МЕ́ЧНИК Петро Іванович (08. 03. 1885, с. Чернихівці, нині Збараз. р-ну Терноп. обл. — 09. 06. 1953, Львів) — філософ, етнолог, громадсько-освітній діяч. Доктор філософії. Член НТШ (1913), т-в «Просвіта», «Рідна школа». Закін. філос. факультет Львів. університету (1909). Від 1911 — у філії Львів. академ. гімназії: проф. пропедевтики філософії, психології, логіки, грец., лат. та нім. мов. 1914 мобілізов. до австр. армії, служив поручником, був поранений. У листопаді 1918 став сотником УГА, адʼютантом генерала М. Омеляновича-Павленка. Під час війни з більшовиками був полонений, утік. У листопаді 1920 повернувся до Львова. До 1939 викладав нім. мову в першій укр. приват. дівочій гімназії у Галичині, приват. дівочій гімназії товариства «Рідна школа» (від 1945 — середня школа № 5; 1950–53 — викладач нім. мови, логіки та психології). 1938–40 — викладач польс. гімназії; за сумісництвом на­прикінці 1939 — на поч. 1940 — директор курсів під­вище­н­ня кваліфікації учителів, згодом — у штаті обл. Ін­ституту удосконале­н­ня вчителів. Викладав курс української мови для асп. і клін. ординаторів у Львів. мед. ін­ституті. 1939–44 — директор 1-ї Укр. держ. гімназії. У вересні 1940 — червні 1941 — старший викладач кафедри української мови Львів. університету. У січні 1945 — травні 1948 — науковий спів­робітник, завідувач від­ділу, дир. та учений секр. Держ. етногр. музею. Наукові інтереси: психологія, теор. і практ. педагогіка; роз­виток української мови та літ-ри; організація музей. справи; духовно-реліг. вірува­н­ня й нар. обрядовість гуцулів. Автор дослідж. «Гуцульський похорон­ний обряд і теорія ожива­н­ня примітивізму» (1945, неопубл.). Друкував літ. і публіцист. стат­ті з питань вихова­н­ня, теор. і практ. педагогіки, а також перекл., власні поезії та спогади про війну.