Мельгунов Сергій Петрович
МЕЛЬГУНО́В Сергій Петрович (Мельгунов Сергей Петрович; 25. 12. 1879 (06. 01. 1880), Москва — 26. 05. 1956, м. Шампіньї-Сюр-Марн побл. Парижа) — російський історик, політичний діяч. Закін. істор.-філол. факультет Моск. університету (1904). Учителював у приват. гімназіях у Москві; водночас 1900–10 — співроб. г. «Русскія вѣдомости»; від 1911 — голова правління кооп. видавн. товариства «Задруга»; від 1913 — співред. ж. «Голосъ Минувшаго». Опублікував низку праць і статей з історії Церкви, громад. та рев. рухів. 1906 вступив до партії кадетів, 1907 — до Нар.-соціаліст. партії. У березні 1917 обраний товаришем (заст.) голови ЦК Труд. нар.-соціаліст. партії. Тимчас. урядом признач. уповноваженим з обстеження архівів Москви. Негативно сприйняв більшов. переворот 1917, входив до антибільшов. організацій Союз. відродження Росії і «Тактич. центр». У лютому 1920 заарешт., у серпні того ж року засудж. до розстрілу, заміненого на 10 р. тюрем. ув’язнення. Звільнений у лютому 1921 завдяки заступництву В. Фігнер, П. Кропоткіна та ін. У травні 1922 заарешт. у справі есерів, у жовтні висланий за кордон. Організував у Берліні видавництво «Ватага» (як підрозділ товариства «Задруга»). 1923–26 брав участь у вид. ж. «На чужой стороне», 1926–28 — «“Голос Минувшего” на чужой стороне». Був чл. Закордон. комітету Труд. нар.-соціаліст. партії. 1925 переїхав до Праги, 1926 — у Париж. Докладав зусиль для створення єдиного антибільшов. фронту в середовищі рос. еміграції. Знач. міжнар. резонанс мала кн. М. «Красный террор в России. 1918–1923» (Берлин, 1923; 1924; Нью- Йорк, 1975; 1985; Москва, 1990; 2006; 2008), перекладена нім., англ., франц. та ін. мовами. У ній автор на основі фактич. матеріалу, зокрема свідчень уцілілих очевидців, офіц. вид. ВЧК і її місц. відділів, документів Особл. слідчої комісії з розслідування злочинів більшовиків при головнокомандувачі ЗС Пд. Росії генералі А. Денікіні, дав визначення явищу масового т. зв. червоного терору та зробив спробу його охарактеризувати, а також орієнтовно оцінити кількість жертв. Під час 2-ї світової війни відмовився співпрацювати з нацистами. Від 1948 — голова Союзу боротьби за свободу Росії, від 1951 — голова Координац. центру антибільшов. боротьби.