Меншини сексуальні

МЕНШИ́НИ СЕКСУА́ЛЬНІ — поня­т­тя, що стосується осіб чоловічої та жіночої статей з варіантами сексуальної поведінки або ґендерної ідентичності, що характерні для меншості населе­н­ня. До М. с. зараховують осіб обох статей з гомосексуал. (лесбіянок і ґеїв) та бісексуал. орієнтацією, а також транс­сексуалів («транс­­ґендерні особистості»). Від перших літер цих слів утворено абревіатуру ЛҐБТ, що є синонімом поня­т­тя «М. с.» Ними не вважають осіб із девіант. (патол.) з по­гляду медицини особливостями сексуал. поведінки або соц. рисами, які під­падають під кримінал. законодавство. Тобто до М. с. не належить педофілія, зоофілія, некрофілія, а також особи, які реалізують свої сексуал. потреби не за взаєм. згодою двох дорослих діє­здат. осіб, з поруше­н­ням прав ін. людей або прав тварин. Поня­т­тя «М. с.» також перед­бачає соц. свободу, закон­ність та правомірність боротьби її пред­ставників за свої права.

Роз­різняють види сексуал. потягу: гетеросексуальність, бісексуальність та гомосексуальність. Гетеросексуальність характеризується сексуал. потягом винятково до осіб протилеж. статі. Її, як і ін. види сексуальності, об­умовлено емоцій. романтич. (платоніч.) та еротич. (чут­тєвим) компонентами між­статевих від­носин. Бісексуальність (або бісексуал. орієнтація) — сексуал. потяг до осіб своєї, а також протилеж. статі. Лібідо може бути необовʼяз­­ково однакової виразності до осіб обох статей, але неодмін­но є одночасним. Гомосексуальність (гомосексуал. орієнтація) проявляється, коли індивід від­дає пере­вагу пред­ставникам своєї статі як сексуал. партнеру, що є обʼєк­­том еротич. потягу та сексуал. практики. Термін за­пропонував у 1869 угор. науковець Л. Бенкерт для по­значе­н­ня статевого потягу до осіб тієї ж статі. Одно­статеве коха­н­ня жінок називають лесбійством чи софізмом, чоловіків — педерастією (содомією). Транс­сексуалізм — термін, що означає стан індивіда, який прагне змінити свою стать на протилежну. Поня­т­тя ввів 1966 амер. дослідник Р. Бенджамін, який довів, що транс­сексуалізм є не псих. захворюва­н­ням, а формою психосексуал. роз­ладів людини з фізично здоровим тілом однієї статі, а психологічно — протилежної; особа під­тверджує це своєю поведінкою, стилем життя, звичками, манерами, одягом і є здоровою з точки зору психіатрії.

Термін «М. с.» був ви­значений зовсім недавно, хоча гомосексуальність, бісексуальність та транс­ґендерність, як соц., сексуал. та культурні явища, існували в усі часи. М. с. як група соціальна оформилася на­прикінці 19 ст., це стало результатом наук. досягнень та зро­ста­н­ня самосві­домості населе­н­ня, а також позитив. змін у реакції су­спільства на існува­н­ня ЛҐБТ. Велику роль у цьому ві­ді­гравали законодавче та психіатр. ставле­н­ня загалу до М. с. У пред­ставників М. с. у всі часи виникали про­блеми, повʼя­зані із соц. та статевою дис­кримінацією. Існує рух за права сексуал. і ґендер. меншин, його мета — домогтися змін у законодавстві для забезпече­н­ня своїх прав на свободу спілкува­н­ня, зборів, можливість обʼ­єд­нуватися у громад. організації, вибору професії та роду занять, одержа­н­ня й роз­по­всюдже­н­ня інформації тощо. Концепція прав сексуал. і ґендер. меншин перед­бачає, що в гомосексуалів, лесбіянок, бісексуалів та транс­ґендерів існують особливі потреби у сексуал. від­носинах, від­мін­ні від потреб гетеросексуал. більшості. Опонентами цього руху є деякі політ., реліг. та соц. організації. Ідея про рівність прав М. с. із ін. громадянами перед­бачає офіц. ви­зна­н­ня їхніх статевих потреб одним із варіантів сексуал. норми від­повід­но до сучас. наук. по­глядів та офіц. документів ВООЗ. Пита­н­ня про ви­зна­н­ня М. с. мед. нормою тривалий час було у полі зору вчених та су­спільства загалом. Мед. норма — від­сутність чи не­значна виразність порушень соц. і біол. функціонува­н­ня людини, стан практ. здоровʼя. Дослідж. проводили на добровольцях та пацієнтах-гомосексуалах, які звернулися до лікаря або психолога, а також засуджених за гомосексуал. статеві акти. В них намагалися зна­йти кореляцію між гомосексуальністю та псих. роз­ладами, а також поруше­н­ня психол. та соц. адаптації. Організації М. с. та прихильні до них про­гресивні лікарі, ліберал. політики та правозахисники виборюють скасува­н­ня ін­струкцій і положень, які ви­значають гомосексуальність, як мед. патологію, сексуал. девіацію чи псих. роз­лад. Вони домагаються ви­значити гомосексуальність як варіант сексол. норми із забороною «лікува­н­ня від гомосексуальності» чи «корекції сексуал. орієнтації». У багатьох країнах, перед­усім демократ., вже скасовано закони, що ви­значають гомосексуальність як мед. патологію чи як сексуал. девіацію. У низці держав ознакою мед. норми хоч і вважають гетеросексуальність, але у списку роз­ладів статевої поведінки, які під­лягають терапії, гомосексуальність, на від­міну від транс­сексуальності, не зга­дано. У США, Австралії та деяких ін. країнах існує заборона донорства крові та органів з метою транс­плантації від пред­ставників М. с., яку негативно спри­ймають ЛҐБТ-організації. Пред­ставники М. с. намагаються забезпечити рівність своїх прав за допомогою впровадже­н­ня антидис­кримінац. законів, а також внесе­н­ня поня­т­тя «М. с.» до кон­ституцій для гарантува­н­ня рівних прав усім громадянам незалежно від статі, віку, віро­сповідан­ня, націо­нальності та сексуал. орієнтації.

Ще одна про­блема М. с. — право на реєстрацію одно­статевих шлюбів. Це закріплює за парою права на успадкува­н­ня майна, соц. і мед. страхува­н­ня, пільгове оподаткува­н­ня, вихова­н­ня при­йом. дітей та ін. пере­ваги, яких по­збавлені незареєстровані пари. Але противники одно­статевих шлюбів стверджують, що за традицією і за реліг. нормами в шлюб можуть вступати лише чоловік та жінка, тому вимоги ґеїв та лесбіянок ви­знати таке ж право для них є абсурдним. Прибічники таких шлюбів вказують, що реєстрація шлюбу є юрид. дією і не залежить від реліг. норми, а закон повинен від­повід­ати громад. змінами, що ви­знають рівноправність людей. Одно­статеві пари можуть декларувати шлюб у Нідерландах, Бельгії, Іспанії, Швеції, Канаді. Одно­статеве партнерство (або цивіл. союз) узаконене у Великій Британії, Данії, Норвегії, Ґренландії, Ісландії, Франції, Німеч­чині, Фінляндії, Люксембурзі, Новій Зеландії, Пн. Ірландії, Чехії, Словенії, Швейцарії. У країнах Пн. і Пд. Америки та Африки одно­статеві пари можуть укладати шлюб. У різних країнах одно­статеві шлюбні союзи можуть мати різні назви, від­різняється і пере­лік прав, якими користуються члени таких шлюбів. Пита­н­ня усиновле­н­ня в таких парах у різних країнах регламентов. законодавством, а можливість вихова­н­ня ними при­йом. дітей роз­глядають окремо від створе­н­ня самих шлюбів.

Тривалий час пред­ставники М. с. змушені були приховувати свою особливість, за­знавали пере­слідувань, принижень, шантажу і навіть вбивств, терпіли заперече­н­ня влас. «повноцін­ності». Приховува­н­ня сексуал. орієнтації більшістю пред­ставників М. с. фактично має примус. характер, сут­тєво знижує якість життя і змушує почувати себе соціально неповноцін­ними. Кожна людина має право на повагу та гідність, незалежно від кольору шкіри, мови, матеріал. доходу, культури, віро­сповіда­н­ня, політ. ідеології чи сексуал. пере­ваг. Така позиція від­повід­ає сучас. між­нар. стандартам прав людини. У Декларації принципів терпимості ГА ООН (1995) за­значено: «Люди за своєю природою різняться за зовнішнім ви­глядом, становищем, мовою, поведінкою, цін­ностями і мають право жити на світі, зберігаючи свою індивідуальність… Терпимість — це гармонія в різноманіт­ті. Не лише моральний обовʼязок, а й політична та правова потреба. Терпимість — це чеснота, котра уможливлює досягне­н­ня світу і сприяє заміні культури вій­ни культурою миру».

В Україні досі не існує досконалого законодавства, яке б регулювало пита­н­ня М. с. Згадки про права цієї категорії населе­н­ня можна зна­йти лише в окремих документах, більшість з яких було прийнято через необхідність викона­н­ня умов пере­бува­н­ня України у Раді Європи. Зокрема Україна на між­нар. рівні під­тримала прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи «Рекомендації щодо заходів для подола­н­ня дис­кримінації на основі сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності», що пропонують країнам-членам Ради Європи низку заходів щодо удосконале­н­ня законодавства і політики для забезпече­н­ня прав людини у таких сферах, як трудові від­носини, свобода асоціацій та мирних зʼ­їздів, приватне та сімейне життя, освіта, охорона здоровʼя, спорт, врахува­н­ня фактора гомофобії під час роз­слідува­н­ня правопорушень. Під­тримка Україною цього документа означає, що держава вперше на між­нар. рівні ви­знала: сексуал. орієнтація не може бути основою для дис­кримінації.

Завантажити статтю