Махаринці

МАХАРИ́НЦІ (до 1955 — Волоські Махаринці) — село Козятинського району Вінницької області. Знаходиться на р. Ситна (бере початок на пн.-зх. околиці; споруджено каскад ставків; притока Роставиці, бас. Дніпра), за 80 км від обл. центру, за 14 км від райцентру, за 2 км від автошляху Кременець (Терноп. обл.)–Біла Церква (Київ. обл.) та за 0,5 км від однойм. залізнич. станції. Площа 2,2 км². За переписом насел. 2001, проживали 1844; станом на 2017 — 1569 осіб; переважно українці, а також росіяни (3 %), поляки (0,2 %), молдовани (0,1 %). За 800 м на Зх. від М. досліджено поселення черняхів. культури (350 × 150 м), за 300 м — двошар. поселення епохи бронзи та черняхів. культури (150 × 150 м). За однією з легенд, назва походить від першого поселенця Макара Волоха; за ін. — від прізвища управителя місц. маєтку Махаринецького. М. вперше згадуються в писем. джерелах 1-ї пол. 17 ст. Село позначене на картах, укладених у 1650-х рр. франц. фортифікатором Ґ. де Бопланом. На нього часто нападали та грабували татар. загони. Махаринчани брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1703 зведено Свято-Успен. церкву (нині пам’ятка архітектури місц. значення; належить реліг. громаді УПЦ МП). Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. 1796–1925 — село Київ. губ.; 1793–1846 — Махнів., 1846–1923 — Бердичів. пов.; у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. підпорядковувалося Козятин. волості. У різний час М. належали князям Корецьким, Любомирським, шляхтичу Браницькому, поміщикам Абрамовичам, Васютинським. Від 1865 — у власності родини Козлянинових. 1873 збудовано цукр. завод, що працював до 2007. У 1884 від М. до Козятина прокладено залізницю довж. 9 верст. 1885 проживали 1157 осіб, було 118 дворів. За Всерос. переписом насел. 1897, мешкали 1348 осіб. У цьому ж році на цукр. заводі виробили бл. 200 тис. пудів, 1913 — 479 тис. пудів цукру, більшу частину якого вивозили за кордон через порт в Одесі. 1900 — 1837 осіб, 258 дворів. На поч. 20 ст. також працювали Київ. завод. конюшні, гуральня, 2 кузні, ощадно-позичк. товариство, діяли церква та початк. школа (засн. у 1860-х рр., від 1906 — двокласна). 1909 відкрито с.-г. школу, а 1912 відбувся перший випуск агрономів. 1912 з ініціативи кооператорів-бджільників Київ. губ. у М. переведено матковивід. розплідник. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у листопаді 1920 остаточно встановлено більшовицьку. 1923–30 — село Бердичів. округи; від 1932 — Вінн. обл.; 1923–25 — Білопіл., від 1925 — Козятин. р-нів. На поч. 1920-х рр. на цукр. заводі тривалість вироб. сезону складала 10–32 доби. 1924–29 не працював. 1930–41 на ньому за сезон щодоби переробляли понад 7 тис. ц буряків. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (померли 85 осіб), зазнали сталін. репресій. Від 15 липня 1941 до 28 грудня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. На фронтах 2-ї світової вій­ни загинули 223 махаринчани. 1945 на цукр. заводі перероблено 155,1 тис. ц цукр. буряків і вироблено 16,4 тис. ц цукру; 1973 — відповідно 187,2 тис. т і 25 тис. т; 2006 — 105,3 тис. т і 12,5 тис. т. Нині працюють цегел. завод і с.-г. підприємство «Сігнет Центр». У М. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія сімей. медицини (у приміщенні лікарні, зведеної наприкінці 19 ст.). Є музей з експонатами побут. вжитку 19 — поч. 20 ст. Побл. М. охороняється ботан. пам’ятка природи місц. значення Капличка (створ. 2010, 20 га) — ділянка сосн. лісу та місце зростання терну колючого, ковили, осоки, рогози, бородача, костриці. Встановлено пам’ят. хрест і пам’ятник жертвам голодомору 1932–33, 2 пам’ятники воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни. Серед видат. уродженців — письменник, перекладач А. Григорук і майстер декор. розпису С. Танадайчук. Голові місц. колгоспу Й. Гурику присвоєно звання Герой Соц. Праці.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю