Марія-Повч
МАРІ́Я-ПОВЧ (угор. Máriapócs) — містечко у медьє Саболч-Сатмар-Береґ в Угорщині. Розташоване за 70 км від Ужгорода в історичному регіоні Карпатська Русь. Площа 22 км2. Насел. 2079 осіб (2010). Уперше згадане у писемних джерелах 13 ст. як с. Повч. У той час у селі діяла дерев’яна римо-католицька церква, що у період Реформації перейшла до протестантів-кальвіністів, а згодом повернулася до римо-католиків. На думку мовознавця В. Німчука, с. Повч могло мати власну назву і бути заселеним вихідцями із сучасної закарпатської Виноградівщини. У 17 ст. селянин Лаврентій Гурт придбав і подарував церкві ікону Матері Божої (виконана народним майстром із поєднанням елементів західної і східної іконографії). 1696 під час богослужіння з очей Богородиці потекли сльози. Спеціальна церковна комісія проголосила образ чудотворним. Його перевезли до Відня і виставили у церкві св. Стефана (кафедральному соборі Австрії), де він зберігається донині. В селі залишилася копія ікони, яка 1715 також засльозоточила і була визнана чудотворною (сльозоточіння фіксували ще 1905 і 1917). У 1714 настоятель Мукачівського монастиря Й. Годермарський звернувся до короля із проханням дозволити спорудити монастир у Повчі, однак через супротив священиків із м. Еґер (нині Угорщина) за надмірно незалежну політику цей дозвіл не отримав. 1731 розпочато будівництво кам’яної церкви (з ініціативи Й. Годермарського, але за часів єпископа Г. Бізанція), 1749 відкрито греко-католицький василіянський монастир св. Михаїла, що став релігійно-культурним осередком закарпатських українців і місцем паломництва до ікони Матері Божої Повчанської. Перший ігумен (1749–66) — І. Скрипка, який 1756 добудував монастир. 1758 єпископ М. Ольшавський видав фундаційну грамоту для монахів-василіян. 1775 у монастирі проживало 20 ченців і 8 учнів філософії, 1816 — 16 (разом зі слухачами теології), 1865 — 14 (разом із гімназистами). Він мав значний земельній фонд, серед господарських споруд — кам’яна житниця, склад для кукурудзи, 2 млини (збуд. 1838 і 1863), один із яких оснащений машиною для виробництва олії. На поч. 20 ст. монастир мав річний дохід у понад 31 тис. крон, у той час як Мукачівський монастир, який вважали центром провінції, лише трохи більше 20 тис. крон. 1909 папа Пій Х надав повний відпуст на храмове свято Марія-Повчанського монастиря. Після 1947, коли Угорщина стала сателітом СРСР, монастир закрито, а у його приміщеннях облаштовано психіатричну лікарню, 1989 церкву й монастир повернуто греко-католицькій Церкві. 1991 їх відвідав папа Іван-Павло ІІ. Важливу роль М.-П. у духовному житті засвідчує освячення 2005 наріжного каменю храму Марія-Повчанської ікони Пресвятої Богородиці в Ужгороді. Незважаючи на кордон, греко-католики з України щороку здійснюють паломництва до М.-П.
Додаткові відомості
- Державний архів
- Держ. арх. Закарп. обл. Ф. 64, оп. 3, спр. 782, 786, 950, 1412, 1551; оп. 4, спр. 148, 445; оп. 5, спр. 334, 379; ф. 151, оп. 22, спр. 905.
Рекомендована література
- I. Udvari. Máriapócs, a ruszinok hajdani vallási, kulturális központja. Nyiregyháza, 1992;
- V. Timkovič. Jozafát OSBM. Letopis Krásnobrodského monastiera: alebo kúsok zo slavnych dejin gréckokatolikov na Slovensku. Prešov, 1995;
- Лучкай М. Історія Карпатських русинів. Т. 3. Уж., 2002;
- Фенич В. Малоберезнянський Свято-Миколаївський монастир та нарис історії чину св. Василія Великого на Закарпатті. Уж., 2004;
- Німчук В. Ікона Повчанської Божої Матері // Благовісник. 2009. № 5.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
