Мена

МЕ́НА  — місто районного значення Чернігівської області, райцентр. 2017 з Менської міської, Макошин. селищ. (смт Макошине, с. Остапівка), Бірків. (с. Бірківка), Блистів. (села Блистова, Дерепівка), Величків. (села Величківка, Вільне), Дягів. (с. Дягова), Киселів. (села Киселівка, Комарівка, с-ще Прогрес), Куковиц. (села Куковичі, Загорівка, що до 2016 мало назву Пам’ять Леніна, Овчарівка, що до 2016 мало назву Червоний Маяк, і с-ще Куковицьке), Лісків. (села Ліски, Майське, Максаки та Луки, що до 2016 мало назву Червоні Луки), Осьмаків. (с. Осьмаки), Садів. (с-ще Садове та с. Нові Броди, що до 2016 мали назви відповідно Чапаєвка та Червоні Партизани), Семенів. (с. Семенівка), Синяв. (с. Синявка), Слобід. (с. Слобідка), Стольнен. (села Стольне, Дмитрівка, Лазарівка, Чорногорці), Ушнян. (села Ушня, Дібрівка) та Феськів. (с. Феськівка) сільс. рад утвор. Менську міську об’єд-нану територіал. громаду. Знаходиться на р. Мена (за 12 км впадає у Десну; бас. Дніпра), за 68 км від обл. центру. Площа 15,68 км². За переписом насел. 2001, проживали 12 940 осіб (складає 98,6 % до 1989); станом на 1 січня 2017 — 11 835 осіб; переважно українці, є росіяни (4,5 %) і білоруси (0,9 %). Залізнична станція лінії Бахмач–Гомель Пд.-Зх. залізниці. Через місто проходять автомобіл. шляхи Чернігів–Новгород-Сіверський і Чернігів–Корюківка–Семенівка. Пам’ятки археології: городище Замок літопис. м. М. (виявлено артефакти 2–1 тис. до н. е., 1–5, 11–17 ст.), поселення М.-1 (посад літопис. м. М.; 2–1 тис. до н. е., 1–5, 9–13 і 16–18 ст.; обидві — в урочищі Сидорівка), -2 (за 400 м на Пд. Зх. від ферми), -3 (обидві — 10–13 ст.; на пн. околицях), -4 (2 тис. до н. е., 3 ст. до н. е., 1, 11–13 ст.; урочище Лиса Гора), -5 (2 тис. до н. е., 1–5, 10–13 ст.; побл. урочища Барсучка), -6 (10–13 ст.; урочище Довгий Лан), -7 (2–1 тис. до н. е., 1-а пол. 1 тис. н. е.), Під хрестом (3–2 тис. до н. е., 7–3 ст. до н. е., 3–5 ст.; однойм. урочище), Чугуївка (12–13 ст.; урочище Барсучка), курган. могильник Юркова Могила (10–11 ст.; на кладовищі на пд.-зх. околиці). Тривалий час (зокрема й у 19–20 ст.) історики датою заснування міста вважали 1066, коли його було вперше згадано в Іпатіїв. літописі. Нині більшість вчених пов’язують початок історії сучас. М. з 1408, коли вона входила до Великого князівства Литовсь­кого. Назва міста (у деяких джерелах згадується також як Міна) пов’язана з правовим терміном «мена», з обміном полонених, товарів, торгівлею тощо. Існує також версія, що місто назвали на честь язичниц. бога Місяця (Мен / Мін). У давнину через М. проходили судноплав. (до Десни та Дніпра) і сухопут. (на Чернігів, Курськ, Дон) торг. шляхи. Вона перебувала у складі Чернігово-Сівер. землі, від серед. 12 ст. — Черніг. князівства, була об’єктом міжусоб. князів. боротьби. Міщани протистояли набігам половців, які в 11 ст. 7 разів спустошували цю місцевість. 1185 менські дружинники брали участь у масштаб. поході на половців під керівництвом новгород-сівер. і черніг. князя Ігоря Святославича. 1239 монголо-татар. орди хана Батия захопили, пограбували та зруйнували М. До цього місто належало черніг. боярину Феодосію. 1503 під час вій­ни з Великим князівством Литовським М. захопило моск. військо Івана ІІІ. Від 1618 — під владою Польщі. 1623 М. надано Маґдебур. право, що сприяло розвитку торгівлі, ремісництва та промислів. Від 1633 — у власності воєводи А. Киселя. У 1-й пол. 17 ст. тут була фортеця з 3-ма проїз. воротами, 12-ма баштами, земляним валом і стінами з дубових колон. А. Кисіль у Менській фортеці облаштував свій замок. Жит. брали участь у козац.-селян. повстаннях під керівництвом І. Болотникова, П. Павлюка, К. Скидана, Д. Гуні, Я. Острянина та Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Від 1654 — сотенне містечко, що спочатку входило до Ніжин., а 1672–1782 — до Черніг. полків. Менській сот­ні були підпорядк. понад 60 поселень. 1655 за наказом цар. влади М. з околицями подаровано брату дружини Б. Хмельницького — наказ. гетьману В. Золотаренку. Менська сотня підтримала повстання полтав. полковника М. Пушкаря проти гетьмана І. Виговського, який мав пропольс. орієнтацію. За це він з допомогою татар., польс. і серб. найманців захопив М. і жорстоко розправився над її жителями. 1663 М. тимчасово захопив польс. король Ян ІІ Казимир Ваза. 1666 було 11 водяних млинів, за допомогою яких мололи борошно та виготовляли сукно. 1770 нараховувалося 305 вибор. козаків, 169 підпомочників і 1324 володільницьких. У Запороз. Січі був Менський курінь. Після її ліквідації козаків переселили на Кубань, де вони заснували станицю Староменську. 1782–96 — у складі Черніг. намісництва; 1796–1803 — Малорос., 1803–1925 — Черніг. губ.; 1782–1923 — Сосниц. пов. 1797–1923 — волосне містечко. У 18 ст. діяла козац., у 19 ст. — церк.-парафіял. школи; 1868 засн. двокласне міністер. училище, 1897 і 1911 — земські одно­комплектні школи, на поч. 20 ст. — земське ремісн. училище, 1913 — приватну жін. прогімназію; 1898 — бібліотеку-читальню. Здавна мешкало багато євреїв, завдяки яким у 19 ст. М. стала одним зі знач. торг. центрів Чернігівщини. Тут вирощували тютюн, що вивозили в різні міста Рос. імперії та європ. країн. 1857 відкрито тютюн. ярмарок. У цей час побутувала приказка: «М. — столиця тютюну». 1873 прокладено лінію Лібаво-Ромен. залізниці, якою з М., окрім тютюну, транспортували пресоване придеснян. сіно, худобу, ремісн. вироби тощо. У серед. 19 ст. було 300 дворів, проживали 3460 осіб; 1897 — відповідно 924 і 6766; 1917 — 1065 і 5961. У 1913 працювали 2 парові млини, маслобійня, майстерня з виготовлення пакування для скляної тари й сушарні для тютюну. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–25 — у складі Снов., 1925–30 — Конотоп. округ; від 1932 — Черніг. обл. Від 1923 — райцентр. 1923–66 — смт, від 1966 — місто. 1921 виникло товариство «Молодий театр». 1925 мешкали 7682 особи. 1930 відкрито МТС. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 8 вересня 1941 до 18 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали 910 осіб, з них 457 загинули. У рад. період працювали цех Черніг. дослідно-експерим. ф-ки лозових виробів, завод сигарет. фільтрів, тютюново-ферментац. завод, коноплезавод, хлібозавод, комбікорм., маслороб. і плодоконсерв. заводи; нині — пром. підприємства «Менський сир», «Неп­тун» (мінерал. вода «Остреченсь­ка» та безалкогол. напої), «ЮМаК» (перероблення та консервування овочів і фруктів), «М.-ПАК» (гофрокартон, гофротара), деревооброб. завод «М.» і с.-г. підприємства «М.-Авангард», «Інтерагросистема», Менське підприємство з племін. справи у тваринництві та фермер. госп-во «Зелений обрій». На околицях є поклади глини, піску, торфу. Декілька століть місц. мешканці займаються різноманіт. нар. промислами. У М. — г-зія, заг.-осв. школа, 3 дитсадки; Менський краєзнавчий музей ім. В. По-котила, рай. художня галерея, рай. Будинок культури, Центр культури та дозвілля молоді, рай. б-ки для дорослих і дітей, дит. муз. школа; центр. рай. лікарня, лікар. амбулаторія; 2 ДЮСШ; відділ. 3-х банків. Виходить рай. г. «Наше слово». За межами Менщини здобули популярність ансамбль пісні та танцю «Менщина», хор «Барви Придесення» (обидва — нар.), ансамбль сучас. танцю «Сюрприз» і цирк. колектив «Фієста» (обидва — зразк.). Щорічно проводять Троїц. ярмарок. Фестивалі: «Золотий фенікс» (благодійний), «Перлина» (дит. і юнац. творчості), «Сіверська феєрія» (цирк. мистецтва), «Чудодійні мелодії» (гармоністів і баяністів). Об’єкти природно-заповід. фонду: заг.-держ. значення — Менський зоологічний парк; місц. — пам’ятки природи Віковий дуб-1, -2, Менська липа (усі — ботан.), Кут (77,2 га, гідрол.). Є парки ім. Т. Шевченка та ім. Героїв Небес. сотні. За 4 км від М., на березі оз. Остреч — санаторій «Остреч» і дит. оздоров. комплекс «Казковий-2». Збереглися дере-в’яний будинок поміщика та менського голови Солом’яника (нині дитсадок), цегляні будівлі богадільні, лавки, де продавали церк. начиння і книги (нині магазин; обидва — 19 ст.), та залізнич. станції (1902). Діють церкви Пресвятої Богородиці та Святої Трійці громад УПЦ МП і церкви св. великомученика Юрія Переможця та св. преподоб. Олексія, людини Божої громад УПЦ КП. Встановлено погруддя Т. Шевченка, пам’ятники воїнам-землякам і воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової вій­ни. Серед видат. уродженців — церк. діяч РПЦ В. Любарський (18 ст.); історик, чл.-кор. НАНУ І. Мельникова, математик О. Капшивий, хімік П. Нагорний, фізик О. Приходько, правознавець М. Корнієнко; письменники А. Соломко, А. Аграновський (чл. СП СРСР); польс. художник, реставратор А. Сталони-Добжанський; спортс­менка О. Зубковська (стрибки в довжину). З М. пов’язані життя та діяльність кобзаря 1-ї пол. 19 ст. А. Бешка (від нього П. Куліш записав і опублікував кілька дум, зокрема «Козак-нетяга Хвесько Ганджа Андибер»; див. Кулішезнавство); літературознавця, перекладача, поета Г. Кочура, прозаїка В. Мастєрової; крає­знавців Д. Калібаби та В. Покотила; Героїв Соц. Праці Л. Беззубенка, О. Кармазина, П. Сича.

Рекомендована література

1. Калібаба Д. П. Минуле і сучасне рідного краю // Деснян. правда. 1952, 30 лип.;
   Google Scholar Internet
2. Його ж. Визволення Менщини // Колгоспна правда. 1964, 13 жовт.;
   Google Scholar Internet
3. Його ж. Древня, але молода. Нашій Мені 900 років // Там само. 1966, 13 січ.;
   Google Scholar Internet
4. Його ж. Древня і молода. До 920-річчя Мени // Там само. 1986, 5 квіт.;
   Google Scholar Internet
5. Його ж. Мені — 930 років. 1066–1996. Історична довідка // Наше слово. 1996, 10 січ.;
   Google Scholar Internet
6. Калібаба Д. П., Соляник В. С. Наша рідна Менщина. Мена, 2003;
   Google Scholar Internet
7. Казіміров Д. В. З історії тютюнництва у Менській сотні у другій половині ХVII–XVIII ст. // Середньовічні старожитності Центр.-Сх. Європи. Чг., 2010;
   Google Scholar Internet
8. Його ж. Менська сотня Чернігівського полку за Переписними книгами 1666 р. // Сіверян. літопис. 2010. № 6;
   Google Scholar Internet
9. Салтан О. М. До питання про першу літописну згадку про місто Мена Чернігівської області // Українознавство. 2011. № 2;
   Google Scholar Internet
10. Його ж. Місто Мена в історичній та науковій ретроспективі: Наук.-докум. нарис. Х., 2013;
    Google Scholar Internet
11. Його ж. Історичний, хронологічний та топонімічний аналіз походження міста Мени // Сіверян. літопис. 2015. № 2.
    Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю