Метастаз

Визначення і загальна характеристика

МЕТАСТА́З (від грец. μετάστασις — переміщення) — вторинне вогнище пухлинного процесу, що виникає з первинної злоякісної пухлини і поширюється шляхом кровообігу та/або лімфотоку. Метастазування — процес поширення М. в організмі хворого, спосіб і швидкість поширення цього процесу — найважливіші показники агресивності первин. пухлини. 1829 франц. лікар Ж.-К. Рекам’є довів, що причиною М. є ракові клітини. Він виявив інвазію вен раковими клітинами з подальшим перенесенням останніх у віддалені ділянки тіла й утворенням «окремих вогнищ уражень», які назвав «М.». Натомість 1889 англ. хірург С. Пейдж запропонував гіпотезу «seed and soil», згідно з якою тропізм метастазування визначають за результатом взаємодій пухлин. клітин («seed» — насіння) зі сприятливим мікрооточенням в органі («soil» — ґрунт). У рамках цієї концепції формування М. розглядають швидше як селектив. процес, аніж як випадковий. Селектив. механізм формування М. ґрунтується на гетерогенності клітин. складу пухлини, яка виникає внаслідок генет. та фенотип. нестійкості злоякіс. клітин. До селектив. факторів відносять: вплив імун. системи, дефіцит пожив. речовин, гіпоксію, дію протипухлин. терапії тощо. Прикладом клонально-селектив. концепції є явище домінування метастатично актив. клітин у пухлині, яке передує формуванню метастатич. вузлів у вторин. сайтах (Р. Кербел, 1990). Хоча специфічність органа або тканини, у яких формуються М., визначають взаємодією пухлини та організму, насамперед, на епігенет. рівні, здатність пухлин. клітин до дисемінації обумовлена і генет. факторами. Пошук «метастатич. генів» ви­явив втрату метастатично актив. клітинами деяких функціонал. генів (nm23, KAI 1, KiSS-1), реіндуков. експресія яких у деяких типах пухлин. клітин пригнічує формування М. у тварин. Відкриття 1976 протоонкогену src фактично започаткувало розуміння молекулярно-генет. механізмів порушення регуляції росту пухлин. клітин.

Осн. види М. за типом метастазування: лімфогенні, гематогенні, змішані, імплантаційні. Лімфогенні М. розносяться потоком лімфи й найбільш характерні для пухлин, що походять з епітелію. Іноді лімфоген. шляхом можуть поширюватися ін. типи пухлин, напр., саркоми (пухлини зі сполуч. тканини, що відрізняються надзвичайною злоякісністю). Найчастіше лімфогенні М. на деякий час затримуються в лімфатич. вузлі. Якщо в цей час хворому проводять операцію, то разом з первин. пухлиною видаляють регіонарні лімфатичні вузли, що запобігає подальшому поширенню пухлин. процесу й може призводити при відповід. лікуванні до повного одужання. Поширення гематоген. М. здійснюється потоком крові. Цей процес найбільш характерний для пухлин високого ступеня злоякіс­ності. Пухлинні клітини легше проникають у вени, ніж в артерії. Оскільки венозна кров обов’яз­­ково проходить через печінку та легені, то найчастіше злоякісні пухлини метастазують саме в ці органи. Однак тільки анатом. особливості не можуть повністю пояснити системне розповсюдження М. в організмі. Напр., добре васкуляризов. м’язи та нирки вкрай рідко є мішенями для метастазування. У деяких випадках пухлинні клітини можуть потрапляти в кровоносні судини через лімфатичну систему, такий тип метастазування називають змішаним.

Завантажити статтю