Мечієв Кязим

Визначення і загальна характеристика

МЕЧІ́ЄВ Кязим (Мёчюланы Кязим; жовтень 1859, аул Шикі, нині Кабардино-Балкарія, РФ — 14. 03. 1945, с. Кум-Тебе, побл. м. Талди-Курган, Казахстан) — балкарський поет. Заслужений діяч мистецтв Кабардино-Балкар. АРСР (1939). Член СП СРСР (1940). Основоположник сучас. балкар. літ-ри. Був ковалем. Навч. в ефенді, у Лескен. медресе. Самотужки освоїв араб. грамоту, опанував кілька сх. мов. Двічі (1896 і 1909–10) подорожував країнами Близького Сходу. Чимало поезій М. поширилися у списках араб. мовою, стали нар. піснями. У ранніх творах переважає любовна лірика, від кін. 1890-х pp. у поезіях з’явилися соц. мотиви — поеми «Ийман-Ислам» («Іман-Іслам»; окреме вид. — Буйнакськ, 1909), «Пророки» тощо. У кращих творах — поемах «Жаралы жугъутур» («Поранений тур», 1907) і «Бузжигит» («Бузжигіт», 1910–17) — яскраво виявився гуманіст. світогляд автора. У своїх віршах засуджував реліг. чвари, війни: 1996 за сприяння балкар. поета А. Бегієва видано т. зв. антирад. і реліг. твори М. — «Назмула. Зикирле. Поэмала». Серед ін. опубл. книг — «Песня о Солтане-Хамиде» («Пісня про Солтана-Хаміде», 1918), «Мени сё-зюм» («Моє слово», 1938), «Сайламалары» («Вибране», 1959; 1975; 1984), «Назмула китабы» («Книга віршів», т. 1–2, 1989), «Тахир бла Зухура» («Тахір і Зухра», 1999; усі — Нальчик). За життя зазнав переслідувань. У березні 1944 був депортов. сталін. режимом до Серед. Азії, розділивши трагічну долю свого народу. Вірші цього періоду («Таукел этейик биз бюгюн» / «Будемо надіятися ми сьогодні», «Осуят» / «Заповіт», «Жарлы халкым» / «Бідний мій народ»), однак, спов­нені віри в ідеали добра і справедливості. 1999 останки М. перевезено й віддано рідній землі в м. Нальчик. М. високо оцінював поезію Т. Шевченка, був знайомий із Марком Вовчком.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю