Медуниця Михайло Михайлович
Визначення і загальна характеристика
МЕДУНИ́ЦЯ Михайло Михайлович (24. 05. 1938, с. Стара Оржиця Згурів. р-ну Полтав., нині Київ. обл. — 07. 08. 2009, Київ) — прозаїк, публіцист. Член НСПУ (1982), НСЖУ (1965), НСТДУ (1982). Закін. Київський університет (1961). Працював у ред. г. «Молодь України» (1961–62), «Сільські вісті» (1962–68), «Друг читача» (1974–81), ж. «Трибуна лектора» (1968–70), «Народна творчість та етнографія» (1970–73), «Хлібороб України» (1973–74), від 1981 — відп. секр. ж. «Український театр». Твори М. відзначаються знанням життєвого матеріалу, ліризмом, простим оповід. тоном, притаман. манері нар. пісень, легенд, казок. У них щонайменше словес. кучерявості, проте вони підкорюють своєю щирістю, яснотою образів, уболіванням за людину, її щастя, любов і долю; майстер пейзажів. Окремі повісті опубл. у часописах «Кур’єр Кривбасу», «Київ», «Вітчизна», «Народна армія».
Додаткові відомості
- Основні твори
- Життя торжествує. 1962; Ще один день. 1963; Повернені симфонії. 1963; На сільських дорогах. 1967; Журавлине перо. 1969; Листи одної адресатки. 1973; Людям на добро. 1976; Щоб жито родило. 1976; Чистовід. 1982; Збудуй свій корабель. 1985; Зелена Оржиця. 1986; Сповідь перед матір’ю. 1988; Брати і побратими. 1990; Про що розмовляють закохані. 1990; Вогнеборець. 2000; Пасинок долі. 2002; Довідка. 2004; «Батько народів» очима часу: Цитат. детектив. 2004; І приснився сон…: Монологи. 2004; Голоси далекого вирію: Хроніка за листами до автора. 2009 (усі — Київ).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
