Метастаз

МЕТАСТА́З (від грец. μετάστασις — пере­міще­н­ня) — вторин­не вогнище пухлин­ного процесу, що виникає з первин­ної зло­якісної пухлини і поширюється шляхом кровообігу та/або лімфотоку. Мета­стазува­н­ня — процес пошире­н­ня М. в організмі хворого, спосіб і швидкість пошире­н­ня цього процесу — найважливіші показники агресивності первин. пухлини. 1829 франц. лікар Ж.-К. Рекамʼє довів, що причиною М. є ракові клітини. Він виявив інвазію вен раковими клітинами з подальшим пере­несе­н­ням остан­ніх у від­далені ділянки тіла й утворе­н­ням «окремих вогнищ уражень», які на­звав «М.». Натомість 1889 англ. хірург С. Пейдж за­пропонував гіпотезу «seed and soil», згідно з якою тропізм мета­стазува­н­ня ви­значають за результатом взаємодій пухлин. клітин («seed» — насі­н­ня) зі сприятливим мікрооточе­н­ням в органі («soil» — ґрунт). У рамках цієї концепції формува­н­ня М. роз­глядають швидше як селектив. процес, аніж як випадковий. Селектив. механізм формува­н­ня М. ґрунтується на гетероген­ності клітин. складу пухлини, яка виникає внаслідок генет. та фенотип. не­стійкості зло­якіс. клітин. До селектив. факторів від­носять: вплив імун. системи, дефіцит пожив. речовин, гіпоксію, дію протипухлин. терапії тощо. Прикладом клонально-селектив. концепції є явище домінува­н­ня мета­статично актив. клітин у пухлині, яке пере­дує формуван­ню мета­статич. вузлів у вторин. сайтах (Р. Кербел, 1990). Хоча специфічність органа або тканини, у яких формуються М., ви­значають взаємодією пухлини та організму, насамперед, на епігенет. рівні, здатність пухлин. клітин до дисемінації об­умовлена і генет. факторами. Пошук «мета­статич. генів» ви­явив втрату мета­статично актив. клітинами деяких функціонал. генів (nm23, KAI 1, KiSS-1), реіндуков. екс­пресія яких у деяких типах пухлин. клітин пригнічує формува­н­ня М. у тварин. Від­кри­т­тя 1976 протоонкогену src фактично започаткувало ро­зумі­н­ня молекулярно-генет. механізмів поруше­н­ня регуляції росту пухлин. клітин.

Осн. види М. за типом мета­стазува­н­ня: лімфоген­ні, гематоген­ні, змішані, імплантаційні. Лімфоген­ні М. роз­носяться потоком лімфи й найбільш характерні для пухлин, що походять з епітелію. Іноді лімфоген. шляхом можуть поширюватися ін. типи пухлин, напр., саркоми (пухлини зі сполуч. тканини, що від­різняються над­звичайною зло­якісністю). Найчастіше лімфоген­ні М. на деякий час затримуються в лімфатич. вузлі. Якщо в цей час хворому проводять операцію, то разом з первин. пухлиною видаляють регіонарні лімфатичні вузли, що запобігає подальшому поширен­ню пухлин. процесу й може призводити при від­повід. лікуван­ні до повного одужа­н­ня. Пошире­н­ня гематоген. М. здійснюється потоком крові. Цей процес найбільш характерний для пухлин високого ступеня зло­якіс­ності. Пухлин­ні клітини легше проникають у вени, ніж в артерії. Оскільки венозна кров обовʼяз­­ково проходить через печінку та легені, то найчастіше зло­якісні пухлини мета­стазують саме в ці органи. Однак тільки анатом. особливості не можуть повністю пояснити системне роз­по­всюдже­н­ня М. в організмі. Напр., добре васкуляризов. мʼязи та нирки вкрай рідко є мішенями для мета­стазува­н­ня. У деяких випадках пухлин­ні клітини можуть потрапляти в кровоносні судини через лімфатичну систему, такий тип мета­стазува­н­ня називають змішаним.

Завантажити статтю