Марчук Іван Степанович
Визначення і загальна характеристика
МАРЧУ́К Іван Степанович (12. 05. 1936, с. Москалівка Лановецького р-ну Тернопільської обл.) — живописець, графік, скульптор. Батько Б. Півненко. Державна премія України імені Тараса Шевченка (1997). Народний художник України (2002). Почесний член Міжнародної академії сучасних мистецтва в Римі (2006). Орден Свободи (2016). Відзнака Президента України «Національна легенда України» (2021). Член НСХУ (1988). Закінчив відділ декоративного розпису Львівського училища прикладного мистецтва (1956; викладачі К. Звіринський, О. Шатківський), факультет кераміки Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва (1965; викладачі Д. Довбошинський, Р. Сельський). Працював у Києві: художником в Інституті надтвердих матеріалів АН УРСР (1965–68); на комбінаті монументально-декоративного мистецтва (1968–84); ілюстрував журнали «Всесвіт», «Вітчизна», «Дніпро». На творчій роботі. Учасник художніх виставок від 1970-х рр. Персональні — у Києві (1979–80, 1982, 1985–87, 1990–91, 1994–95, 1998–2001, 2003–08, 2010–16), Москві (1979–80, 1988), Сіднеї (Австралія, 1989, 1993), Торонто (Канада, 1989), Нью-Йорку (1989, 1992), Детройті, Філадельфії (обидві — 1991), Вашинґтоні (1992), Далласі (1993; усі — США), Лілі (Франція, 1999), Вільнюсі (2013), Мюнхені, Берліні (обидві — 2014), Варшаві, Кракові (обидві — 2015), Львові, Брюсселі (обидві — 2016).
Авторський художній метод Марчука не вписувався в рамки соцреалізму, тому офіційна влада і підконтрольній їй творчі спілки не визнавали його творчості; зазнав психологічного тиску й гонінь з боку органів КДБ. Емігрував до Австралії (1989), жив у Канаді (1990), США (1990–2001), періодично відвідуючи Україну, остаточно повернувся 2001. Основні галузі — станковий живопис і графіка, керамічна пластика, монументальне мистецтво. Започаткований у серед. 1960-х рр. спосіб вираження власного світовідчуття втілився у наскрізному полістилістичному і політематичному циклі «Голос моєї Душі» (зокрема серія «Шевченкіана», 1982–84), що варіює новими відгалуженнями-циклами. За стилістикою, технікою виконання, колористичним вирішенням, тематикою картини систематизовано у цикли: «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета І», «Біла планета ІІ», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність».
Розробив авторську техніку — «пльонтанізм» (нанесення фарби тонкими кольоровими лініями, переплетенням яких під різними кутами досягається ефект об’ємності й світіння; таке зображення через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню; уперше застосував 1972 у пейзажі). Згодом цей термін набув значення авторського творчого методу — оригінальної системи світосприймання і передачі на полотні, для якого характерна асиметрія ритмічних скорочень у кольорі й штрихах (мазках), метафоричність і символізм, деформація зображень, чим досягається ефект кульмінаційної напруги статичних образів; зосередження довкола тем екзистенції, буття людини, її місця у світі та проблем самопізнання. Діапазон напрямів образотворчого мистецтва, пропущених через призму самобутньої світоглядної системи і екстрапольованих на полотно, доволі широкий: від примітивізму (з чіткими ознаками архетипності) до реалізму, гіперреалізму, абстракціонізму, абстрактного експресіонізму, сюрреалізму й абстрактного сюрреалізму. Деякі роботи зберігаються в НХМ (Київ), Національному музеї у Львові, Шевченківському національному заповіднику (м. Канів Черкас. обл.). Про творчість М. знято д/ф «Голос моєї Душі» (1999, реж. О. Коваль). 2016 «Укрпошта» видала конверт із поштовою маркою «Скажи мені правду», засновано обласну премію ім. Марчука для обдарованих дітей у галузі образотворчого мистецтва.
Додаткові відомості
- Основні твори
- Живопис — «Караюсь, мучуся, але не каюсь... (Т. Шевченко)» (1964; 1-а премія конкурсу студент. робіт); монум. керам. панно — «Ярослав Мудрий», «До далеких планет» (обидва — 1971); 6 полотен для готелю «Україна» в Москві (1974); «Тіні на снігу» (1974), «Бриніли струни навесні» (1976), «Квіти мого дитинства» (1980), «Художник Р. Сельський» (1981), «Ніч у степу» (1983), «У дорозі (Автопортрет)», «Спокій на планеті», «Золоте мереживо», триптих «Монолог» (усі — 1986), «Зимова дорога» (1987), «І вітер проходив крізь тіло його», «Чорнобильська Мадонна» (обидва — 1989), «Пробудження» (1992), «Осяяння», «Сліди давнини», «Єва», «Блакитна симфонія», «І відкриються таємниці», «Так плине час» (усі — 1993), «Нерозгадані тайни», «Розірвана мелодія», «Один у просторі», «Ліричні звуки», «Скажи мені правду» (усі — 1994), «Звуки органа», «Загублені квіти», «І почув він голос давній» (усі — 1995), «Світло в її руках» (1996), «Вигравало сонце на узліссі», «І гладили очі форми творіння його» (обидва — 2000), «І розплющив місяць очі свої», «Різдвяна ніч» (обидва — 2002), «Весна уже в дорозі», «Сходить сонце над Дніпром» (обидва — 2004), «Ранкові заморозки», «Чари місячної ночі», «Таке тепле сонце весняне» (усі — 2005), «Віки торкалися його», «Народились, виросли, пішли», «Птахи у вирій полетіли» (усі — 2007), «На струнах лісу сонце виграє» (2010), «За могутнім дубом старий дім стоїть», «Десь за лісом сонце сходить» (обидва — 2012), «Копиці гріються на сонці», «Погляд проти сонця» (обидва — 2013), «Котилося сонце яром» (2015).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
. 1983. polotno, tempera.jpg "Іл. до поеми «Марія» Т. Шевченка (із серії «Шевченкіана»). 1983. Полотно, темпера")
Завантажити статтю
Людина 
