Меншини релігійні

Визначення і загальна характеристика

МЕНШИ́НИ РЕЛІГІ́ЙНІ Під меншиною у світ. науці та між­нар. праві ро­зуміють меншу групу людей (порівняно з рештою насел. держави), яка не за­ймає панівного становища в етніч., реліг., мовному статусі більшості насел., але виявляє своє почу­т­тя гідності з метою збереже­н­ня влас. культури, традицій, релігії, мови. Це ви­значе­н­ня найпоширеніше у між­нар. практиці, його використовують у всіх між­нар. документах, зокрема Декларації ГА ООН про права осіб, які належать до нац. чи етніч., реліг. або мовних меншин (1992). Конвенціями і деклараціями ООН не лише ви­значено поня­т­тя «меншина», а й окреслено її права, засуджено будь-яку дис­кримінацію кількісно невеликих і якісно від­мін­них груп насел. держави, які не мають в ній домінант. статусу і за своїми характеристиками від­різняються від більшості насел., а тому вимушені обʼ­єд­нуватися для захисту своїх прав і досягне­н­ня рівності з титул. етносом, пануючою мовою і поширенішою релігією. Природа М. р. і правові про­блеми їхнього буття в Україні актуалізуються загостреними про­блемами меншин у сучас. світі (в теор. і реал. вимірах). Їхнє спів­існува­н­ня з етніч. чи реліг. більшістю стають глобал. і важливими для всіх держав та народів. М. р. в Україні можна вважати обʼ­єд­на­н­ня послідовників будь-якої релігії (нац. чи світ.), які за своєю чисельністю складають не­значну частину серед мешканців країни, а саме релігії меншин національних, що традиційно проживають в Україні; нові для України реліг. течії, які поширилися з ін. країн вже за часів незалежності; т. зв. природні або авто­хтон­ні релігії, що раніше занепали або були заборонені, але нині від­роджуються; від­носно малочисельні християн. Церкви православ. і проте­стан. напрямів. М. р. не є сталою одиницею і можуть втрачати статус меншини у результаті кількіс. і якіс. зро­ста­н­ня своїх послідовників, територ. пошире­н­ня. Так, після масового поверне­н­ня крим. татар на свою істор. батьківщину — в Крим іслам із М. р. в Україні пере­творився на релігію одного з корін. народів держави. Однак у процесі свого становле­н­ня і роз­витку в остан­ні десятиріч­чя в ін­ституц.-організац. аспекті він диференціювався на низку течій, які характеризуються як М. р. (нині діють Духовне управлі­н­ня мусульман України, Духовне управлі­н­ня мусульман Криму, Духов. центр мусульман України, Київ. муфтіят). Зро­ста­н­ня у цей період у 6 разів кількості віруючих харизматів і зареєстров. ними Церков дає під­стави вже не зараховувати неохристиян. пʼятидесятниц. течії до М. р. Православʼя в Україні нині також диференці­йоване. УПЦ МП і УПЦ КП є домінуючими православ. конфесіями. До православ. М. р. належать Руська православна старообрядниц. Церква (див. Білокриницька ієрархія), Російська вільна православна Церква (закордон­на), Російська істин­но-православна церква (див. Істин­но-православна Церква), Руська древлєправославна Церква, Українська істин­но-православна незалежна громада, реліг. громади Апокаліптичної православної Церкви, Богородична Церква, Православна церква Божої Матері «Державна», Нім. Готська православна Церква, грец. громади УПЦ, Укр. реформов. православна Церква та ін.; до М. р. катол. походже­н­ня — Вірмено-католицька Церква в Україні, покутники, василіяни, ковпаківці-традиціоналісти, харизматич. рух догналівців «Онова у Святому Дусі» в УГКЦ. Подібна ситуація простежується і в проте­стантизмі, якщо за домінанту в середовищі баптизму вважати Всеукр. союз Церков євангел. християн-баптистів (див. Всеукраїнський союз обʼ­єд­нань євангельських християн-баптистів), то до М. р. зараховують реліг. громади Ради Церков євангел. християн-баптистів, Незалежні громади євангел. християн-баптистів, Асоц. незалеж. Церков євангел. християн-баптистів, Братство незалеж. Церков і місій. євангел. християн-баптистів України. У адвентистів (див. Адвентизм) більшість складає Українська уніон­на конференція Церкви адвентистів сьомого дня, а до М. р. належать Церква адвентистів сьомого дня реформац. руху в Україні, незалежні громади адвентистів сьомого дня. На активізацію виникне­н­ня М. р. у незалеж. Україні вплинули роз­пад СРСР і крах домінуючої марксист.-ленін. ідеології та девальвація колиш. ате­їстич. системи цін­ніс. орієнтацій, що спричинило утворе­н­ня духов. вакууму й сприяло повернен­ню до реліг. цін­ностей. Важливими чин­никами цього процесу стали демократизація су­спільно-політ. життя в Україні та, у звʼязку з цим, орієнтація на реліг. плюралізм; від­критість укр. су­спільства до зовн. впливів (як зх., так і сх.); активізація зарубіж. реліг. центрів, місій і окремих проповід­ників. Нині М. р. в Україні динамічно зростають внаслідок від­творе­н­ня спільнот ран­ньо-проте­стант. корі­н­ня, більшість з яких зникли в умовах тоталітар. пере­слідува­н­ня, ре­пресій і заборон у роки рад. влади. Серед них — Укр. Лютеран. Церква (див. Лютеранство), нім. і швед. лютерани в Україні, Українська євангельсько-реформатська Церква, Закарпатська реформатська Церква, Пресвітеріанська Церква, меноніти, Методистська Церква. Набули пошире­н­ня і М. р. орієнталіст. спрямува­н­ня: реліг. громади Товариства сві­домості Крішни (див. Крішнаїти), вайшнави, прихильники Шрі Чинмоя, буд­дисти (див. Буд­дизм), даоси (див. Даосизм), громади «Місії Чайтані», тантристів, послідовників Саї Баби, Махариші, громади ве­дантистів та ін., що ґрунтуються на елементах нац. традицій, вірувань і культури народів Сходу, пере­важно інду­їст. спрямува­н­ня. Зміще­н­ня акцентів на нац., духовне та культурне від­родже­н­ня присутнє і в юдаїзмі, який не єдиний. У його середовищі ви­окремлюють Всеукр. кон­грес юдей. реліг. громад, Обʼ­єд­на­н­ня юдей. реліг. організацій України, Обʼ­єд­на­н­ня хасидів Хабад Любавич юдей. реліг. громад та організацій України (див. Хасидизм, ХаБаД), Реліг. громади про­гресив. юдаїзму та ін. Діяльність М. р. врегульована ст. 35 Кон­ституції України та Законом «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991, зі змінами та доповне­н­нями), що є правовим фундаментом для повноцін. здійсне­н­ня свободи совісті, свободи релігії або пере­конань, вільної діяльності реліг. організацій, статути яких ви­знані державою і отримали від­повід­ну юрид. реєстрацію. У законодавстві України від­сутній поділ релігій на традиц. і нетрадиц., істор. й новітні, домінантні та недомінантні, більшість і меншість за реліг. ознакою. В упереджен­ні між­конфесій. та реліг. конфліктів, що іноді виникають, важливу роль ві­ді­грають наук.-практ. конф., круглі столи, семінари, які проводять в Україні з ініціативи Між­нар. академії свободи совісті й релігії за участі Укр. асоціації релігіє­знавців, Від­діл. релігіє­знавства Ін­ституту філософії НАНУ (Київ), Департаменту в справах національностей і релігій Міністерства культури України із залуче­н­ням науковців, працівників церков і реліг. організацій, а також пред­ставників громад М. р.

Літ.: Яроцький П. Релігійний фактор у сучасній Україні // Людина і світ. 2004. № 4; Бучма О. Релігійні меншини України: стан і про­блеми // Укр. релігіє­знавство. 2008. № 46; Історія релігії в Україні: У 10 т. К., 2010. Т. 8; 2011. Т. 7.

П. Л. Яроцький

Завантажити статтю