Межирів

Визначення і загальна характеристика

МЕЖИ́РІВ  — село Жмеринського району Вінницької області. Підпорядк. Рівській сільс. раді. Знаходиться на р. Рів (притока Південного Бугу), у місці впадіння в неї р. Думка (ін. назва — Рівець), за 40 км від обл. центру, за 12 км від райцентру та за 3 км від залізнич. ст. Межирів. Площа 1 км². За переписом насел. 2001, проживали 376 осіб; станом на 2017 — 247 осіб; переважно українці, є поляки та росіяни. За 1 км на Пд. Зх. — Северинівське городище скіф. часу (пам’ятка архео­логії нац. значення). Дослідники вважають, що М. (між Ровом і Рівцем) вже існував у 13 ст. і був зруйнований монголо-татарами. Донині збереглися залишки тогочас. підзем. ходів. Згодом поселення відбудували. 1591 М. надано Маґдебур. право. Наприкінці 16 ст. орендатор Межирів. ключа Барського староства шляхтич Зацвіліховський спорудив у м-ку замок. 1612 М. знову зруйнували та пограбували татар. загони (згодом невідомий польс. художник намалював картину «Битва під Межировом», що нині постійно експонується у музеї у Кракові, а у Межирів. б-ці є її копія). У наступ. році за наказом Київ. воєводи С. Жолкевського містечко відновили з підтвердженням усіх колиш. привілеїв. Жит. і козаки Межирів. сотні Брацлав. полку брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Тоді ж був остаточно знищений Межирів. замок, залишки якого кілька разів ґрунтовно досліджували у 2-й пол. 20 ст. (зокрема й археологи з Ленінграда, нині С.-Пе­тербург). Після Переяслав. ради 1654 М. залишився у межах Польщі. 1659 він був подарований у довічне володіння гетьману І. Виговському, якому належало все Барське староство. Від 1672 містечко деякий час контролювали турец. війська. 1698 О. Виговський продав М. князю Д. Любомирському. Пізніше власниками були шляхтичі М. Юнак-П’ясковський і Й. Потоцький. Від 1784 понад 100 р. містечко належало шляхтичам Орловським (на декілька років за участь у польс. повстанні межирів. маєток у них відібрали). Після 2-го поділу Польщі 1793 М. відійшов до Рос. імперії. 1797–1925 — містечко Поділ. губ.; 1797–1921 — Літин., 1921–23 — Жмерин. пов.; у 19 — на поч. 20 ст. — центр Межирів. волості. У 19 ст. працювали винокур. і цукр. заводи, папер. ф-ка. Двічі на тиждень збирали ярмарки. 1847 мешкали 986 євреїв, які займалися дріб. промислом і торгівлею. За Всерос. переписом насел. 1897, проживали 2268 осіб, з них 1345 євреїв. На той час містечко перебувало у власності князя Мещерського. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від серед. 1920-х рр. — село. 1923–30 — у складі Вінн. округи; від 1932 — Вінн. обл.; 1923–32 — центр Ме­жирів. р-ну. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. 1938 за сфальсифік. справою Польс. військ. організації розстріляно декілька десятків осіб. На поч. 1940-х рр. проживали 1,2 тис. осіб, з них бл. 400 євреїв. Від 16 липня 1941 до 26 березня 1944 — під нім.-румун. окупацією. Лівобережна частина села входила до Житомир. ген. округи райхскомісаріату «Україна», правобережна — до румун. зони окупації «Трансністрія». Нацисти вбили понад 200 євреїв. Нині у М. — клуб, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Пам’ятки архітектури: залишки замку, руїни костелу Пресвятої Діви Марії (1794) та синагоги (19 ст.), церква Олександра Невського (1853–69; діє громада УПЦ МП). Збереглися давні печі для випалювання вапна. Від 2011 охороняється ландшафт. заказник місц. значення Межирів. берізки (1,7 га). Серед видат. уродженців — літ. критик, літературознавець, дир. Інституту філології та історії Рос. гуманітар. університету Г. Бєлая (1931–2004). У М. у післявоєнні роки мешкав Герой Радянського Союзу П. Куницин.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю