Метаісторія

МЕТАІСТО́РІЯ Поня­т­тя «М.» (від мета… й історія) вживають пере­важно в історіософ., реліг.-філос. дискурсі, що перед­бачає наявність позачасової реальності (Вічності) і містить вищі цін­ності, що проявляються в істор. часі (біблійне «Царство Боже», «Град Божий» блажен­ного Авґустина тощо). На думку М. Бердяєва, за процесуальністю історії стоїть «Божествений сон» Вічності, що може втілюватися в часі та роз­ривати його ланцюг. Триває по­стійна боротьба вічного, сакрального та часового, профан­ного, що роз­кривається як без­перерв. двобій Життя та Смерті (див. Смерть і Без­смертя), Добра і Зла. У часовій тканині історії мета­історичне уособлює насамперед жит­тєстверджуючі основи буття у їхньому цін­нісному аспекті. Ідея мета­істор. під­ґрунтя соціокультур. роз­витку людства припускає й цілком раціональне її тлумаче­н­ня. С. Кримський вважав, що воно може бути роз­крите шляхом виявле­н­ня інваріантів історичного процесу та повʼязаних з ними «символів Вічності». М. виходить з того, що цивілізац. процеси (див. Цивілізація) завжди повʼязані з наскріз., фундам. цін­ностями, що, подібно до земної вісі, пронизують весь масив історії. Так, тріада Благо (Добро)–Істина–Краса присутня у будь-якій культурі, але всюди має свою інтер­претацію. Ро­зумі­н­ня мета­істор. інваріантів минулими епохами та культурами без­посередньо впливає на сучасне життя, оскільки в істор. русі кожен на­ступ. істот. крок перед­бачає оволоді­н­ня все більшими масивами минулого, зокрема Від­родже­н­ня спиралося на опанува­н­ня антич., а Реформація — старозавітно-давньохристиян. спадщини. Внаслідок актуалізації інваріантного предмет. полем істор. пі­зна­н­ня все більшою мірою стає зі­ставле­н­ня всіх часів, через порівня­н­ня яких і виявляються мета­істор. кон­станти та стрижневі цін­ності. Мета­істор. під­хід спрямов. не на те, що змінюється, а на те, що зберігається, — на виявле­н­ня архетипіч., або наскріз., структур соціокультур. процесів, що у площині культури мають пере­важно символічні прояви.

Завантажити статтю