Меса

Визначення і загальна характеристика

МЕ́СА (франц. messe, від лат. mittere — від­пускаю, missio — посла­н­ня) — основна католицька церковна від­права (від­повід­ник у право­славʼї літургії); одно­ймен­ний вокальний або вокально-інструментальний жанр чи твір на основі ви­значених текс­тів з церковного обряду. Перші зразки М. від­різнялися від літургій компакт­ністю. У 1-му вид. Сакраментарія папи Лева (Рим, 1735) є непов. кодекс змін. пісне­співів від січня до квітня, але немає Євхарист. канону. Продовжив реформува­н­ня М. папа Геласій, який надав їй більшої стрункості («Vo­­lumen sacramentarium limato sen­mone», ви­даний за списком 7 ст., містив 17 М. для неділ. шкіл, 6 щоден., заупокійні та ін., а також змін­ні літург. молитви на цілий рік). Взірець М., під­готований до Тридент. собору (1545), має структуру майже сучас. катол. М. Текст цієї служби був кодифікований папою Пієм V (1570) і про­існував до чергової реформи після 2-го Ватикан. собору (1970). Послідовність чинів та пісне­співів М.: Introitus (вхідні антифони), «Kyrie eleison» («Господи, помилуй», у дні Великого посту замінюють Літанією), «Gloria» («Слава»), «Collecta» або «Oratio» (змін­ні пісне­співи), «Gradual» (антифон), «Offettorium» (антифон перед Принесе­н­ням), «Super oblata» (з «Agnus Dei»). У 2 ст. М. від­правляли двічі на тиждень: у середу і суботу (натомість у Церкві сх. обряду лише в неділю). Від 5 ст. на Заході у свята — двічі на день у тому самому храмі (ці дні називали багатолітургійними). У часи гонінь на християн М. від­правляли вночі. Згодом час служби пере­несено на день (о 12-й год.) і встановлено від­правляти М. у ніч на Різдво Христове та у Велику Суботу. Існують такі різновиди М.: урочиста або велика, головна, канон.; домашня або таємна; М. на честь мучеників; М. за обітницею; М. за померлих. Складовою частиною М. є малі літург. форми. Основою пісне­­співів різних частин М. є текс­ти Псалтиря (див. Богослужбові книги), проте використовували також небіблійні, автор. текс­ти. Від­повід­но до ритуал. практики вирізняють муз. цикли Ординарія і Про­прія. Існує також умов. поділ за типом вокалізації текс­ту — псалмод. й молитовно-гімногр. композиції. Більшість частин Про­прія, текст якого змінювався залежно від свята, в Середньовіч­чі роз­співували за законами псалмодій. строфіки й рядка (структура й опорні точки конкрет. вір­ша псалма ві­ді­гравали ви­значал. роль для мелодики на­співу). В М. побутували різні типи псалмодіюва­н­ня: т. зв. без­посереднє — сольне або групове виголоше­н­ня всіх віршів псалма; антифон­не (поперемін­не виголоше­н­ня 2-ма хорами або групами хору) та респонсорне (зі­ставле­н­ня партій соліста — проголоше­н­ня псалма священиком або дяком — та хору, який під­хоплював цей виголос). За законами антифон­но-рефрен. композиції будувалися інтройти (ввідні вірші, виголошувані в момент входже­н­ня священика до вівтаря), оферторії (спів під час приноше­н­ня та освяче­н­ня Дарів) та комунії або причасні (пісне­співи обряду причастя). Характер співу ви­значався змістом і при­значе­н­ням роз­ділів. Склад і текст частин звичайної М. формувався упродовж кількох століть. Вважають, що остаточ. варіант прийнято на поч. 11 ст. Серед най­старіших пісне­співів — «Kyrie eleison», ві­домий з антич. часів; «Credo» («Вірую») — від 325 р. (Нікей. собор); «Sanctus» («Свят»), сформований у 2–5 ст. Заключну частину — «Agnus Dei» («Аґнець Божий») до­дано на поч. 11 ст. Початково музика М. — 1-голоса григоріан. (хоральна). Зразки перших багатоголосих частин звичайної М. дає памʼят­ка 11 ст. «Wincester Troper». Роз­виток багатоголос­ся М. у на­ступні столі­т­тя знач. мірою повʼяза­ний з роз­витком органуму (12 ст.), згодом — традиціями й технікою (модал. ритміка й метризація вертикалі) школи Нотр-Дам (12–13 ст.). Значно вплинули на М. мотет, балада та кондукт. По­ступово сформувалася традиція обʼ­єд­на­н­ня частин Ординарія: зʼявилися пари «Kyrie» — «Gloria», або «Gloria» — «Credo», побудовані на спіл. муз. матеріалі. Обʼєд­нан­ня частин Ординарія в самост. цикл від­булося в 14 ст.: анонімні 3- та 4-голосі М., одним із зразків повного циклу є «Messa de Nostre Dame» Ґ. де Машо, викона­на в стилі ars nova (ізоритм. техні­­ка з елементами модал. ритміки). Сут­тєві зміни в муз. стилі та архітектон. засадах М. від­булися у творчості митців доби Від­родже­н­ня — гол. чином внаслідок впливу регіонал. типів стилістики й побутуючих жанрів (мотети й шансони у Франції, качча в Італії). Так, в Англії роз­робляли тип т. зв. тенор. М., частини якої обʼ­єд­нува­­ли­ся спіл. на­співом, роз­таш. у тенор. партії. Від серед. 15 ст. активізувалися уніфікац. тенденції в межах заг.-європ. стилю, водночас від­булося посиле­н­ня автор. чин­ників. Провід­ну роль у роз­витку М. того часу ві­діграла нідерланд. школа (Ґ. Дюфаї, Ж. Де­­­пре, О. Лассо). Окремі зразки автор. М. отримали назви, де конкретизовано автор. задум («Sancti Jacobo» Ґ. Дюфаї або «Cuiusvis Toni» Й. Океґема). Із роз­робкою принципів архітектоніки, викори­ста­н­ням мотивів-мотто значно посилилися риси циклічності; вдосконалювалася форма, урізноманітнювалися творчі зав­да­н­ня. Джерелами М. у той період були не тільки канон., а й світські текс­ти й мелодії. Посиле­н­ня уваги до самобут. нац. рис у богослужі­н­нях від 2-ї пол. 15 ст. спричинило викори­ста­н­ня нац. пісен. джерел (напр., пісня «Dunaj voda hluboka» у М. чес. композитора Я. Турновського). Культивувалися різновиди М.: М.-brevis (коротка), М.-пародія (термін, за­стосований Я. Пайксом). Вершина роз­витку жанру М. доби Від­родже­н­ня — твори Дж. Палестрини, типи яких роз­різняють за технікою викона­н­ня (канон., на cantus fir­­mus, наскріз., імітац. будови та ін.) і способом обробки темат. джерела (М.-пародії, М.-парафрази). Нові тенденції повʼязані з роз­витком концерт., віртуоз. засад, насамперед у творчості композиторів венеціан. школи (А. і Дж. Ґабріелі). На від­міну від акапел. М., вони включали в партитуру партії органа або ін. інструментів (функції від дублюва­н­ня хор. партій до викона­н­ня самост. роз­ділів). У М. від 14 ст. (зокрема у Франції) за­стосовувалася секвенція «Stabat Mater», але вже у 18 ст. пере­творена у самост. жанр. Кантатна М. пред­ставлена у творчості Й.-С. Баха. У на­ступні столі­т­тя різні види М. ре­презентовано у творах Й. Гайдна, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетговена, Ф. Шуберта, Ф. Ліста, Л. Яначека та ін. В укр. музиці перші згадки про М. належать до 16 ст. Збереглися ві­домості про М. Мартина Львівського («Missa de Resurrec­­tione», «Missa Rorate», «Missa di Paschalis», що було винятковим явищем в укр. і польс. муз. культурі того часу; користувалися популярністю ще у 18 ст.). «Німецька обідня» Д. Бортнянського — один із най­яскравіших зразків М. у сх.-словʼян. муз. мистецтві того часу. На поч. 19 ст. дві М. створив Я. Ілінський (є дані, що М. ре мінор мала успіх при виконан­ні у віден. соборі св. Петра, 1826). Існують ві­домості про М. у В. Малішевського. Інтерес до жанру М. в укр. музиці від­новився на­прикінці 20 ст.: «Заупокійна» М. Скорика, «In Excelsis Et In Terra» М. Шуха для солістів, хору, органа, фортепіано, ударних; «Messa» В. Польової на лат. канон. текс­ти для дит. хору й симф. оркестру та ін. твори, «Фрагменти з латинської меси» О. Щетинського тощо. Циклічну логіку цих творів сут­тєво оновлено на ґрунті закономірностей наскріз. роз­витку інтонац. блоків, впливу світ. цикл. жанрів. Значно посилено чин­ники тембрал. драматургії, важливу роль на­дано колористиці. Часом композитори використовують текс­ти окремих частин М.: «Agnus Dei» І. Щербакова для сопрано, органа та ударних (1996), «Credo» — симф. № 3 В. Рунчака для баритона та оркестру (сл. Л. Кисельова, Л. Костенко, В. Симоненка).

Літ.: Катанский А. Очерк истории древних национальных Литургий Запада // Христиан. чтение. 1868. № 10; A. Schne­rich. Der Messentypus von Haydn bis Sсhu­­bert. Wien, 1892; Иванов-Борецкий М. История мессы. Москва, 1910; B. Botte. Le Canon de la Messe romaine. Louvain, 1935; A. Piovesan. La messa nella musica dalle origini al nostro tempo. Torino, 1949; A. Fortescue. The mass. New York, 1950; L. Schrade. 14-th century parody mass // Acta Musicologica. 1955. Vol. 27; The Mass of the Roman Rite. Its Origin and Develop­ment. New York, 1959; Баранова Т. Из истории орган­ной мессы // Истор.-теор. вопр. западноевроп. музыки. Москва, 1978; Евдокимова Ю., Симакова Н. Му­­зыка эпохи Возрождения. Москва, 1982; L. Bouyer. Eucharistia. Theologie et spiritua­lite de la prierce eucharistique. Paris, 1990; Зосім О. Латинська літургічна традиція та українська духовна пісня // Старовин­на музика — сучасний по­гляд: Наук. вісн. Нац. муз. академії України. К., 2003. Вип. 24; Беркій О. Stabat Mater в дзеркалі сучасної європейської музико­знавчої думки // УМ. 2004. Вип. 33; Лебедева-Емелина А. «Немецкая обедня» Бортнянского. Загадочное прои­зведение // Муз. академия. 2006. № 1.

Н. О. Костюк

Завантажити статтю