Метод

МЕ́ТОД (від грец. μεθοδος — шлях, дослідже­н­ня, спосіб пі­зна­н­ня) — систематизований спосіб досягне­н­ня теоретичного чи практичного результатів, роз­вʼяза­н­ня про­блем чи одержа­н­ня нової інформації на основі певних регулятивних принципів пі­зна­н­ня та дії, усві­домле­н­ня специфіки досліджуваної предметної галузі й законів функціонува­н­ня її обʼєк­­тів. М. окреслює та втілює шлях до істини, напрями ефектив. діяльності, що ведуть до реалізації по­ставлених цілей, задає регулятиви та морал. на­станови пі­­знавал. процесу. М. складається зі стандарт. і одно­знач. правил (процедур), які забезпечують достовірність зна­н­ня, що формується. Такими правилами в математиці є алгоритми роз­вʼя­­за­н­ня задач (див. Алгоритм); у природо­знавстві — на­станови, повʼязані з операціями вимірюва­н­ня, емпірич. інтер­претації; у мистецтві — правила типізації, символізації, ідеалізації; у філософії — умови категоріал. синтезу, цін­нісно-норматив. оцінок тощо. Правила дії (операції, процедури) у своїх частк. специфікаціях можуть характеризувати не М., а методику (напр., методика простої, випадк. і серій. вибірки під час соціол. опитувань). М. від­різняється від методики і техніки тим, що, крім тех., процедур. частини, містить їхнє теор. усві­домле­н­ня та особливі пі­знавал. принципи (зокрема принцип системності, аналітичності, єд­ності якіс. і кількіс. характеристик, історизму та презумпції осмисленості). Пере­буваючи в єд­ності з певною теорією, М. ви­ступає як методол. під­хід (напр., квантово-мех., про­грамно-цільовий). Але і саму теорію можна роз­ширювати у М. Це повʼязано з тим, що теор. принципи М. мають ідейно-пі­знавал. значе­н­ня, а усві­домле­н­ня закономірностей, що роз­криваються теорією, може бути пере­кладене у правила дії. Так, ймовірностей теорія стає М. статист. аналізу інформації. М. поділяють на всезаг. (типу діалектики, аналіт., символіко-алегор. під­ходів), особливі (на зразок логіко-дедуктив., синергетич. чи алгебрич. під­ходів) і специфічні (контент-аналіз у соціології, парамагніт. резонанс у фізиці). Манера за­стосува­н­ня певного М., при­йоми його зануре­н­ня в конкрет. матеріал, порядок викори­ста­н­ня фундам. понять, його методол. обробки утворюють стиль мисле­н­ня. Єд­ність М. і стилю мисле­н­ня — методол. сві­домість певної галузі пі­зна­н­ня (т. зв. канон і органон мисле­н­ня).

Завантажити статтю