Меценатство

МЕЦЕНА́ТСТВО – безкорислива матеріальна підтримка розвитку культури, мистецтва, освіти, охорони здоров’я тощо. Близькими до М. є благодійництво, філантропія. Назва походить від імені впливового давньорим. держ. діяча 1 ст. до н. е. Гая Цільнія Мецената, який був шанувальником мистецтв, поетом і витрачав чималі кошти на придбання мист. творів та допомогу поетам Вергілію, Горацію, Проперцію (подарував йому віллу, і той присвятив Меценату кілька од, увіковічнивши його ім’я, що стало синонімом добротворення й щедрості). За часів Київ. Русі багато князів часто були покровителями митців, будівничими храмів за власні кошти. Серед найвидатніших меценатів — Ярослав Мудрий, Мстислав Ізяславич, Данило Галицький. Займалися благодійництвом православні церк. братства, що були не тільки церк. організаціями, а й культур. центрами. Коштом їхніх членів утримували школи й лікарні. В архівах збереглися сотні заповітів на потреби Церкви та монастирів, що свідчить про поширення цього явища. Особливо часто протягом століть за меценат. кошти здійснювали будівництво храмів. Власниця волин. м-ка Гоща (нині смт Рівнен. обл.) Р. Соломорецька в 1630-х рр. влас. коштом заснувала чол. монастир, де були діюча церква й школа, яку переведено з Вінниці митрополитом Петром Могилою. Сестра митрополита Р. Вишневецька надавала кошти на утримання кількох монастирів. Княгиня А. Гольшанська-Заславська спон-сорувала переклад і друк Пересопниц. Євангелія. Її сестру Юліяну за добродійн. діяльність канонізовано. Княгині Олена й Софія Чарторийські 1597 заснували спец. фундацію при Пересопниц. монастирі (нині Рівнен. обл.), дали кошти на шпиталь для убогих, заснували школу для селян. дітей. Г. Гойська подарувала Почаїв. Свято-Успен. лаврі (Тернопільщина) землі та ікону Божої Матері, яку одержала від грец. митрополита Неофіта. Мати гетьмана І. Мазепи Марія-Маґдалина (1686 постриглася в черниці, потім стала ігуменею Фроло-Вознесен. монастиря в Києві) здійснювала широку благодійн. місію: опікувалася брат. школою, друкувала книжки, створила сиротинці, притулки для немічних і старих, шпиталі, безкоштовні їдальні для бідних. Сучасники свідчать, що саме її впливові завдячуємо меценат. діяльності самого гетьмана. Визнач. благодійниками були князі Острозькі, які будували храми, закладали шпиталі, школи, б-ки. Серед них особлива роль належить В.-К. Острозькому, який заснував в Острозі (нині Рівнен. обл.) академію та друкарню, що мало важливе значення для поширення освіти на укр. землях. Про нього захоплено писали П. Куліш, М. Костомаров, митрополит Іларіон (Огієнко). Благодійництво було неписаним правилом життя козац. старшини, переважна більшість — відомі як фундатори і ктитори храмів (П. Конашевич-Сагайдачний, І. Самойлович, І. Скоропадський, Д. Апостол, М. Миклашевський, П. Калнишевський). Києво-Могилян. академія постала як результат поєднання зусиль гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного, митрополита Петра Могили й дворянки Галшки Гулевичівни, яка 1615 передала свою садибу й землі в Києві для заснування монастиря, шпиталю та школи для дітей шляхти й міщан. Важливим освіт. проектом, реалізов. на благодійн. основі, є створ. на кошти О. Безбородька в Ніжині (нині Черніг. обл.) гімназія (згодом ліцей його імені, а нині університет); серед вихованців — М. Гоголь, Є. Гребінка, Н. Кукольник. Тітка гетьмана П. Скоропадського графиня Є. Милорадович засновувала школи, фінансувала підпіл. укр. друкарні в Галичині, дала 9 тис. гульденів для Літ.-наук. товариства ім. Шевченка у Львові (нині Наукове товариство ім. Т. Шевченка). М. Круковська-Будзинська пожертвувала все майно на фінансування просвітниц. установ на Тернопільщині. А. Яконович-Винницька заповіла своє майно школам Станіславщини. Х. Алчевська в Харкові заснувала й утримувала своїм коштом школу для неписьменних. Поміщиця з Полтавщини К. Скаржинська допомагала бідним, заснувала істор.-етногр. музей. Жін. літ. альманахи в Станіславі (нині Івано-Франківськ) та Львові фінансували Ганна Барвінок, Дніпрова Чайка, Леся Українка, Олена Пчілка. С. Русова із сестрою Марією заклали після смерті батька школу й дитячі ясла. Важливе значення для розвитку освіти мала Ґалаґана Павла Колегія у Києві. У часи бездержавності М. забезпечувало можливість існування укр. культури й мистецтва. У великих поміщиц. маєтках діяли муз. колективи й театри. Так, у с. Кибинці (нині Миргород. р-ну Полтав. обл.) славився театр Д. Трощинського, де реж. був В. Гоголь — батько М. Гоголя, який називав О. Безбородька «благодійником України». На кошти Д. Трощинського щороку направляли здобувати освіту 20 здібних юнаків із Полтавщини та Київщини; серед них — М. Гоголь, художник В. Боровиковський, засн. Харків. університету В. Каразін, міністр М. Сперанський. Основою для створення Черніг. істор. музею та Нац. музею Т. Шевченка в Києві стала колекція документів та артефактів, зібраних В. Тарновським (див. Тарновські). Засн. Товариства залізних руд Кривого Рогу, що мало важливе значення для індустріалізації краю й розвитку міст Кривий Ріг і Катеринослав (нині Дніпро), інж. О. Поль був археологом, етнографом та істориком. Він збирав усе, що було пов’язане з історією України; на основі його колекції (понад 6 тис. цінних експонатів) створ. Катериносл. істор. музей О. Поля (див. Дніпропетровський історичний музей ім. Д. Яворницького). Дворянин із Полтавщини П. Потоцький упродовж 40 р. зберігав різноманітні артефакти та пам’ятки, що згодом стали дорогоцін. музей. експонатами. Меценати Терещенки, Богдан та Варвара Ханенки подарували Києву музеї, в яких зібрано шедеври світ. мистецтва. Чимало споруд у Києві збереглися від братів Лева та Лазаря Бродських, які засновували й утримували влас. коштом освітні заклади. Інж. і співвласник Городищен. цукрозаводів П. Симиренко (див. Симиренки) увійшов в історію передусім тим, що пожертвував кошти на видання зб. «Кобзарь» (C.-Петербургъ, 1860) Т. Шевченка, а його брат В. Симиренко упродовж 40 р. виділяв «Старій Громаді» на нац.-культурні потреби десятину своїх прибутків. Він передав М. Грушевському 100 тис. крб золотом для потреб НТШ. В. Симиренко заповів свої статки (понад 10 млн крб) для створення спец. товариства допомоги укр. письменникам, артистам, ученим; однак більшов. переворот 1917 унеможливив виконання волі мецената. Є. Чикаленко продавав свої землі в херсон. степах для заснування й видання г. «Рада», що відіграла важливу роль у політ. просвіті та нац. вихованні читачів. Він не тільки був особистим меценатом Б. Грінченка, М. Чернявського, М. Коцюбинського і В. Винниченка, яким платив гонорари за твори, надрук. у ж. «Кіевская старина», а й дав 25 тис. крб на будівництво Академ. Дому у Львові, де мешкали укр. студенти університету та політехніки. Масштабну меценат. діяльність здійснював митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Він створював музеї, надавав стипендії художникам, заснував і утримував у Львові Мист. школу О. Новаківського, з якої вийшла плеяда видат. митців. Біографи митрополита висловлюють припущення, що сума його пожертв на культуру, мистецтво й для допомоги нужденним та знедоленим (напр., заснування й утримання у Львові лікарні для знедолених) перевищує видатки на утримання й розвиток Церкви.

Укр. М. широко практикувалося в діаспорі (музеєтворення в США К. Лисюка, Укр. інститут Америки в Нью-Йорку, що його подарував укр. громаді В. Джус, численні благодійн. фундації у США — Антоновичів Омеляна і Тетяни Фундація, Багряного Івана імені Фундація, О. Воскобійника, Ю. Фещенка-Чопівського, а також П. Яцика, Дж.-К. Темертея, Канадська фундація українських студій, «Прометей» у Канаді. На благодійні пожертви створ. й видано ЕУ за ред. В. Кубійовича, засн. Український науковий інститут Гарвардського університету, Канадський інститут українських студій. Традиції благодійництва набувають поширення в сучас. Україні: створ. низку авторитет. благодій. фондів, що послідовно опікуються важливими освіт. й культур. проектами, зокрема «Відродження» Міжнародний фонд, Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара, Ліга українських меценатів, Український фонд культури, Шевченка Тараса Всеукраїнський благодійний культурно-науковий фонд.

Літ.: Костомаров М. Історія України в життєписах визначних діячів. Л., 1918; Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. К., 1991; Ковалинский В. В. Меценаты Киева. К., 1995; 1998; Вечерський В. Меценатство української еліти в глухівський період Гетьманщини // Сучасність. 1997. № 3; Слабошпицький М. Українські меценати: Нариси з історії укр. культури. К., 2001; 2006; Лук’янчук Г. Євген Чикаленко та меценатство в українському націєтворенні // Слово Просвіти. 2017, 28–24 січ.

М. Ф. Слабошпицький

Розмір шрифту

Меценатство

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті