Мелешко Фотій Минович

Визначення і загальна характеристика

МЕЛЕ́ШКО Фотій Минович (25. 08. 1889, с. Глодоси Єлисаветгр. пов. Херсон. губ., нині Новоукр. р-ну Кіровогр. обл. — 06. 12. 1970, м. Нью-Йорк, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — прозаїк, драматург, мемуарист, учасник визвольних змагань, громадський і кооперативний діяч. Закін. Глодос. учит. семінарію. Учасник рев. подій 1905, чл. Глодос. бойової організації есерів, після поразки висланий до м. Кем Архангел. губ. (Росія, 1907–10; про роки заслання написав драму «Зламане життя»). Від 1911 у рідному селі виконував провідні ролі в укр. класич. п’єсах. 1913 був делегатом Всеукр. з’їзду кооператорів, на якому познайомився з М. Левицьким. Учасник 1-ї світової вій­ни. Наприкінці 1917 — на поч. 1918 — начштабу, отаман Глодос. сотні Вільного козацтва, організатор і голова Єлисаветгр. повіт. селян. з’їзду, голова Глодос. волос. нар. управи. Навесні 1918 у с. Юріївка (нині Добровеличків. р-ну Кіровогр. обл.) на землях, відібраних у пана І. Ковальова, створив кооператив «Глодоська Січ» на козац., нац. традиціях. Під час перебування тут УСС співпрацював з ними, зустрічався з Г. Голинським-Гурбичем, В. Старосольським, Василем Вишиваним, О. Луцьким. Під час антигетьман. повстання — як інспектор Військ.-політ. інспектури Єлисаветгр. гарнізону Армії УНР (кін. 1918) — виявив себе рішучим і конструктив. організатором укр. війська, твердо й ефективно діяв проти сваволі окремих військових, погромників та реакцій. рос. елементу. Повстан. отаман (1919), нач. обозу 6-го куреня Низових запорожців 2-ї Запороз. бригади 1-ї Запороз. дивізії Армії УНР (1920). Учасник Першого зимового походу Армії УНР. 23 грудня 1919, виконуючи завдання заст. командувача Ю. Тютюнника, із групою земляків від’єднався від Армії УНР і вирушив у Глодоси з метою підняти повстання проти денікінців; виступ, під час якого був поранений, організував 8 січня 1920, взяв участь у перемож. бою за м. Вознесенськ Херсон. губ. (15 квітня 1920). На еміграції — у Польщі. У таборі м. Каліш 1920 написав віршов. драму «Понад Дніпром», в якій звучав заклик до продовження боротьби за волю українського народу. Наступ. року її поставлено на сцені таборового театру, виконавцями ролей були учасники Визв. змагань 1917–21 (серед них і М.). Переїхав до Чехо-Словаччини, жив у Празі, де у квітні 1922 написав п’єсу «Трьома шляхами» — роздуми над подальшою долею України, яка може здобути щастя тільки в боротьбі (отримала схвал. відгуки Гуртка укр. письменників і журналістів, йшла у різні роки у Галичині), 1923 — повість «В’язнична камера 279». У відповідь на брошуру «За яку Україну?» В. Винниченка опублікував адресов. йому відкритий лист «Як Ви нас обманули...» («Діло», 1934, 25, 28 вересня), в якому засудив його переговори 1920 з більшовиками і намір розбудовувати рад. владу в Україні, а 1936 у цьому ж часописі (15 липня) — статтю-заклик «За утворення Національного фонду», в якій застерігав про загрозу світ. вій­ни і закликав українців орієнтуватися на власні сили, поставити заг.-нац. інтереси вище своїх індивід. та «оподаткувати себе доброхіть», бо «від чужинців ми зможемо дочекатись допомоги та признання тільки тоді, коли будемо сильні». 26 грудня 1938 у Празі М. взяв участь у зборах як чл. комісії для підготовки створення Укр. нац. об’єдн., підписав звернення «До всіх українців за кордоном на території ЧСР», у якому зазначено, що «українське національно-державне питання» не було вирішене 1-ю світ. війною, бо провідні країни «обминали пекучу проблему України», відтак настав час, коли необхідно «справедливо вирішити раз назавжди Українську справу», а для цього треба, щоб українці об’єдналися під одним нац. проводом. Наприкінці 1930-х рр. М. позбавлено права перебувати на тер. Чехо-Словаччини. Знаковою у доробку М. є повість «Три покоління» (т. 1, Краків, 1943, нагорода на літ. конкурсі у Львові; т. 2, Нью-Йорк, 1959), яку розпочав писати 1935, — це, як зазначав Леонід Полтава, «широке полотно українського життя на Херсонщині за царизму, за короткий період УНР і, напевно, в останніх томах — за большевиків», хроніка-епопея із селян. життя, яку закінчив 1963, написавши ще три томи, що залишилися в рукописі. Автор драм «Останній» на 4 дії (1936; Прага, 1937), «Мішана кров» (1937), комедій «Наречені» (написав чес., потім сам переклав її українською мовою), «Завлтавська Січ» (з життя укр. еміграції у довоєн. Чехо-Словаччині), п’єси «Трьома шляхами» (усі — кін. 1930-х рр.). Від 1944 — у Німеччині, де С. Гординський того року поставив на сцені «Три покоління» і вважав, що цей твір «з мистецького боку не уступає» романові «Волинь» У. Самчука, у творі М. є «глибокий епічний віддих». У «Краківських вістях» (1944, 1–2 квітня) на «Три покоління» відгукнувся і Г. Шевчук (Ю. Шевельов): «Тверезо, без ідеалізму, без патосу, автор показує живу душу села». Високо оцінили талант М. й Олександр Олесь, І. Качуровський. Від 1951 — у США, працював кочегаром. Перу М. належить і низка оповідань, зокрема «Під спекою і пожежею» («Назустріч», 1935, ч. 15), «Бандурист» («Літопис Червоної калини», 1936, ч. 7–8), «Семенова криниця» (альм. «Волосожар», кн. 1, Філадельфія, 1957), «Змій» («Свобода», 1967, ч. 16), новел, фейлетонів, а також спогадів «Участь глодосян у Визвольній боротьбі у роках 1905–1920» (1930; окремі розділи опубл. в укр. еміграц. пресі), «Нестор Махно та його анархія» (1934; «Літопис Червоної калини», 1935, ч. 1–4), «Перед капітуляцією» («Календар Свободи на рік 1956», Джерсі-Сіті, 1956), «У часи проголошень чотирьох універсалів» («Вільна Україна», 1967, № 56), «Українські Січові Стрільці у Єлисаветщині [в період Гетьманату]» («За волю України: Історичний збірник УСС: В 50-ліття збройного виступу Українських Січових Стрільців проти Москви, 1914–1964», Нью-Йорк, 1967), «Південно-Східна група Армії УНР і її командир отаман Янів» («Вісті комбатанта», 1970, ч. 3–6; 1971, ч. 1), «Різдво 1919 року (витяг із загальних споминів)» («У 50-річчя Зимового походу Армії УНР», Нью-Йорк, 1973).

Завантажити статтю