МЕЗОСФЕ́РА (від мезо... та сфера) — шар атмосфери над страто­сферою на висотах від 50–55 км до 80–85 км. Для М. характерне заг. зниже­н­ня температури повітря з вис., під час чого у високих широтах таке зменше­н­ня (0,31 °C/100 м) більше, ніж у низьких (0,23 °C/100 м), а влітку більше, ніж узимку. Серед. температура змінюється при­близно від 0 °C у нижній частині М. до майже -90 °C на її верх. межі. За допомогою ракет. зондува­н­ня тут зареєстровано абсолют. мінімум температури (-143 °C) для усієї атмо­сфери. Улітку в нижній М. температура зро­стає в бік обох полюсів (у позатроп. широтах), у верх. М. такий геогр. роз­поділ температури зберігається тільки в літній пів­кулі. Узимку верх­ня М. (на висотах 70–80 км) у поляр. р-нах на 12–20 °C тепліша, ніж у р-ні екватора. Загалом М. узимку тепліша, ніж улітку. Зниже­н­ня температури з висотою сприяє конденсації водяної пари та утворен­ню в області верх. М. (82–85 км) видимих із Землі у присмерках дуже тонких продовгуватих і блискучих сріблястих хмар, природа яких ще недо­статньо ви­вчена. Вважають, що вони складаються з дрібних і роз­сіяних льодяних кри­сталиків. Сріблясті хмари виявляють існува­н­ня в М. різних хвиль і навіть вихорів. На значно роз­винену турбулентність вказує і характер роз­поділу температури повітря з висотою. У М. спо­стерігаються сильні вітри з макс. швидкостями до 100 м/с, які закономірно змінюють свій напрямок. Узимку пере­важають зх. вітри, що послаблюються з висотою, а влітку — сх., що з висотою посилюються. У верх. М. простежується під­вищена іонізація повітря (шар D іоно­сфери), що дуже варіює протягом доби та від сезону до сезону, а також залежно від активності Сонця. Порівняно з роз­ташованими нижче шарами атмо­сфери в М. важливу роль починають ві­ді­гравати фотохім. процеси за участі хімічно актив. атомів і молекул, що утворюються під впливом короткохвил. соняч. радіації та пере­бувають у збудженому стані. Зокрема, осн. причиною зимового на­гріва­н­ня поляр. М. вважають вивільне­н­ня хім. енергії при рекомбінації атомар. кисню в потоках повітря на висотах 100–120 км, що в процесі свого руху по­ступово опускається вниз.