Межиріцький Свято-Троїцький монастир

Визначення і загальна характеристика

МЕЖИРІ́ЦЬКИЙ СВЯ́ТО-ТРО́ЇЦЬКИЙ МОНАСТИ́Р Знаходиться у с. Межиріч Остроз. р-ну Рівнен. обл. і прилягає до сх. від­різку земляного оборон. валу, який у давнину захищав село. В основі монастир. ансамблю — Троїц. собор. На думку більшості дослідників, він збуд. дещо пізніше подіб. Богоявлен. собору в Острозі, датов. 1521 (зокрема так вважає В. Ульяновський, посилаючись на фундуш князя Костянтина Острозького від 1523), хоча існують версії про зведе­н­ня храму 1453 або 1460. Після пере­ходу в католицизм князь Януш Острозький пере­дав Троїц. собор ордену францисканців, для яких при ньому заснував монастир (право на володі­н­ня вони отримали на основі акта від 28 червня 1612). Для роз­міще­н­ня ченців, трапезної, б-ки до собору з Пд. та Пн. симетрично прибуд. камʼяні 2-поверхові корпуси келій з 2-ма циліндрич. баштами на кутах кожного з них. Одночасно зведено камʼяні оборон­ні мури довкола трапецієподіб. у плані монастир. по­двірʼя з 4-ма наріж. ше­сти­гран. баштами (в інвентарі 1620 за­значено, що на озброєн­ні монастиря знаходилося 34 гаківниці), кухню, камʼяний житл. будинок, госп. корпус. На думку П. Ричкова, автором межиріц. будівель став військ. інж. і арх. П. Ґродзицький, який проектував королів. арсенал у Львові. Про стан споруд монастиря та зміни в забудові у 17–18 ст. інформація від­сутня. Пожежа 1854 знищила дахи монастир. будівель, однак монахам вдалося від­найти кошти на ліквідацію наслідків лиха. 1866 у звʼязку зі скасува­н­ням катол. монастирів після 3-го поділу Польщі монастир ліквідовано, приміще­н­ня пере­дано православ. парафії на чолі з протоієреєм К. Червінським (монахам за­пропоновано ви­їхати за кордон з річною пенсією у 100 рублів або залишитися у Рос. імперії з пенсією у 60 рублів). Пере­будови після 1866 знач. мірою знищили первіс. ви­гляд завершень монастир. будівель та їхніх дахів. Бл. 1900 майстерня художника Єрмакова виконала роз­писи стін храму за ескізами роз­писів В. Васнецова та М. Нестерова у Володимир. соборі в Києві. Під час пожежі 1913 по­шкоджено госп. споруди, пн. кутовий корпус і одну з башт монастир. корпусу. Під час 1-ї світової вій­ни, воєн. дій 1918–20 і 1921–39, коли Межиріч був прикордон. містечком у складі Польщі (вʼїзд до­зволявся лише за особл. пере­пусткою польс. влади), монастир занепав. 1929–34 у ході судового проти­стоя­н­ня з католиками завдяки доказам про православне походже­н­ня храму, на­даним тодіш. настоятелем о. Стефаном (Рихліцьким), справу вирішено на користь православних. На поч. 1930-х рр. інж. Є. Сєн­ницький виконав точні обміри монастиря, результатом яких стала 21 таблиця з планами і роз­різами приміщень. У довоєн. і повоєн. час Троїц. собор залишався діючим. Його настоятель у 1944–84 — о. Володимир (Бобровницький), який докладав знач. зусиль для корект. протидії неоднораз. спробам рад. влади закрити храм. У 1950-х рр. монастир. споруди монастиря обміряв Г. Логвин. 1963 комплекс узято на облік як памʼятку архітектури держ. значе­н­ня. 1967 спів­роб. Львів. спец. наук.-ре­ставрац. вироб. майстерні роз­почато детал. обміри та дослідж. споруд і здійснено часткову ре­ставрацію обʼєктів. 1981 монастир уві­йшов до пере­ліку обʼєктів ново­створ. Остроз. істор.- культур. заповід­ника (див. Острога міста Державний історико-культурний заповід­ник). 1991 ріше­н­ням Рівнен. облдерж­адміністрації на місці діючого приходу від­крито Межиріц. Свято-Троїц. чол. монастир УПЦ МП. Нині ансамбль монастиря складається з Троїц. церкви, келій, надбрам. дзвіниці та пд.-сх. корпусу. Збереглися фортечні мури з 4-ма ше­сти­гран. баштами. Тринавна, триабсидна, шести­стовпна, пʼятикупольна Троїц. цер­ква складена з пісковика та цегли, її планово-просторова структура по­вторює хрестово-купол. систему давньорус. культових споруд. Абсиди значно нижче тринавного обʼєму, опорні стовпи квадрат. січе­н­ня, сх. пара зʼє-днана зі стінами, які роз­діляють абсиди. Фасади по осі опор. стовпів мають контрфорси, а зх., крім того, — декоративну аркатуру на камʼяних кронштейнах. Під­купол. барабани в інтерʼєрі круглі, ззовні восьми­гран­ні, спираються на систему арок і парусів. У нартексі й абсидах — нер­вюрні склепі­н­ня, прикрашені ренесанс. різьбле­н­ням. Високі вікна (бл. 60-ти, з них частина замурована) декоровані готич. білокамʼяними заповне­н­нями. Висотно роз­критий 5-ма куполами інтерʼєр доповнений вітраж. вікнами й олій. живописом. Окраса храму — пишний бароковий іконостас. У стіни церкви вмонтовано 5 мармур. дощок з інформацією про фундатора храму та його військ. звитяги у боях із татарами та козаками. Келіями, збуд. 1606–10, є 2 ідентичні корпуси, які симетрично примикають до церкви з Пд. і Пн. Кожен корпус — це­гляна, двоповерхова, прямокутна в плані споруда з 2-ма круглими, три­­ярус. баштами на кутах. Особливість споруди — добре збережений ренесанс. декор. Прямокутні вікна (більші на 1-му поверсі та менші на 2-му) оздоблені біло-камʼяними обрамле­н­нями з різними трикут. і сегмент. сандриками, арочні входи пд. і пн. крил — порталами з пілястрами, які несуть антаблемент. Завершує композицію ро­зірваний фронтон із картушем. Бази пілястр і ділянки стіни над аркою входу прикрашені різьбле­н­ням. На перших поверхах, по боках сіней зі сходами на 2-й поверх, роз­таш. по 2 великих зали, пере­критих склад. системою зірчастих склепінь з нервюрами і різними ро­зетками в центрі. 2-й поверх пере­критий хрестовими склепі­н­нями, він має коридорне планува­н­ня. Оборон­ні башти, зʼ­єд­нані з келіями, оснащені ключоподіб. бійницями. Пд.-сх. корпус (1606–10) напів­зруйнов., це­гляний, прямокут. у плані, одноповерховий, з під­валом, увінчаний глухою аркатурою. Кути споруди, вікон­ні і дверні прорізи під­креслено бі-локамʼяним рустом. Дзвіниця (1606–10 — поч. 21 ст.) є пере­будованою надбрам. баштою. Стіни з баштами (1606–10), що периметрально оточують тер. комплексу, складені з червоно- коричневого пісковика та завершені фігур. зубцями. Довжина по зовн. стороні — 482 м, товщина — 1,5 м, вис. — 5–8 м. Обороно­­здатність стін посилена 4-ма кутовими дво­ярус., з ат­тиком, баштами, кожна з яких становить у плані правил. ше­сти­гран­ник. Ренесанс. декором наділені 2-й ярус і аттик. Кути 2-го ярусу під­креслені білокамʼяним рустом. Декор. виразність башт і стін доповнює фриз з орнаментом, виконаним у техніці сграфіто.

Літ.: Архивъ Юго-Западной Рос­сіи. Ч. 3, т. 1. К., 1863; F. Rawita-Gawronski. Klasztor oo. Franciszkanόw w Międzyrzeczu Ostrogskim // Przewodnik literacki i naukowy. Lwόw, 1917. T. 43; K. Molendzinski. Klastor pofranciskanski w Miedzyreczu Ostrogskim // Rocznik Wolynski. T. 4. Rowne, 1935; Маслов Л. Церква Св. Трійці в Ме­жирічі-Острожському // Наша Батьківщина. 1937. Ч. 6; Логвин Г. Архітектура України ХІV–ХVІ ст. // Нариси історії архітектури УРСР (дожовтн. період). К., 1957; Годованюк О. Нове про ві­домий ансамбль // Зна­н­ня та праця. 1971. № 7; Її ж. Троїцький монастир-фортеця у Межиричі-Острозькому та його місце в роз­витку монументального зодчества України ХV–ХVІ ст. // Архіт. спадщина України. К., 1995. Вип. 2; Ульяновський В. Ві­доме і неві­доме в біо­графії та діяльності князя Костянтина Івановича Острозького // Остроз. давнина. Л., 1995. Т. 1; Ричков П., Луц В. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. К., 2002; Ульяновський В. «Славний для всіх часів чоловік»: князь Костянтин Іванович Острозький. Острог, 2009; W. Pasterkiewicz, A. Pozikhowski, M. Rybicka, D. Verteletsky. Z badań nad problematyką oddziaływań kręgu badeńskiego na wschodnie rejony Wyżyny Wołyńskiey // Na pograniczu kultury pucharόw lejkowatych i kultury trypolskiej. Rzeszόw, 2013; Липа К. Твердині князів Острозьких. Замки, монастирі, храми ХІV–ХVІІ ст. К., 2014.

О. А. Бондарчук, О. Л. Позіховський

Завантажити статтю