МАРЧУ́К Іван Степанович (12. 05. 1936, с. Москалівка Лановецького р-ну Тернопільської обл.) — живописець, графік, скульптор. Батько Б. Пів­ненко. Державна премія України імені Тараса Шевченка (1997). Народний художник України (2002). Почесний член Між­народної академії сучасних мистецтва в Римі (2006). Орден Свободи (2016). Від­знака Президента України «Національна легенда України» (2021). Член НСХУ (1988). Закінчив від­діл декоративного роз­пису Львівського училища прикладного мистецтва (1956; викладачі К. Звіринський, О. Шатківський), факультет кераміки Львівського ін­ституту декоративного та прикладного мистецтва (1965; викладачі Д. Довбошинський, Р. Сельський). Працював у Києві: художником в Ін­ституті надтвердих матеріалів АН УРСР (1965–68); на комбінаті монументально-декоративного мистецтва (1968–84); ілюстрував журнали «Всесвіт», «Вітчизна», «Дні­про». На творчій роботі. Учасник художніх ви­ставок від 1970-х рр. Персональні — у Києві (1979–80, 1982, 1985–87, 1990–91, 1994–95, 1998–2001, 2003–08, 2010–16), Москві (1979–80, 1988), Сіднеї (Австралія, 1989, 1993), Торонто (Канада, 1989), Нью-Йорку (1989, 1992), Детройті, Філадельфії (обидві — 1991), Вашинґтоні (1992), Дал­ласі (1993; усі — США), Лілі (Франція, 1999), Вільнюсі (2013), Мюнхені, Берліні (обидві — 2014), Варшаві, Кракові (обидві — 2015), Львові, Брюс­селі (обидві — 2016).

Авторський художній метод Марчука не вписувався в рамки соцреалізму, тому офіційна влада і під­контрольній їй творчі спілки не ви­знавали його творчості; за­знав психологічного тиску й гонінь з боку органів КДБ. Емігрував до Австралії (1989), жив у Канаді (1990), США (1990–2001), періодично від­відуючи Україну, остаточно повернувся 2001. Основні галузі — станковий живопис і графіка, керамічна пластика, монументальне мистецтво. Започаткований у серед. 1960-х рр. спосіб вираже­н­ня власного світовід­чу­т­тя втілився у наскрізному полістилістичному і політематичному циклі «Голос моєї Душі» (зокрема серія «Шевченкіана», 1982–84), що варіює новими від­галуже­н­нями-циклами. За стилістикою, технікою викона­н­ня, колористичним виріше­н­ням, тематикою картини систематизовано у цикли: «Пейзаж», «Цвіті­н­ня», «Кольорові прелюдії», «Порт­рет», «Нові екс­пресії», «Натюрморт», «Біла планета І», «Біла планета ІІ», «Виходять мрії з берегів», «По­гляд у Без­межність».

Роз­робив авторську техніку — «пльонтанізм» (нанесе­н­ня фарби тонкими кольоровими лініями, пере­плете­н­ням яких під різними кутами досягається ефект обʼємності й світі­н­ня; таке зображе­н­ня через складність філі­гран­ного викона­н­ня і трудомісткість практично не під­лягає по­вторен­ню; уперше за­стосував 1972 у пейзажі). Згодом цей термін набув значе­н­ня авторського творчого методу — оригінальної системи світос­при­йма­н­ня і пере­дачі на полотні, для якого характерна асиметрія ритмічних скорочень у кольорі й штрихах (мазках), метафоричність і символізм, деформація зображень, чим досягається ефект кульмінаційної напруги статичних образів; зосередже­н­ня довкола тем екзистенції, буття людини, її місця у світі та про­блем самопі­зна­н­ня. Діапазон напрямів образотворчого мистецтва, пропущених через призму самобутньої світо­глядної системи і екс­трапольованих на полотно, доволі широкий: від примітивізму (з чіткими ознаками архетипності) до реалізму, гіпер­реалізму, абстракціонізму, абстрактного екс­пресіонізму, сюр­реалізму й абстрактного сюр­реалізму. Деякі роботи зберігаються в НХМ (Київ), Національному музеї у Львові, Шевченківському національному заповід­нику (м. Канів Черкас. обл.). Про творчість М. знято д/ф «Голос моєї Душі» (1999, реж. О. Коваль). 2016 «Укрпошта» видала конверт із поштовою маркою «Скажи мені правду», засновано обласну премію ім. Марчука для обдарованих дітей у галузі образо­творчого мистецтва.