Метеор

«МЕТЕО́Р» – серія радянських метеорологічних супутників, перший із яких («Метеор 1-1») виведено на орбіту 26 березня 1969. На підготов. етапі регуляр. систем. спостережень запущено: 6 апаратів т. зв. технол. розряду для відпрацювання окремих систем і ком­плексу загалом, 6 апаратів т. зв. експерим. розряду для проведення суто наук. дослідж. і 25 апаратів оператив. призначення для виконання осн. програми. Остан. супутник серії «М.» виведено на орбіту 5 квітня 1977. Система припинила існування у зв’язку з виходом із ладу остан. актив. апарата 2012. Типова маса апарата становить 1280 кг. На борту кожного встановлено типовий комплект телевіз., сканувал. та актинометрич. апаратури. Телевізійну систему «ВІДІКОН» використовували для знімання освітленої частини поверхні Землі у видимому діапазоні спектра (0,5–0,7 мкм) і створення схем хмар. покриву Землі; мала смугу огляду 1000 км, роздільність — 1,25 × 1,25 км. За допомогою сканувал. інфрачервоного радіометра «Ластівка» проводили спостереження хмар. покриву на нічній стороні Землі, визначали її температуру та верхні межі хмар; спектрал. діапазон відповідав вікну прозорості атмосфери (8–12 мкм), смуга огляду — 1100 км, роздільність — 15 × 15 км. Актинометричні сенсори вимірювали інтенсивність випромінювання Землі. На борту супутників були встановлені 2 ширококутні несканувал. і 2 вузькокутні сканувал. прилади. Ширококутні сенсори вимірювали інтенсивність випромінювання всієї видимої частини Землі та атмосфери; вузькокутні — сканували поверхні в напрямку, перпендикулярному до вектора руху супутника. Сканування проводили в 3-х спектрал. діапазонах: 0,3–3 мкм (діапазон відбитої соняч. радіації), 3–30 мкм (тепл. випромінювання Землі та атмо­сфери; отримані дані дозволяли розрахувати величину поглинутої частини випромінювання Сонця, її використовували в довгострок. прогнозах), 8–12 мкм (дані про випромінювання в цьому діапазоні дозволяли розрахувати висоту верх. межі хмар, що важливо для авіації). Конструктивно супутники цієї серії складалися з 2-х герметич. відсіків. У прилад. відсіці (в нижній частині апарата) була розміщена апаратура для метеорол. спостережень; в енергетич. відсіці — осн. служб. системи: радіотелеметрична, прилади системи терморегулювання, хім. батареї системи електроживлення. Зовні на енергетич. відсіці містилися великі плоскі панелі соняч. батарей, що розкривалися після відділення супутника від ракети-носія. На відміну від батарей, що зазвичай жорстко закріплюють на корпусі супутника або автоматич. міжпланет. станції, панелі соняч. батарей систем «М.» були рухомі, вони поверталися таким чином, щоб Сонце постійно освітлювало чутливі елементи (за винятком тих періодів, коли весь супутник знаходився в тіні Землі). Така поворотна система та досить велика площа цих батарей у поєднанні з хім. буфер. батареями дозволяла забезпечувати енергоживлення всієї апаратури в різних режимах протягом багатьох місяців. Метеорол. апаратура супутника могла працювати циклами різної тривалості; її вмикання та вимикання проводили як за заданою програмою, так і згідно з командами з центру управління. За допомогою телевізій. апаратури спостерігали за хмар. покривом на денній стороні Землі. Одна камера знімала праву, друга — ліву сторони смуги вздовж траси супутника. Шир. смуги захвату телевізій. камер бл. 1000 км. Інфрачервону апаратуру використовували для спостережень хмарності переважно на нічній стороні. Вона реєструвала тепл. випромінювання хмар або поверхні Землі. Робочий діапазон інфрачервоної апаратури (8–12 мк) дозволяв проводити спостереження як нічної, так і денної сторін планети, при цьому охоплювати смугу шир. бл. 1000 км. За допомогою знімків, отриманих із телевізій. та інфрачервоної апаратур, виявляли такі особливості структури хмар. утворень, що були недоступні для назем. спостережень. Телевізійна й інфрачервона інформація дозволяла надійніше оцінювати синоптичні процеси й характер розвитку та стан атмосфери. Протягом усього періоду актив. функціонування системи «М.» продовжували роботи з її модернізації та створення нових метеорол. супутників (серед них — «Метеор-Природа», «Ресурс-О1», «Астрофізика», «Ресурс-УКП»). 1982 прийнято в експлуатацію нову Держ. метеорол. космічну систему «Метеор-2». Для оператив. отримання інформації з метою прогнозу погоди, контролю озон. шару та радіацій. ситуації в навколозем. косміч. просторі, а також для моніторингу мор. поверхні, зокрема льодової, був створений косміч. комплекс гідрометеорол. та океаногр. забезпечення «Метеор-3М».

Літ.: Селиванов А. С., Тучин Ю. М. Ра­диотелевизионный комплекс спутников «Метеор» для исследования при­родных ресурсов Земли // Исследование Земли из космоса. 1981. № 5; Румянцев П. А. Космическая система «Метеор». Москва, 1983; Космический комплекс гидрометеорологического и океанографического обеспечения «Ме­­теор-3М» с КА «Метеор-М» № 1: Справоч. мат. Москва, 2008.

Г. У. Ковальчук

Рекомендована література

1. Селиванов А. С., Тучин Ю. М. Ра­диотелевизионный комплекс спутников «Метеор» для исследования при­родных ресурсов Земли // Исследование Земли из космоса. 1981. № 5;
   Google ScholarInternet
2. Румянцев П. А. Космическая система «Метеор». Москва, 1983;
   Google ScholarInternet
3. Космический комплекс гидрометеорологического и океанографического обеспечения «Ме­­теор-3М» с КА «Метеор-М» № 1: Справоч. мат. Москва, 2008.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю