ. під­готовці); без­перерв. профес. роз­виток (кредитна система без­перерв. профес. роз­витку; сертифікація діяльності фахівців; роз­виток ди­станц. освіти; під­ня­т­тя ролі лікар. асоціацій; стимулюва­н­ня самоосвіти лікарів). Для під­готовки мед. та фармацевт. кадрів зосереджено потуж. потенціал: в університетах та академіях МОЗ України працюють понад 1,7 тис. проф. та д-рів н. і понад 6,5 тис. доц. та канд. н., що є одними з кращих показників серед усіх освіт. закладів країни. З метою створе­н­ня єдиного інформ. простору для ди­станц. (самост.) навч. лікарів та слухачів вищих мед. і фармацевт. навч. закладів засн. центри ди­станц. освіти Нац. мед. академії післядиплом. освіти, Терноп. та Запоріз. мед. університетів. Сучас. роз­виток мед. науки і практики, соц.-екон. пере­творе­н­ня в су­спільстві та реформува­н­ня охорони здоровʼя зумовлюють необхідність вносити системні корективи в під­готовку та під­вище­н­ня кваліфікації мед. і фармацевт. працівників із на­ближе­н­ням їхньої освіти до між­нар. стандартів та першочерговим забезпече­н­ням їх якості. (Див. також Військово-медична освіта).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю