Металеві матеріали

МЕТАЛЕ́ВІ МАТЕРІА́ЛИ – матеріали на основі металів; один із основних об’єктів технологічної діяльності людини. М. м. поділяють: за методами одержання — армов. (див. Матеріали армовані), електротерм., модифіков., пресов., просочені, спечені, піно- та ін.; за призначенням і властивостями — акуст., вакуумні, жароміцні (Жароміцність. Жароміцні металеві матеріали), жаростійкі (Жаростійкість. Жаростійкі металеві матеріали), зносостійкі (Зносостійкі матеріали), інструмент. (Інструментальні керамічні матеріали, Інструментальні сталі), конструкц. (Конструкційні матеріали), корозієстійкі (Корозієстійкі сплави і матеріали), магнітні (Магнітні матеріали), надпровідні (Надпровідники), радіотех., фрикц. і антифрикц. (Фрикційні матеріали, Антифрикційні матеріали) та ін.

До абляційних М. м. зараховують композиційні матеріали з компонентами, які здатні переходити у неконденсов. стан за рахунок плавлення, дисоціації або сублімації, а також матеріали, компоненти яких взаємодіють зі знач. ендотерміч. ефектом. Абляц. М. м. створюють на основі метал. композицій (W–Cu), кераміки, пластиків і скла з різними зв’язками та наповнювачами. Осн. експлуатац. властивість — абляц. стійкість, яку визначає кількість тепла, затраченого на втрату одиниці маси абляц. М. м. з поверхні. З них виготовляють термонавантажені вузли косміч. та ракет. техніки. Застосування автоемісійних, автоелектронних М. м. базується на явищі автоелектрон. емісії — випромінюванні електронів з їхньої поверхні під дією сильного електр. поля. Вперше їх (переважно W) почали використовувати наприкінці 1930-х рр. у Німеччині для виготовлення голчастих автоеміс. катодів. Осн. вимоги до матеріалів для автокатодів: невелика робота виходу електронів, малий коефіціент катод. розпилення, високі значення мех. міцності, електро- та теплопровідності. Ці властивості у повній мірі мають перехідні метали (Cr, Ti, Nb, Ta і Mo). Техніка надшвидкого гартування з рідкого стану дозволяє створювати аморфні М. м. з багатьох кристалів речовин: металів, оксидів та ін. сполук, які мають унікал. фіз.-мех. і хім. властивості. Аморфні метали, сплави та сполуки одержують при швидк. охолодження 10⁵-10¹² К/сек., з використанням методів стиску між молотом і наковальнею, плазмотрон. техніки, удар. хвиль. Антифрикційні М. м. — матеріали з низьким коефіцієнтом тертя. Для них характерна висока зносостійкість, добре припрацювання, достатня мех. міцність і відсутність схоплювання. Для антифрикц. М. м. при змащуванні коефіцієнт тертя становить 0,001–0,05, без змащування — до 0,5. До них належать ливарні (бабіти, бронзи, латуні) та спечені матеріали. Біметали — матеріали, які складаються з двох різних металів або сплавів (Ti–Mo, сталь–Al), міцно з’єднаних між собою (див. Біметалеві матеріали). Створюють також багатошар. матеріали. Їх використовують з метою економії дорогих металів і сплавів або як матеріали зі спец. властивостями. Біметали виготовляють одночас. окатуванням або пресуванням, заливанням легкоплав. металу на тугоплавкий або зануренням тугоплав. металу у рідкий легкоплав. метал, гальваніч. способом, а також наплавленням за допомогою електр. або плазмового нагрівання. Найбільше біметалів випускають завдяки пластич. деформуванню: сталь–Cu, сталь–латунь, сталь–Al, сталь–Ni, вуглец. сталь–нержавіюча сталь, сталь–Cu, дюралюмін–Al, Pb–Sn, Cu–Ag, сталь–Pt. Для тонкостін. вкладок двигунів внутр. згоряння застосовують біметал. стрічку: сталь–бабіт, сталь–свинцевиста бронза; для терморегуляц. приладів — термобіметали: інвар–томпак, інвар–латунь, інвар–немагнітна сталь. Серед ливар. біметалів — чавуни та стал. підчіпники, залиті антифрикц. сплавами. Гетерофазові М. м. — матеріали, які складаються з двох і більше фаз, тобто матеріали з гетероген. структурою. До них належить більша частина тех. природ. і синтетич. матеріалів. Часто гетерофаз. М. м., структура яких спеціально «законструйована» для вирішення визначеної задачі і фази яких виконують деякі специф. функції, створюючи новий ефект за рахунок адитив. або синергіч. поєднання властивостей фаз, називають композиц. матеріалами. Дисперсно зміцнені, композиційні дисперсно зміцнені М. м. — матеріали з метал. матрицею, яка зміцнена включеннями тугоплав. сполук. Перший матеріал такого типу (вольфрам. нитка, зміцнена діоксидом торію) створ. 1916 у Німеччині. Макс. ефект зміцнення досягають при малому розмірі частин (0,01–0,05 мкм) і рівномір. їхньому розподілі. Об’єм. вміст частин не повинен перевищувати 5–10 %. На відміну від класич. дисперсно-твердіючих матеріалів, у яких зміцнююча фаза виділяється у процесі старіння, у дисперсно зміцнених М. м. ця фаза вводиться у матрицю матеріалу штучно на одному із етапів його переробки. При одержанні таких матеріалів зазвичай використовують методи порошк. металургії. За механізмом зміцнення вони принципово не відрізняються від дисперсно-твердіючих матеріалів. Як зміцнюючу фазу у них використовують включення карбідів, нітридів, оксидів та ін. тугоплав. сполук, які вирізняються високою хім. стійкістю відносно до металу матриці. Зміцнення дисперс. включеннями дозволяє підвищити жароміцність та ін. властивості матеріалу навіть тоді, коли легування вже не дає бажаного результату. Дисперсно зміцнені М. м. на основі Al, Be, W, Cu, Ni, Pt, Pb, Ag, U та ін. металів застосовують в авіац. техніці, реакторобудуванні, зварюванні, хім. промисловості, електроніці. Електроконтактні та контактні М. м. — матеріали, з яких виготовляють елементи електрокомутуючих пристроїв, що забезпечують надій. електрон. контакт з мін. перехід. опором. Вони повинні мати високу електр. провідність, луго-, зносо-, короз. й ероз. стійкості, мін. зварюваність, в окремих випадках — високі мех. міцність і теплопровідність. Для сильнотіч. контактів застосовують матеріали на основі псевдосплавів W–Cu, W–Ag, Mo–Cu, Mo–Ag, а також чисті Mo і W. Для середньо навантажених розрив. контактів використовують композиц. матеріали на основі Ag. Ковзаючі контакти виготовляють з композитів на основі Cu, Ag, Ni та ін. твердих мастил. Для слаботіч. контактів застосовують матеріали на основі благород. металів (Au, Pd, Pt Ag). Провідники, електропровідні М. м. — матеріали з високою питомою електропровідністю (понад 10⁴ Ом^-1·см^-1). Вони бувають газоподіб., рідкими та твердими. Рідкі електропровідні М. м. — розплави металів і електроліти. Найпоширеніші тверді електропровідні М. м.: Al, Fe, Cu. Висока електропровідність властива для Ag, Au, W, In, Mo, Ni, Sn, Pt, Pb, Ta, Zn та ін. металів. З Al виготовляють фольгу, різні електротех. вироби. Fe як електропровід. М. м. використовують переважно у складі м’яких сталей (0,1–0,15 % С). З Cu та її сплавів виготовляють аноди, кабель, струмопровідні пружини, електр. дроти. З W виробляють нитки ламп розжарювання, електроди, електронагрівники, елементи електрон. ламп і рентґенів. трубок, його застосовують під час виробництва спечених електроконтактів. З Pt випускають високотемпературні термопари, тонкі нитки для підвісок рухомих систем в електрометрах; зі Pb та його сплавів — оболонки кабелів, плавкі запобіжники, пластини акумуляторів; з Ag — контакти.

Жароміцним М. м., окрім жароміцності, властиві високий опір повзучості та руйнуванню при високих т-рах. До них зараховують жароміцні сплави на основі Fe, Ni і Co, тугоплавкі метали та сплави на їхній основі, а також композиц. матеріали (металооксидні, металокарбідні та металоінтерметалідні). Жароміцні сталі можна використовувати при т-рах до 800 °С, кобальт. сплави — до 1100 °С, а деякі композиц. матеріали — до 1200 °С і вище. Іноді жароміцні М. м. алітують і хромоалітують. З них виготовляють газові й парові турбіни та ін. деталі, що експлуатуються під навантаженням. Серед жаростійких М. м. — нікельхром., залізохромонікел., кобальтові, що мають великий опір до газової корозії при високих т-рах. Їхні мех. властивості, зокрема тривала міцність, і діапазон робочих т-р можуть змінюватися у широких межах залежно від складу матеріалу та режимів його оброблення. Напр., жароміцні сталі використовують при т-рах до 800 °С, кобальт. сплави — до 1100 °С, а деякі композиц. матеріали — до 1200 °С і вище. Жаростійкі М. м. після алітування, хромоалітування, алюмосиліціювання вирізняються більш високою стійкістю до газової корозії. З них виготовляють деталі, що експлуатуються при високих т-рах, напр., у газових або парових турбінах, ДВЗ. Захисні М. м. застосовують для захисту від іонізуючих випромінювань — нейтронного, γ- і рентґенівського. Вони затримують та поглинають нейтрони. Як захисні М. м. застосовують матеріали, що містять водень (вода, бетон) і речовини з великим перерізом захоплення нейтронів (Fe, Cd, B, Pb). Серед найпоширеніших зварювальних М. м. (див. Зварювальні матеріали) — електроди для ручного дугового зварювання — короткі метал. стрижні (діаметр 1,6–5 мм, довж. 225–450 мм) із покриттям, що складається з суміші речовин, які стабілізують дугу, утворюють при нагріванні та плавленні гази і шлаки, забезпечують розкислення та легування металу шва. До них також належать зварювал. дріт і вольфрам. електроди. Той чи ін. зносостійкий М. м. (розрізняють зносостійкі сталі та зносостійкі чавуни) може бути зносостійким при роботі в одних умовах (напр., у парі тертя), однак не мати зносостійкості в ін. середовищах (напр., абразивних). Інструментальні М. м. призначені для виготовлення деяких видів інструментів або їхніх робочих частин. Їм притаманні високі зносостійкість, твердість і теплостійкість. Залежно від складу та сфери застосування інструмент. М. м. поділяють: за ступ. легування — на вуглец., низьколегов., легов., високолегов.; за призначенням — для різал. інструменту, штамп. сталі для холод. деформування тощо. Див. Інструментальні сталі, Інструменти з надтвердих матеріалів. Для створення більшості кислотостійких М. м. пасивують Cr і Ti. У неіржавіючих і кислотостій. сталях Cr повинно бути не менше 13 %. Їх застосовують у хім. і легкій пром-стях, електротехніці, машинобудуванні тощо. Стійкість цих матеріалів до кислот і кислих середовищ залежить від концентрації кислоти, величини pH, температури, аніон. складу середовища й окислювально-поновлюваного потенціалу. Конструкційні М. м. поділяють за технол. принципом (ливарні, деформівні, спечені, зварювальні, паяні), умовами експлуатації (жароміцні, теплостійкі, кріогенні), за складом (сплави Al, Ti тощо), структур. станом (сталі аустенітні, феритні та ін.) і типом зміцнення (гартувальні, покращувальні, старіючі, дисперсно зміцнені). Понад 95 % усіх конструкц. М. м. становлять сплави Fe з С (сталі та чавуни). Корозійностійкі М. м. — сталі, чавуни, сплави на основі Ni, Cu (бронзи, латуні), Al, Ti, Zr, Ta, Nb. Підвищення корозій. стійкості цих матеріалів досягають легуванням елементами, що гальмують анод. процес. При легуванні Cr сталей здатність до пасивації передається й сплаву. У неіржавіючих сталей вміст Cr має бути не менший за 13 %. Кріогенні М. м. призначені для роботи в умовах низьких т-р (нижче 153 °С). Їх застосовують як конструкц. матеріали для косміч. і кріоген. техніки: аустенітні та легов. сталі, що містять понад 10–12 % Ni, сплави Al з домішками Mg (5–6 %) або Mn (0,5–1,5 %) тощо. Див. Корозієстійкі сплави і матеріали. З ливарних М. м. одержують різноманітні ливарні вироби. Ливарні сплави — матеріали, отримані сплавленням метал. або неметал. компонентів. Метал. сплави окрім осн. металу містять легуючі та модифікуючі матеріали, а також домішки. Сталь використовують у литому стані без деформац. оброблення, що зумовлює її значну фіз. і хім. неоднорідність, низькі мех. властивості. Нині якість ливар. М. м. підвищують унаслідок електродуг., індукц.-вакуум., електрошлак. та ін. методів переплаву. Вперше пром. виробництво лужностійких М. м. розпочато наприкінці 18 ст. у Франції. До них відносять вуглец. і високолегов. сталі, сірі та високолегов. чавуни, кольор. і благородні метали та їхні сплави. Вуглец. сталі стійкі у розчинах лугів з концентрацією до 50 % при т-рі до 100 °С. Додавання невеликої кількості Ni або Cu значно збільшує їхню лугостійкість. Хромисті сталі (Х13, 2Х13, 3Х13, 4Х13, Х17, 0Х17Т, Х25Т, Х28, 1Х17Н2) стійкі у розчинах лугів лише при невисоких т-рах. Значні домішки Ni підвищують лугостійкість заліз. сплавів. Хромонікел. сталі (00Х18Н10, 0Х18Н10, Х18Н9, 2Х18НТ, Х18Н10Т, Х18Н9Т, 0Х18Н12Б) стійкі у розчинах лугів аж до t_кип. Висока стійкість характерна хромонікел. сталям Х12НТ, 0Х21Н2Т, 0Х21Н6М2Т і 1Х18Н5Т. Не кородують при тривалій експлуатації у лужних розчинах високолегов. спец. сталі 0Х17Н13М2Т, 0Х17Н16М3Т, 0Х23Н28М2Т і 0Х23Н28М3Д3Т. Сірі чавуни стійкі у розчинах лугів серед. концентрацій до 100 °С. Нікел. чавуни стійкі у концентр. розчинах лугів. Чистий Ni стійкий у розчинах лугів всіх концентрацій при високих т-рах. Cu також достатньо стійка у водних розчинах лугів. Стійкість олов’янистих бронз до лужних розчинів дещо вища, ніж стійкість Cu. Особливо стійкі нікел. латуні. Ti не кородує у лужних розчинах під напруженням. Zr особливо стійкий у концентров. розчинах лугів і розплавлених лугах. Mo, W, Nb і Ta, а також Ag, Au і Pt стійкі до холод. розчинів лугів. У магнітних М. м. відносна магнітна сприйнятливість значно більша одиниці. Їх поділяють на фери- та феромагнітні. Перші є антиферомагнетиками з нескомпенсов. антипаралел. атом. магніт. моментами підґраток. Розрізняють також магнітом’які та магнітотверді матеріали.

Магнітні М. м. спец. призначення: магнітодіелектрики, магнітострикц., надпровідні магнетики, термомагнітні матеріали, ферити для надвисокочастот. техніки. У модифікованих М. м. при невеликих концентраціях модифікуючих матеріалів (до 0,05 %) внаслідок великої кількості штучно створених центрів кристалізації відбувається здрібнення зерна. Водночас зі здрібненням елементів мікроструктури значно покращується й їхня внутр. будова. Модифік. М. м. вирізняються більш високими короз. стійкістю, пластич. і втом. міцностями, покращеними технол. властивостями, меншою схильністю до зародження тріщин у виливках і звар. швах порівняно з немодифік. матеріалами. Серед модифік. М. м. — модифік. сталі, модифік. чавуни та модифік. кольор. метали і кольор. сплави. Магнітострикційні М. м. — магнітом’які матеріали з високою здатністю до деформації при намагнічуванні. Для них характерні велика магнітострикція насичення (відносна зміна ліній. розмірів при намагнічуванні до насичення; λ_s > 2·10^-5) і високий коефіцієнт магнітомех. зв’язку (відношення одержуваної мех. енергії до затраченої магніт. енергії; k > 0,1). Магнітострикц. М. м. є Ni, альфер, пермендюр, а також деякі магнітом’які ферити. Їх використовують у випромінювачах і приймачах ультразвуку, при перетворенні радіочастот тощо. З нагрівальних М. м. виготовляють нагрівники, що працюють за принципом прямого пропускання електр. струму, оскільки вони задовольняють таким вимогам: висока робоча температура, тривалий термін використання при робочих т-рах, високий питомий електроопір, мін. можливе коливання електроопору довжиною нагрівал. елемента, значна пластичність. Найпоширеніші нагрівал. М. м.: сплави на основі Fe–Cr–Al (фехраль) з робочою т-рою до 1400 °С і Ni–Cr (ніхром) з робочою т-рою до 1200 °С. Для більш високих робочих т-р і агресив. середовищ застосовують Mo з дифуз. шаром MoSi₂ та керам. нагрівал. елементи. Надпластичні М. м. — матеріали, які проявляють надпластичність у визначених температурно-швидкіс. умовах деформування. Вони поєднують велике відносне видовження (10²–10³ %) низького напруження плину (0,98–9,8 МПа) та високі показники чутливості напруження плину до швидкості деформування. На практиці використовують М. м., надпластичність яких зумовлена ультрадисперс. структурою. Таку структуру у різних матеріалах (сплави Fe, Ni та ін.) одержують гартуванням зі старінням, швидкіс. рекристал. відпалом, обробленням тиском з великими ступенями обтиску, термомех. обробленням або методами порошк. металургії (з ультрадисперс. порошків). Ефект надпластичності у матеріалах відбувається при т-рах понад 0,4 Т_пл. Тому важливою вимогою до надпластич. М. м. є стабільність їхньої структури при т-рі деформування. Її досягають при нагріванні двофаз. сплавів, особливо евтектик і евтектоїдів. Надпластичність притаманна практично всім М. м., в яких створ. стабіл. при нагріванні структуру з дуже дріб. зерном. Пром. використання надпластич. М. м. обмежене низькою швидкістю деформації. Матеріали у надпластич. стані вигідно використовувати при одержанні виробів дуже склад. форми; у традиц. технол. процесах — для зниження зусиль оброблення тиском; для оброблення важко- і недеформів. жароміц. сплавів. Нанокристалічні М. м. мають наддрібнозернисту (< 50 нм) структуру. Їм властивий великий об’єм дефект. структури периферій. зон зерна у поєднанні з бездефект. структурою його центр. частини. Така структура зерна зумовлює значне підвищення міцності матеріалу. Напр., експериментально одержано зразки чистого Fe з нанокристаліч. структурою (розмір зерна 3–5 нм) міцністю 8 ГПа. Нанокристал. М. м. одержують випаровуванням–осадженням, плазм. розпиленням, лазер. оплавленням, а також мех. легуванням. Наплавлювальні М. м. використовують для наплавлення матеріалу на виріб з метою відновлення його розмірів (відновлюв. наплавлення) або підвищення довговічності (зносостійке й антикороз. наплавлення). Найбільш поширений вид — метал. електроди з покриттям для ручного дугового напилення. Відновлювал. і антикороз. наплавлення проводять зварювал. електродами. Немагнітні М. м. мають невисоку магнітну проникність (не вище 1,5). Серед них — немагнітні легов. сталі та чавуни, полімери, скло, кольор. метали та сплави (на основі Al, Cu, Ti). У структурі немагніт. сталі — суміш аустеніту та карбіду заліза, немагніт. чавуну — аустеніту та графіту. Щоб одержати аустенітну структуру при кімнат. т-рі, сталь і чавун легують Ni та Mg. З них виготовляють деталі годинників, коробок компасів, корпусів машин, суден, різного судн. обладнання. Парамагнітним М. м., або парамагнетикам властиве намагнічування у напрямі зовн. магніт. поля. Їхня магнітна сприйнятність набагато менша 1, а магнітна проникність дещо більша 1. Типові парамагнітні М. м.: лужноземел. і лужні метали. Їхня магнітна сприйнятність практично не залежить від температури. Парамагнітними М. м. вище точки Нееля стають всі антиферомагнетики, вище точки Кюрі — всі магнітні матеріали. Парамагнітні властивості металів і сплавів залежать від оброблення (вплив дефектів) та хім. складу. Унаслідок адіабатич. розмагнічування їх використовують як робочі речовини при одержанні кріоген. т-р, а також у вимірювал. техніці для зміни феромагніт. матеріалів. З підшипникових М. м. виготовляють підшипники кочення та вкладки підшипників ковзання. Ці матеріали повинні мати малий коефіцієнт тертя сталевою поверхнею вала, забезпечувати мале зношування поверхонь тертя та витримувати достатні питомі навантаження До підшипник. М. м. відносять бабіти, бронзи, деякі чавуни, а також пористі порошк. матеріали, просочені мастилом. Нині як підшипник. М. м. застосовують керам. і композиц. матеріали на основі тугоплав. сполук та керметів. Комбінов. підшипник. М. м. — поєднання різних матеріалів, напр., пористих матеріалів, просочених пластмасою, пластмас. наповнювачем у вигляді металу, графіту або шаруватих типу метал–пластмаса. Плавлені М. м. отримують плавленням усіх компонентів з подальшим твердінням розплаву. Вони зазвичай щільніші, ніж спечені матеріали. Пластичні М. м. мають здатність до пласт. деформації. Напр., при малих напруженнях метали є пруж. тілами, при збільшенні напруження вони проявляють пласт. властивості, а при високих т-рах перетворюються у в’язкі тіла. З пружинних М. м. виготовляють пружини, пружні елементи, ресори різного типу. Це переважно сталі, які класифікують за способом виготовлення та за призначенням. Існують сталі, які зміцнені шляхом пластич. деформації з подальшим старінням, і гартовані на перенасичений твердий розчин з подальшим старінням. Сталі заг. призначення з робочими т-рами до 100–120 °C: 70, У12А, 65Г, 50ХФА та ін.; спец. призначення, які крім високих мех. властивостей мають спец. фіз.-хім. властивості: 40Х13, Н18К9М5Т, 12Х18Н9Т та ін. Іноді створюють пружинні М. м. на основі Cu. Пружні М. м. — матеріали, які здатні у визначених умовах відновлювати форму й об’єм після зняття зовн. навантаження. Від кін. 19 ст. використовують радіоактивні М. м. З усіх природ. і штучно створених радіоакт. елементів реакція ділення практично здійснена і реально освоєна для ²³³U, ²³⁵U і ²³⁹Pu. Природні Ra і Po застосовують практично, природні Pa, Rn, At і Fr — у наук. дослідженнях. Ізотопи з дуже великим періодом напіврозпаду: ⁴⁰K, ⁸⁷Rb, ¹¹⁵In, ¹²⁴Sn, ¹³⁸La, ¹⁴⁷Sm, ¹⁷⁶Lu, ¹⁸⁷Re. Ці елементи слабо радіоакт., не утворюють радіоакт. сім’ї і після випускання альфа- або бета-частин переходять у стійкий ізотоп. Радіоакт. М. м. штуч. походження — трансуран. елементи. З них найбільше значення має Pu, який одержують у ядер. реакторі при опроміненні нейтронами ядер ²³⁸U. Радіоакт. М. м. у вигляді сплавів ²³⁸U, ²³⁵U, ²³³U, ²³²U і ²³⁹Pu з Al, Nb, Zr, Mo та ін. випускають для потреб атом. енергетики. Більш ефективним є виготовлення ядер. палива у вигляді оксидів, карбідів і силіцидів. Штучні М. м. використовують також у різних радіоізотоп. приладах, які контролюють і регулюють технол. процеси, зокрема понад 20 типів джерел ⁶⁰Co і ¹⁹⁸Ir — для гама-дефектоскопії. За допомогою радіотехнічних М. м. (гетери, напівпровідники, вакуумні, магнітні, радіопоглинаючі та прозорі, термоеміс., електроізоляц. матеріали та ін.) у робочих вузлах пристроїв генерують, випромінюють, перетворюють і приймають електромагнітні коливання у діапазоні радіочастот 10⁵–10¹¹ Гц. Резистивним М. м. повинні бути властиві необхідні коефіцієнти електр. провідності й опору, а тим, що експлуатують при високих т-рах, ще й відповідні жароміцність, жаро- і термостійкість. Їх виготовляють на основі W, Mo, Ta, ніхрому, фехралю, металоподіб. тугоплав. сполук, напівпровідників, оксидів, комплекс. оксидів деяких перехід. металів, а також ін. оксидів. Резистив. М. м. є керам. і композиц. матеріали на основі нітриду кремнію, скла, стеатиту з електропровід. наповнювачами (напр., сажею), нітриду алюмінію або кремнію з наповнювачами — металоподіб. тугоплав. сполуками або деякими металами. З них виготовляють баретери, варистори, резистори та ін. Феромагнетикам, або феромагнітним М. м. — Fe, Co, Ni, Gd і сплавам цих елементів між собою та з неферомагніт. елементами — властива спонтанна намагніченість. Типовими магнітом’якими М. м. є Fe і його сплави із Si (трансформаторні й електротех. сталі), сплави Fe з Ni (пермалой) і з Co (пермандюр); магнітотвердими — вуглец., вольфрам., кобальт. сталі, сплави альні, альніко, магніко, тікональ, платин. сплави та сполуки Co з рідкісноземел. елементами. При т-рах вище точки Кюрі феромагнетики стають парамагнетиками. Феромагнітні М. м. є основою багатьох магніт. матеріалів або входять до їхнього складу. Хімічностійкі М. м. характеризуються підвищеною стійкістю у хім. агресив. середовищах. Хімічностійкими є кислото-, корозійно- і лугостійкі матеріали. До них належать сплави на основі Fe (сталі та чавуни) з легуючими добавками (Cr, Ni, Mn, Cu, Mo, Si та ін.), метали Ni, Cu, Ti, Zr, Nb, Ta, Au, Ag та сплави на їхній основі.

Літ.: Шпак А. П., Куницкий Ю. А., Лысов В. И. Кластерные и наноструктурные материалы. К., 2002. Т. 2; Бялік О. М., Черненко В. С. та iн. Металознавство: Підруч. К., 2002; Куцова В. З., Погребна Н. Е., Носко О. А. та ін. Алюміній та сплави на його основі. Дн., 2004; Попович В. В. Технологія конструкційних матеріалів і матеріалознавство: Підруч. Л., 2006; Дяченко С. С., Дощечкіна І. В., Мовлян А. О., Плешаков E. I. Матеріалознавство: Підруч. Х., 2007; Черненко В. С. Металлы и металлические материалы // Неорган. материаловедение. Мат. и технологии. К., 2008. Т. 2, кн. 1; Афтанділянц Є. Г., Зазимко О. В., Лопатко К. Г. Матеріалознавство: Підруч. Хн., 2012.

В. Г. Хижняк

Розмір шрифту

Металеві матеріали

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті