Мелешко Фотій Минович

Визначення і загальна характеристика

МЕЛЕ́ШКО Фотій Минович (25. 08. 1889, с. Глодоси Єлисаветгр. пов. Херсон. губ., нині Новоукр. р-ну Кіровогр. обл. — 06. 12. 1970, м. Нью-Йорк, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — прозаїк, драматург, мемуарист, учасник визвольних змагань, громадський і ко­оперативний діяч. Закін. Глодос. учит. семінарію. Учасник рев. подій 1905, чл. Глодос. бо­йової організації есерів, після поразки висланий до м. Кем Архангел. губ. (Росія, 1907–10; про роки засла­н­ня написав драму «Зламане життя»). Від 1911 у рідному селі виконував провід­ні ролі в укр. класич. пʼєсах. 1913 був делегатом Всеукр. зʼ­їзду ко­операторів, на якому по­зна­йомився з М. Левицьким. Учасник 1-ї світової вій­ни. На­прикінці 1917 — на поч. 1918 — нач­штабу, отаман Глодос. сотні Вільного козацтва, організатор і голова Єлисаветгр. повіт. селян. зʼ­їзду, голова Глодос. волос. нар. управи. Навесні 1918 у с. Юріївка (нині Добровеличків. р-ну Кіровогр. обл.) на землях, ві­ді­браних у пана І. Ковальова, створив ко­оператив «Глодоська Січ» на козац., нац. традиціях. Під час пере­бува­н­ня тут УСС спів­працював з ними, зу­стрічався з Г. Голинським-Гурбичем, В. Старосольським, Василем Вишиваним, О. Луцьким. Під час антигеть­ман. пов­ста­н­ня — як ін­спектор Військ.-політ. ін­спектури Єлисаветгр. гарнізону Армії УНР (кін. 1918) — виявив себе рішучим і кон­структив. організатором укр. війська, твердо й ефективно діяв проти сваволі окремих військових, погромників та реакцій. рос. елементу. Пов­стан. отаман (1919), нач. обозу 6-го куреня Низових запорожців 2-ї Запороз. бригади 1-ї Запороз. дивізії Армії УНР (1920). Учасник Першого зимового походу Армії УНР. 23 грудня 1919, виконуючи зав­да­н­ня заст. командувача Ю. Тютюн­ника, із групою земляків від­ʼ­єд­нався від Армії УНР і вирушив у Глодоси з метою під­няти пов­ста­н­ня проти денікінців; ви­ступ, під час якого був поранений, організував 8 січня 1920, взяв участь у пере­мож. бою за м. Вознесенськ Херсон. губ. (15 квітня 1920). На еміграції — у Польщі. У таборі м. Каліш 1920 написав віршов. драму «Понад Дні­пром», в якій звучав заклик до продовже­н­ня боротьби за волю українського народу. На­ступ. року її по­ставлено на сцені таборового театру, виконавцями ролей були учасники Визв. змагань 1917–21 (серед них і М.). Пере­їхав до Чехо-Словач­чини, жив у Празі, де у квітні 1922 написав пʼєсу «Трьома шляхами» — роз­думи над подальшою долею України, яка може здобути щастя тільки в боротьбі (отримала схвал. від­гуки Гуртка укр. письмен­ників і журналістів, йшла у різні роки у Галичині), 1923 — повість «Вʼязнична камера 279». У від­повідь на брошуру «За яку Україну?» В. Вин­ниченка опублікував адресов. йому від­критий лист «Як Ви нас обманули...» («Діло», 1934, 25, 28 вересня), в якому засудив його пере­говори 1920 з більшовиками і намір роз­будовувати рад. владу в Україні, а 1936 у цьому ж часописі (15 липня) — ста­т­тю-заклик «За утворе­н­ня Національного фонду», в якій за­стерігав про за­грозу світ. вій­ни і закликав українців орієнтуватися на власні сили, по­ставити заг.-нац. інтереси вище своїх індивід. та «оподаткувати себе доброхіть», бо «від чужинців ми зможемо дочекатись допомоги та при­зна­н­ня тільки тоді, коли будемо сильні». 26 грудня 1938 у Празі М. взяв участь у зборах як чл. комісії для під­готовки створе­н­ня Укр. нац. обʼ­єдн., під­писав зверне­н­ня «До всіх українців за кордоном на території ЧСР», у якому за­значено, що «українське національно-державне пита­н­ня» не було вирішене 1-ю світ. війною, бо провід­ні країни «обминали пекучу про­блему України», від­так на­став час, коли необхідно «справедливо вирішити раз назавжди Українську справу», а для цього треба, щоб українці обʼ­єд­налися під одним нац. проводом. На­прикінці 1930-х рр. М. по­збавлено права пере­бувати на тер. Чехо-Словач­чини. Знаковою у доробку М. є повість «Три поколі­н­ня» (т. 1, Краків, 1943, нагорода на літ. конкурсі у Львові; т. 2, Нью-Йорк, 1959), яку роз­почав писати 1935, — це, як за­значав Леонід Полтава, «широке полотно українського життя на Херсонщині за царизму, за короткий період УНР і, напевно, в остан­ніх томах — за большевиків», хроніка-епопея із селян. життя, яку закінчив 1963, написавши ще три томи, що залишилися в рукописі. Автор драм «Остан­ній» на 4 дії (1936; Прага, 1937), «Мішана кров» (1937), комедій «Наречені» (написав чес., потім сам пере­клав її українською мовою), «Завлтавська Січ» (з життя укр. еміграції у довоєн. Чехо-Словач­чині), пʼєси «Трьома шляхами» (усі — кін. 1930-х рр.). Від 1944 — у Німеч­чині, де С. Гординський того року по­ставив на сцені «Три поколі­н­ня» і вважав, що цей твір «з мистецького боку не уступає» романові «Волинь» У. Самчука, у творі М. є «глибокий епічний від­дих». У «Краківських вістях» (1944, 1–2 квітня) на «Три поколі­н­ня» від­гукнувся і Г. Шевчук (Ю. Шевельов): «Тверезо, без ідеалізму, без патосу, автор показує живу душу села». Високо оцінили талант М. й Олександр Олесь, І. Качуровський. Від 1951 — у США, працював кочегаром. Перу М. належить і низка оповідань, зокрема «Під спекою і пожежею» («Назу­стріч», 1935, ч. 15), «Бандурист» («Літопис Червоної калини», 1936, ч. 7–8), «Семенова криниця» (альм. «Волосожар», кн. 1, Філадельфія, 1957), «Змій» («Свобода», 1967, ч. 16), новел, фейлетонів, а також спогадів «Участь глодосян у Визвольній боротьбі у роках 1905–1920» (1930; окремі роз­діли опубл. в укр. еміграц. пресі), «Нестор Махно та його анархія» (1934; «Літопис Червоної калини», 1935, ч. 1–4), «Перед капітуляцією» («Календар Свободи на рік 1956», Джерсі-Сіті, 1956), «У часи проголошень чотирьох універсалів» («Вільна Україна», 1967, № 56), «Українські Січові Стрільці у Єлисаветщині [в період Геть­манату]» («За волю України: Історичний збірник УСС: В 50-ліття збройного ви­ступу Українських Січових Стрільців проти Москви, 1914–1964», Нью-Йорк, 1967), «Пів­ден­но-Східна група Армії УНР і її командир отаман Янів» («Вісті комбатанта», 1970, ч. 3–6; 1971, ч. 1), «Різдво 1919 року (витяг із загальних споминів)» («У 50-річчя Зимового походу Армії УНР», Нью-Йорк, 1973).

Літ.: Луців Л. 70-річчя автора «Трьох поколінь» — Фотія Мелешка // Свобода. 1959, 13 листоп.; Полтава Л. Письмен­ник трьох поколінь // Там само. 1969, 6 трав.; Чапленко В. Фотій Мелешко: (Некролог) // Там само. 1970, 18 груд.; І. К. Др. Фотій Мелешко // Вісті комбатанта. 1971. Ч. 1(51); Кушніренко М. Па­­мʼяті Фотія Мелешка // Свобода. 1980, 6 груд.; Ковирьов А. Фотій Мелешко — глодоський революціонер, пов­станський отаман, письмен­ник. Новоукраїнка, 2008; Багацький Л. Важка рука у вільного козака // Кіровогр. правда. 2010, 4 черв.

ДА: ЦДАВО України. Ф. 269, оп. 1, спр. 337, арк. 6 зв.–7.

Р. М. Коваль, Ю. П. Юзич

Завантажити статтю