Меншини релігійні

Визначення і загальна характеристика

МЕНШИ́НИ РЕЛІГІ́ЙНІ Під меншиною у світ. науці та міжнар. праві розуміють меншу групу людей (порівняно з рештою насел. держави), яка не займає панівного становища в етніч., реліг., мовному статусі більшості насел., але виявляє своє почуття гідності з метою збереження влас. культури, традицій, релігії, мови. Це визначення найпоширеніше у міжнар. практиці, його використовують у всіх міжнар. документах, зокрема Декларації ГА ООН про права осіб, які належать до нац. чи етніч., реліг. або мовних меншин (1992). Конвенціями і деклараціями ООН не лише визначено поняття «меншина», а й окреслено її права, засуджено будь-яку дискримінацію кількісно невеликих і якісно відмінних груп насел. держави, які не мають в ній домінант. статусу і за своїми характеристиками відрізняються від більшості насел., а тому вимушені об’єднуватися для захисту своїх прав і досягнення рівності з титул. етносом, пануючою мовою і поширенішою релігією. Природа М. р. і правові проблеми їхнього буття в Україні актуалізуються загостреними проблемами меншин у сучас. світі (в теор. і реал. вимірах). Їхнє співіснування з етніч. чи реліг. більшістю стають глобал. і важливими для всіх держав та народів. М. р. в Україні можна вважати об’єднання послідовників будь-якої релігії (нац. чи світ.), які за своєю чисельністю складають незначну частину серед мешканців країни, а саме релігії меншин національних, що традиційно проживають в Україні; нові для України реліг. течії, які поширилися з ін. країн вже за часів незалежності; т. зв. природні або автохтонні релігії, що раніше занепали або були заборонені, але нині відроджуються; відносно малочисельні християн. Церкви православ. і протестан. напрямів. М. р. не є сталою одиницею і можуть втрачати статус меншини у результаті кількіс. і якіс. зростання своїх послідовників, територ. поширення. Так, після масового повернення крим. татар на свою істор. батьківщину — в Крим іслам із М. р. в Україні перетворився на релігію одного з корін. народів держави. Однак у процесі свого становлення і розвитку в останні десятиріччя в інституц.-організац. аспекті він диференціювався на низку течій, які характеризуються як М. р. (нині діють Духовне управління мусульман України, Духовне управління мусульман Криму, Духов. центр мусульман України, Київ. муфтіят). Зростання у цей період у 6 разів кількості віруючих харизматів і зареєстров. ними Церков дає підстави вже не зараховувати неохристиян. п’ятидесятниц. течії до М. р. Православ’я в Україні нині також диференційоване. УПЦ МП і УПЦ КП є домінуючими православ. конфесіями. До православ. М. р. належать Руська православна старообрядниц. Церква (див. Білокриницька ієрархія), Російська вільна православна Церква (закордонна), Російська істинно-православна церква (див. Істинно-православна Церква), Руська древлєправославна Церква, Українська істинно-православна незалежна громада, реліг. громади Апокаліптичної православної Церкви, Богородична Церква, Православна церква Божої Матері «Державна», Нім. Готська православна Церква, грец. громади УПЦ, Укр. реформов. православна Церква та ін.; до М. р. катол. походження — Вірмено-католицька Церква в Україні, покутники, василіяни, ковпаківці-традиціоналісти, харизматич. рух догналівців «Онова у Святому Дусі» в УГКЦ. Подібна ситуація простежується і в протестантизмі, якщо за домінанту в середовищі баптизму вважати Всеукр. союз Церков євангел. християн-баптистів (див. Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів), то до М. р. зараховують реліг. громади Ради Церков євангел. християн-баптистів, Незалежні громади євангел. християн-баптистів, Асоц. незалеж. Церков євангел. християн-баптистів, Братство незалеж. Церков і місій. євангел. християн-баптистів України. У адвентистів (див. Адвентизм) більшість складає Українська уніонна конференція Церкви адвентистів сьомого дня, а до М. р. належать Церква адвентистів сьомого дня реформац. руху в Україні, незалежні громади адвентистів сьомого дня. На активізацію виникнення М. р. у незалеж. Україні вплинули розпад СРСР і крах домінуючої марксист.-ленін. ідеології та девальвація колиш. атеїстич. системи цінніс. орієнтацій, що спричинило утворення духов. вакууму й сприяло поверненню до реліг. цінностей. Важливими чинниками цього процесу стали демократизація суспільно-політ. життя в Україні та, у зв’язку з цим, орієнтація на реліг. плюралізм; відкритість укр. суспільства до зовн. впливів (як зх., так і сх.); активізація зарубіж. реліг. центрів, місій і окремих проповідників. Нині М. р. в Україні динамічно зростають внаслідок відтворення спільнот ранньо-протестант. коріння, більшість з яких зникли в умовах тоталітар. переслідування, репресій і заборон у роки рад. влади. Серед них — Укр. Лютеран. Церква (див. Лютеранство), нім. і швед. лютерани в Україні, Українська євангельсько-реформатська Церква, Закарпатська реформатська Церква, Пресвітеріанська Церква, меноніти, Методистська Церква. Набули поширення і М. р. орієнталіст. спрямування: реліг. громади Товариства свідомості Крішни (див. Крішнаїти), вайшнави, прихильники Шрі Чинмоя, буддисти (див. Буддизм), даоси (див. Даосизм), громади «Місії Чайтані», тантристів, послідовників Саї Баби, Махариші, громади ведантистів та ін., що ґрунтуються на елементах нац. традицій, вірувань і культури народів Сходу, переважно індуїст. спрямування. Зміщення акцентів на нац., духовне та культурне відродження присутнє і в юдаїзмі, який не єдиний. У його середовищі виокремлюють Всеукр. конгрес юдей. реліг. громад, Об’єднання юдей. реліг. організацій України, Об’єднання хасидів Хабад Любавич юдей. реліг. громад та організацій України (див. Хасидизм, ХаБаД), Реліг. громади прогресив. юдаїзму та ін. Діяльність М. р. врегульована ст. 35 Конституції України та Законом «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991, зі змінами та доповненнями), що є правовим фундаментом для повноцін. здійснення свободи совісті, свободи релігії або переконань, вільної діяльності реліг. організацій, статути яких визнані державою і отримали відповідну юрид. реєстрацію. У законодавстві України відсутній поділ релігій на традиц. і нетрадиц., істор. й новітні, домінантні та недомінантні, більшість і меншість за реліг. ознакою. В упередженні міжконфесій. та реліг. конфліктів, що іноді виникають, важливу роль відіграють наук.-практ. конф., круглі столи, семінари, які проводять в Україні з ініціативи Міжнар. академії свободи совісті й релігії за участі Укр. асоціації релігієзнавців, Відділ. релігієзнавства Інституту філософії НАНУ (Київ), Департаменту в справах національностей і релігій Міністерства культури України із залученням науковців, працівників церков і реліг. організацій, а також представників громад М. р.

Завантажити статтю