Меморіальний комплекс

МЕМОРІА́ЛЬНИЙ КО́МПЛЕКС  — скульптурно-архітектурний ансамбль або комплекс, споруджений з метою увічнення пам’яті про особливо значущі події в історії народу, держави, краю, населеного пункту. М. к. створюють на основі автентич. істор. середовища, елементи якого пов’язані з конкрет. мемор. змістом. Їхньою особливістю є синтез істор.-фактол., містобуд. та монум.-декор. засад, що об’єднані в заг. змістовний ряд і створюють єдину мемор. зону, присвяч. відображенню у велич. пластич. формах піднесеного героїко-епіч. змісту та пафосу ствердження позитив. ідеалу. Зазвичай, вони розрах. на огляд великою кількістю людей. Прототипи М. к. — погребал. та культові споруди найдавніших людських суспільств: мегаліти, кургани, гробниці, піраміди та ін. З часом мемор. функція почала домінувати над погребал. і культовою. В антич. період започатк. осн. композиц. типи монум.-декор. елементів, з яких формуються М. к.: алегоричні або портретні статуї та скульптурні групи, стели, обеліски, колони. У середньовіч. Європі найхарактернішими типами споруд, якими відзначали суспільно-важливі пам’ятні місця та події, були хрести та культові будівлі. У добу класицизму (остання чв. 18 — 1-а третина 19 ст.), використовуючи давні традиції, вироблено осн. пластичні форми та композиції для увічнення пам’ят. подій, характер. ознаками яких стали підкреслена урочистість, масштабність та переважно офіц. публіч. характер. М. к. насамперед уособлювали домінуючі політ. та ідеол. погляди правлячих еліт і режимів, пануючі сусп. настрої. На території України частина М. к. пов’язана з намаганнями Рос. імперії ствердити свою присутність на укр. землях, підкреслити силу рос. зброї, нівелювати пам’ять та викликати негативне сусп. ставлення до тих укр. діячів, які наважилися виступати проти рос. панування. Зокрема, таким цілям мали слугувати ансамбль Круглої площі в Полтаві, у центрі якої — монумент Слави (1809; арх. Ж.-Ф. Тома де Томон, М. Амвросімов, скульптор Ф. Щедрін), споруджений до 100-річчя Полтав. битви 1709, комплекс пам’яток поля Полтав. битви 1709 (див. «Поле Полтавської битви» Державний історико-культурний заповідник), що включав Самсоніїв. церкву (кін. 19 ст.), пам’ятники на могилах полег­лих рос. і швед. воїнів (1909) та рос. царю Петру І (1915). Участь українців у битві жодним чином не відображено. Серед ін. прикладів — М. к. «Козацькі могили», споруджений 1910–14 на полі Берестец. битви 1651 (див. «Поле Берестецької битви» Національний історико-меморіальний заповідник) у с. Пляшева (нині Радивилів. р-ну Рівнен. обл.). До нього входили спеціально спроектов. Свято-Георгіїв. церква-усипальня (1910–14; арх. В. Максимов, В. Леонтович), куди перенесено прах полеглих козаків, та дере-в’яна Свято-Михайлів. церква (1650), в якій, за легендою, молився перед битвою гетьман Б. Хмельницький. Водночас із прагненням громадськості увіч­нити пам’ять про героїчні події минулого, створення М. к. відображало політику Росії на підконтрол. тер. Волині та обґрунтовувало її претензії на зх.-укр. землі. Великого значення пропаганді своїх ідей шляхом створення М. к. надавала рад. влада. Їхнє спорудження розпочали напередодні відзначень перших десятиріч більшов. перевороту 1917, особливо широкого розмаху набуло під час 2-ї світової вій­ни та в повоєнні роки. Провід. тема — увічнення пам’яті воїнів, партизанів і підпільників, що загинули в боротьбі проти фашизму, і жертв нацист. терору. Під час вій­ни започатк. формування концептуал. архіт. ідей та образів, розроблення осн. типів мемор. споруд (надгробки, монументи, громад. будівлі мемор. значення). Знач. популярністю користувалися елементи рев. символіки: червона п’ятикутна зірка, рев. червоний прапор, полум’я революції (трансформоване у вічний вогонь — символ безсмертя), пірамідал. обеліски, стіни-колумбарії з мемор. дошками. 1943 під час всесоюз. конкурсу в проекті арх. М. Коллі вперше з’явився образ Матері-Батьківщини, згодом особливо поширений у монум. мистецтві рад. доби, зокрема і в УРСР. Одні з перших М. к. періоду вій­ни в УРСР створ. 1944–45 у Ворошиловграді (нині Луганськ), Кіровограді (нині Кропивницький), Харкові, м. Керч (нині АР Крим), Макіївка (Сталін., нині Донец. обл.), Нижньодніпровськ (нині у складі Дніпра), с. Путиловичі (Лугин. р-ну Житомир. обл.). Тему перемоги у війні з 2-ї пол. 1940-х рр. вище парт. і рад. керівництво СРСР визначило ключовою у системі ідеол.-пропагандист. роботи, тому увічненню подій цієї вій­ни надавало великого значення. Серед наймасштабніших мемор. ансамблів і комплексів, споруджених в УРСР протягом повоєн. десятиліть, — «Парк Вічної Слави» (1957) та Укр. держ. музей історії Великої Вітчизн. вій­ни 1941–45 (1981; див. «Історії Великої Вітчизняної вій­ни 1941–1945 років Національний музей» Меморіальний комплекс) у Києві, «Пояс Слави» (1966–67) в Одесі, Меморіал Слави, присвяч. героям оборони Севастополя 1941–42 (1964; реконструйов. 1967), Мемор. ансамбль «Героям Аджимушкайської оборони» (1982) у Керчі (див. Історії оборони Аджимушкайських каменеломень Музей), М. к. жертвам фашизму (1980) в с. Кортеліси (Ратнів. р-ну Волин. обл.), «Савур-могила» (1967; реконструйов. 1975) у м. Сніжне (Донец. обл.), Пагорб Слави (1945–57) у Львові, М. к. на честь воїнів Пд.-Зх. фронту (1976) в урочищі Шумейкове побл. м. Лохвиця (Полтав. обл.), Корсунь-Шевченків. М. к. (1977; див. Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник), меморіал пам’яті закатованих на місці розташування Дарницького табору військовополонених та ін. З проголошенням незалежності в Україні відбулися процеси сусп. переосмислення подій минулого. Розпочато увічнення пам’яті жертв комуніст. терору та політ. репресій, штуч. голодоморів, споруджено меморіали борцям за волю України. Серед перших М. к., створ. з цією метою, — Нац. істор.-мемор. заповідник «Биківнянські могили» (1994) у Биківні (околиця Києва), Меморіал жертвам сталін. репресій Дем’янів лаз в Івано-Франківську (1992–99). Зведено також М. к. жертвам НКВС 1941 (2006–07) та Меморіал воїнів УГА (1990–91) на Янівському цвинтарі у Львові, М. к. «Па-м’яті Героїв Крут» (1990, 2006–08) побл. ст. Крути на Чернігівщині, Меморіал «Трагічні жнива» в с. Хоружівка Недригайлів. р-ну Сум. обл. (2007), М. к. па-м’яті жертв Батурин. трагедії у м. Батурин Черніг. обл. (2008) та ін. Під час вшанування пам’яті 75-ї річниці голодомору 1932–33 років в УСРР у Києві відкрито «Меморіал жертв Голодомору» Національний музей, від 2015 тривають роботи зі створення Нац. мемор. комплексу Героїв Небесної Сотні–Музею Революції Гідності.

Рекомендована література

1. В памяти народной. К., 1985;
   Google Scholar Internet
2. Мемориальные ансамбли в городах-героях. Мос­ква, 1985;
   Google Scholar Internet
3. Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справоч. К., 1987;
   Google Scholar Internet
4. Кот С. І. Збереження пам’яток історії та культури в Українській РСР у роки Великої Віт­чизняної вій­ни // Охорона, використання та пропаганда пам’яток історії та культури в Укр. РСР. Ч. 3. К., 1989;
   Google Scholar Internet
5. Тронько П. Т., Войналович В. А. Увіч­нена історія України. К., 1992;
   Google Scholar Internet
6. Історико-культурні заповідники: Довідк. вид. К., 2007;
   Google Scholar Internet
7. Денисенко Г. Місця пам’яті і пам’ятники жертвам «Великого терору» // Краєзнавство. 2012. № 1;
   Google Scholar Internet
8. Денисенко Г., Денисенко О. Меморіальний простір України у формуванні історичної пам’яті // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. статей. К., 2016. Вип. 21.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю