Металооброблення
МЕТАЛООБРО́БЛЕННЯ — сукупність технологічних процесів, що застосовують для виготовлення з металів (сплавів) машин, механізмів, інженерних конструкцій і споруд, металевої фурнітури, побутових предметів та іншої продукції металообробної промисловості. За допомогою процесів технол. оброблення різними інструментами та на спец. обладнанні й верстатах змінюють форму, розмір, фіз.-мех. характеристики, надають виробам необхід. якості та властивості. На території України виготовлення знарядь праці, зброї та предметів побуту з самород. міді, золота, срібла та метеорит. заліза розпочато ще в епоху пізнього неоліту. Кування та зварювання в холод. стані здійснювали вручну камінням і металом. У бронз. і ранній залізний віки почали застосовувати біопаливо для виготовлення виробів зі сплавів міді (бронзи, латуні) та заліза (сталі). Були створ. такі технології М., як випалювання руди, плавлення, ковал. зварювання, наварювання, паяння, гартування, точіння, інкрустація. У процесі становлення людства зростала потреба у метал. виробах, особливо у залізних. Знач. поступ у розвитку М. здійснено у часи Київ. Русі. Давньорус. ремісники удосконалили існуючі технології виготовлення зброї та знарядь праці. Високоякісну зброю виробляли багатошаровою — із заліз. і сталевих смуг зварюванням, куванням, витяжкою леза, терміч. обробленням, шліфуванням, поліруванням, наплавленням рукоятки. Давньорус. майстри володіли передовими на той час технологіями роботи з кольор. металами (скань, чернь, філігрань, чеканка тощо). Укр. ливарники виготовляли з бронзи гармати та дзвони. Досягнення М. обумовили тех. оснащення ін. видів виробництва. Спеціалізація ремісн. виробництва, об’єднування в цехи від поч. 16 ст. призвели до знач. удосконалення технологій і знарядь праці, що сприяло підвищенню продуктивності виробництва та якості метал. продукції. Розповсюдження в Україні мануфактур. виробництва зорієнтувало розвиток М. на виготовлення деталей ткац., сукон. верстатів, обладнання для кузень, папірень, лісопилень, друкарень, водяних млинів із мех. двигунами та ін. Тривалий час осн. енергією для М. були теплова (від горіння палива) та механічна (від водяної пари і водяних коліс річк. запруд). У 2-й пол. 19 ст. з переходом до машин. виробництва почали застосовувати більш універсал. вид енергії — електричний. Розвиток економіки зумовив потребу в транспорті, приміщеннях, мостах, що стимулювало удосконалення М., зокрема металург. і маш.-буд. технологій. У 1920-х рр. масштабна електрифікація значно посилила тех. потенціал М. Більшість верстатів, пресів, вальцювальних станів та ін. обладнання для М. вже виготовляли з електр. приводами. В Україні було створ. електрометалургію, електрозварювання та низку ін. процесів світ. рівня, зокрема для М. новіт. конструкц. металів і сплавів алюмінію, титану, нікелю, ванадію, цирконію, спец. сталей. Укр. вчені розробили основи М. електрошлаковими технологіями, концентров. джерелами теплоти (плазмове зварювання, дугове зварювання, електронно-променеве зварювання, лазерне зварювання, різання тощо). Нині в Україні вивчають та розвивають такі види М.: лиття (однораз., кокіл., відцентр., безперервне, вакуум. всмоктуванням, під тиском та ін.); оброблення металів тиском (кування, вальцювання, штампування, обкатування, пресування, волочіння та ін.); слюсарне оброблення та мех. оброблення різанням (точіння, свердління, фрезерування, стругання, шліфування, шабрування, протягування тощо); термічне та хіміко-термічне оброблення (гартування, відпуск, нормалізація, цементація, азотування, ціанування, дифуз. металізація та ін.); термомех. оброблення; зварювання, наплавлення та паяння (дугове, газове, контактне, плазм., електрошлак., електронно-променеве, тертям, вибухом, дифуз. тощо); хім., електрофіз. і електроліт. оброблення (шліфування, полірування, анодно-мех. і катодне оброблення, нанесення захис. і декор. покриттів, об’ємне копіювання, прошивання, калібрування, точіння, видалення задирок, маркування тощо); напилення (газополуменеве, детонаційне, дугове, плазмово-дугове та ін.).
Рекомендована література
- Врублевський В. К. Технічний прогрес і використання техніки. К., 1973;
- Бідзіля В. І. Чорна металургія території України 3 ст. до н. е. К., 1982;
- Литейное производство. Москва, 1987;
- Лахтин Ю. М. Основы металловедения. Москва, 1988;
- Амитан Г. Л., Байеупов И. Е., Барон Ю. М. и др. Справочник по электрохимическим и электрофизическим методам обработки. Ленинград, 1988;
- Князев В. Н. Технология и человек. К., 1990;
- Равська Н. С., Родін П. Р., Ніколаєнко Т. П., Мельничук П. П. Основи формоутворення поверхонь при механічній обробці: Навч. посіб. Ж., 2000;
- Богуслаєв В. О., Ципак В. І., Яценко В. К. Основи технології машинобудування: Навч. посіб. З., 2003;
- Черненко В. С., Кіндрачук М. В., Дудка О. І. Променеві методи обробки: Навч. посіб. К., 2004;
- Попович В. В. Технологія конструкційних матеріалів і матеріалознавство: Підруч. Л., 2006.
Завантажити статтю
