Кисельов Леонід Володимирович

КИСЕЛЬО́В Леонід Володимирович (21. 09. 1946, Київ — 19. 10. 1968, там само) — поет. Син Володимира, брат Сергія Кисельових. Літ. премія ім. П. Тичини (посмертно, 1992). Член СПУ (посмертно, 1994). Навч. у Київ. університеті (1965–68). Спочатку писав рос., згодом укр. мовами. Друкувався від 1963. Серед мотивів перших поезій К. — мінливе проти­стоя­н­ня зими і весни, «прориви» тепліні й реванш приморозків, двобій сонця й туманів. Ці вірші 1960–62 асоціювалися з хиткою су­спільно-політ. атмо­сферою, але мали свій автоном. емоц. і медитатив. зміст. Без­посереднє пере­жива­н­ня істор. ситуації від­кладалося алюзіями й обертонами у заг.-філос. звучан­ні філос. мотивів К. Так само й мотив громадян. про­зрі­н­ня, апеляція до самосві­домості сучасників не завжди прямі, швидше опосередковані; його поет. думка багатша за будь-яке політ. судже­н­ня чи заклик, а картин­ні алегорії мають власну внутр. логіку, психол. та етич. зміст, що пере­вищує без­посеред. імпульс, але й не роз­виває його. Промовистими є вірші про долю поетів, яких «убивают за стихи», варіації на вічну тему «поэт и царь». Адже це писалося тоді, коли су­спільство від­кривало трагічну правду про долю О. Мандельштама, Леся Курбаса, В. Свідзінського, поколі­н­ня «роз­стріляного від­родже­н­ня»; з ін. боку — починалися нові роз­прави, цькува­н­ня Б. Пастернака, О. Солженіцина, В. Дудінцева, Б. Ахмадул­ліної, В. Симоненка, Л. Костенко, М. Він­грановського, І. Драча. Незмиримість тираніч. держави і волелюб. поезії, абсолют. догми і неконтрольов. стихії творчості — одна з наскріз. тем творчості К. Ще одна по­стійна тема його поезії — антимонархічна. Він невипадково полемізує з процарист. міфами, з ідеалізацією Івана Грозного та Петра І в офіц. рад. історіо­графії — поет бачив, що монархіст. мисле­н­ня живе у новіт. тоталітаризмі й «соціаліст.» вождівстві. Вірш «Цари» (опубл. у ж. «Новый мир», 1963, № 3) викликав гнівну «одповідь» юному поетові від академік Д. Благого. Шляхет. демократизм К. мав ще один вимір: соц. від­критість, пластичність психіки, чутливість до чужих болів і потреб, здатність виходити за межі влас. досвіду й буття. Юнак-городянин ро­зумів людей різних соц. станів, різного віку та кругозору й способу життя, — і не просто ро­зумів, а пере­ймався ними до пере­втіле­н­ня. Великий культур. потенціал поезії К. виявився і в його віршах про знакові по­статі історії люд. духу — образи Прометея, Ґ. Ґалілея, Дж. Свіфта, Т. Шевченка, образи світ. героїв літ-ри (Дон Гуана, Офелії) — у всіх випадках К. виходить за межі стереотип. уявлень і дає власну глибоку версію. Рафінов. інтелігент, К. пере­ймається красою українські народні пісні, вчиться в неї простоти, глибини і метафорич. сили вислову. «Я по­стою у края без­дны // И вдруг пойму, сломясь в тоске, // Что все на свете — только песня // На украинском языке». Під впливом чарів укр. пісні та мови, дружби зі старшими за нього укр. поетами-шістдесятниками, культу Шевченка, що був у його російськомовній родині, — К. пере­ходив на укр. мову. Його вірші остан. років засвідчують глибоке сприйня­т­тя трагедій і побуту українського народу, його історії, його громадян. потреб: «Треба Вкраїни. Надій і суму // Селянських хат і курних шляхів. // Треба землі, де завжди пульсує // Шевченкове серце, Шевченків гнів». Невиліковна хвороба урвала твор. злет К. на самому початку, але написане ним уві­йшло до золотого фонду укр. поезії. Особливо великий вплив він справив на російськомовну творчу молодь, значна частина якої прилучилася до українства. Памʼяті К. присвяч. молодіж. поет. конкурс «Каштановий дім», засн. 1992 у Києві. Окремі твори К. пере­кладено груз., узбец., казах., литов., латис., молд., болгар., чес., нім., польс., англ., япон. мовами.

Завантажити статтю